Про феномен Януковича
Кажуть, мовляв, Янукович здурів, йому поїхав дах, він не розуміє, що діється, його дезінформують, він не керує ситуацією (як варіант - не він керує ситуацією) тощо. Та ні. Він – президент, і на ньому вся повнота відповідальності за те, що діється. За кожну смерть. За кожне каліцтво. За кожного пропалого безвісти. З усіх сторін.
Все простіше: Янукович залишився по жизні кримінальником, який а) співпрацював з наглядачами; б) крав у співкамерників. Не можна було людину без внутрішньої культури, без етичних орієнтирів, без доброї освіти робити президентом країни, тим більше, що демократія ще надто тендітна, а держава – незреформований уламок тоталітарного СССР.
Кілька років тому в кулуарах однієї присвяченої Україні міжнародної конференції спалахнула дискусія, чи Янукович дійсно змінився. Моя відповідь була: "Ні. Йому змінили імідж – над цим було добряче попрацьовано. Проте зміна іміджу не означає, що змінилась людина. Що змінився її світогляд, поведінкова модель, реаґування на виклики". То було за кілька днів до другого туру президентських виборів.