Йшов 8-й рік війни, аж раптом останні декілька місяців екрани наших телевізорів та стрічок соціальних мереж запалали яскравим полум’ям прогнозу якогось чергового гіпотетичного нападу московського агресора… Такі повідомлення та істерики нічого доброго для людей не несуть. Це підігравання ворогу та спроба залякати та розколоти суспільство.
Зрозуміло, що в гібридній війні саме інформаційна складова є ключовою, чим і користується ворог, а ми, як «телята», ведемося на цю пропагандистську спецоперацію. А ціль у ворога проста – «впихнути» нам ракові утворення у вигляді окупованих територій, аби метастази почали роз’їдати наш державницький організм та назавжди поховати наші європейські та євроатлантичні перспективи.
Скоро будемо мати також чергову сумну річницю так званої Дебальцівської трагедії, наслідком якої були Мінські домовленості під номером 2. Бої за Дебальцево, оточення наших солдат та подальші людські втрати однозначно можна вважати наслідком щонайменше непрофесійності вищого державного керівництва, а, можливо, навіть злочинним злим умислом. Навіть поверхневий аналіз домовленостей в Мінську на той час тягне на статтю «державна зрада». Ніяка юридична еквілібристика спроб виправдання цього, прости Господи, документу не може заперечити 2 конкретних факти: закріплення в Конституції особливого статусу окупованих територій та вибори на цих територіях. А це початок кінця української державності. До речі, нагадаю усім, що тодішній Гарант Конституції пропонував в серпні 2015 року в Перехідних положеннях Основного закону закріпити статус окремих районів Донецької та Луганської областей. І лише спротив громадськості та деяких депутатів не дозволив це зробити.
Потрібно розуміти чітко – будь-які компроміси з ворогом щодо наших територій, нашого зовнішньополітичного курсу, нашої політичної та економічної самостійності є завданням шкоди суверенітету та державною зрадою. Спроба залякати Україну, яка сотнями років виборювала свободу, черговим загостренням на фронті призведе лише до більшої консолідації суспільства. Занепокоєння викликає лише наша влада. Сподіваюся, керівництву вистачить волі до недопущення чергових «мінських домовленостей» та повної відмови від будь-яких реалізацій Мінська-1 і Мінська-2. Україна була, є і буде!