Ми живемо в часи, коли демократія загрожена. Світові гойдалки туди-сюди від автократії до демократії і назад нині набирають амплітуду, неприхильну до останньої. Демократичні тенденції у світі на початку минулого століття, коли навіть така дика країна, як Росія, змушена була обрати шлях конституційної монархії, перейшли до автократичних тенденцій часів комунізму і нацизму, які від 1920-х тривали аж до кінця 1980-х і початку 1990-х років, коли нищівного краху зазнала радянська тоталітарна система в Європі.
Та світова історія чомусь вирішила, що для цієї світлої смуги вистачає й чверті століття, і наприкінці 2010-х – на початку 2020-х років людство вочевидь знову поринає у темну смугу автократії. Демократія пручається, та виглядає так, що її становище, м’яко кажучи, не найкраще. Наїдемо на бідну демократію трохи й ми. Чому? А тому, що вона сама добряче посприяла своєму поганому становищу…
І ось тут головною причиною виступає занадто ліберальна виборча система. Про країни, де виборів як таких не існує, а це Росія, Білорусь, Китай чи Північна Корея та подібні до них авторитарні і тоталітарні країни, не йдеться. Але перед тим, як оцінити вади сучасної виборчої системи, уважно почитаємо, хто на початку XX століття мав право обирати, ну, наприклад, львівську місцеву владу в Австро-Угорській імперії.
Так от. Напередодні Першої світової війни Рада міста Львова складалася, як свідчить документ про майновий ценз від 28 січня 1911 року, зі 100 радних, з яких раз на три роки половина ротувалася шляхом виборів. Право обирати радних мали громадяни та почесні громадяни Львова, власники набутої щонайменше впродовж останнього року нерухомості в межах міста і ті, хто з будь-якого прибутку сплачував щонайменше 24 корони річного податку.
Також мали право обирати радних міста вище духівництво, парохи, адміністрації парохій, катехити, настоятелі монастирів, провідники юдейського віросповідання і рабин, уповноважений до ведення метрикальних книг. До виборців належали також адвокати, нотаріуси, доктори всіх факультетів, магістри хірургії і фармації, головні редактори наукових та політичних часописів, настоятелі, професори та вчителі усіх державних і громадських шкіл та наукових закладів, цивільні інженери, офіцери на пенсії; корпорації, заклади і громадські фонди, що оплачували громаді міста сталий річний податок 500 корон, промислові спілки, які з власного майна або доходу сплачували податки щонайменше 100 корон на рік.
Натомість позбавлені права голосу були офіцери на військовій службі, слуги й особи, що живуть з денного заробітку, а також отримувачі допомоги з благодійних фондів. Під час останніх передвоєнних виборів до Львівської міської Ради, які відбулися 16 січня 1914 року, лише 15 800 мешканців з 200 000 населення усього міста, тобто 7,9% мали виборче право.
Не будемо тут обговорювати вкрай демократичні принципи сучасної виборчої системи в усьому вільному світі, утім припустімо на хвильку, якщо б сьогодні при будь-яких виборах для виборців, як в колишній Австро-Угорській імперії, існував би майновий та освітній ценз, то чи обирали б люди заможні, освічені, і, можемо припустити, більш моральні гітлерів, трампів, орбанів, фіців, януковичів керівниками держав, а депутатів від партій на кшталт смерів, йобіків, фідесів, альтернатив, конфедерацій до своїх парламентів?
Загальна чи то повальна виборча демократія, без жодних обмежень, окрім вікових, призводить до того, що долю окремих провідних країн світу, а тим самим і долю самого світу визначає «простий народ» чи то «прОстий нАрід», а це вже схоже не на демократію, а на охлократію. Електорат бідний, неосвічений чи не достатньо вихований і освічений, а виховання й освіта все ж загалом плекають в людях моральні принципи, тобто електорат і не надто моральний «демократично» голосує не за якісь «високі матерії», а за «зрозумілість» і «простоту», де брутальна сила важливіша за мудрість, де «вже» і «зараз» швидко вирішуються усі проблеми, де майже миттєво настає «золотий вік Америки», «покращення вашого життя вже сьогодні» чи «кінець епохи бідності». Де позитивні смисли замінюються на примітивну легкість, де не треба свою тупу голову заморочувати виваженими, мудрими і шляхетними ідеями, коли є готові «прості рішення».
Це просто геніально простежується, наприклад, в останніх заявах угорського прем’єра Віктора Орбана: «Бюрократи, які живуть у своїй бульбашці в Брюсселі, можуть придумати якісь складні пояснення, чому Україні варто вступити до Європейського Союзу, але народ має дуже прості, очевидні та чіткі відповіді, чому це не так… Люди в Брюсселі йдуть неправильним шляхом. Вони думають, що важливі рішення, які визначають долю всієї Європи, можна приймати без народу. Вони помиляються».
Зважте, бюрократи вигадують «складні пояснення», в той час, як «народ» має «дуже прості», «очевидні» та «чіткі» відповіді на всі запитання. Тут ключова категорія - «народ». «Народ» був ключовою категорією комуністичного тоталітаризму: «спрацьовані мозолисті руки трударя», «важкий п’ястук пролетаря». «кухарка може управляти державою» (Ленін). Ленінські і сталінські «рабочіє і крєсьтьянє» часів тоталітаризму передали свою естафету путінським «шахтарям і трактористам», трампівським «реднекам», а тепер і орбанівському «народу». Ми кажемо, що у демократичному світі зростають тенденції популізму. Термін «популізм» походить від латинського «populus», що означає «народ». Якщо популізм – це погано, то корінь цього поганого – «народ», що ж тут іще пояснювати…
Все жахливе, що творилося в минулому столітті і за інерцією передалося в це століття, творилося іменем «народу». На щастя минув час Польської, Чехословацької, Болгарської та інших «народних республік», зате ще існують у світі Китайська, Корейська, Донецька, Луганська і т. п. «народні республіки».
«Народ» рулить і хаває найпримітивніші бздури, а ті, хто хоче дорватися до влади, догоджає «народові» в його інформаційних потребах, тобто говорять і пишуть те, що «народ» хоче почути, а саме: демократи тримають інопланетян в підземеллі і вимагають від них таємних технологій, у Спрингфілді гаїтяни їдять котів і собак, Байдена стратили 2020 року, а замість нього поставили клона чи то біоробота без мозку і душі, українці висмокчать в угорців останній форинт, а в Польщі заберуть робочі місця у поляків, українки зваблюватимуть польських чоловіків, і полькам нічого не лишиться, нахабні українці пруться без черги в усіх поліклініках… і. д. і т. п. Якщо б не такі і схожі на них «мудрі ідеї» з лексикою, такою близькою і зрозумілою для «простої людини», то навряд чи праві популісти приходили б до влади в демократичних країнах, але вони чітко знають, що «піпл хаває».
Треба цьому «піплові» показати, що він лежить у повному лайні, куди його завели ліберали та демократи, і довести, що витягнути з цього лайна в «золотий вік» зможе тільки той, хто так гарно і суголосно вміє підлаштовуватися під потреби темної маси. Світовий чемпіон у цьому звісно ж Дональд Трамп: «Ми були посміховиськом, абсолютним посміховиськом… Америку десятиліттями грабували, розоряли, ґвалтували, розкрадали її торгівельні партнери… у багатьох випадках друг був гірший за ворога… ми з болем спостерігали, як інші іноземні лідери крали наші робочі місця, іноземні шахраї грабували наші заводи».
Щось важко собі уявити, аби Америку в часи її найбільшого розквіту десятиліттями можна було грабувати, ґвалтувати, розоряти, розкрадати, але тут на перше місце виходить соціальний мазохізм, коли «піплу» подобається, що його ґвалтують, тому Трамп тонко відчув, що потрібно для перемоги на виборах, і здобув цю перемогу завдяки популістській платформі, заснованій на образах, приниженні і страху.
На тих самих почуттях приниження і ресентименту заснована популістська ідеологія всіх ультраправих політиків. Віктор Орбан плачеться з приводу Тріанонського договору як історичної катастрофи для Угорщини, і це в угорцях збуджує незмінне почуття скривдженості і несправедливості. «Ми втратили наші порти на Адріатичному морі», - розпачливо волає Орбан, і тому Угорщина залежна від російської нафтової і газової труби. Ну, втратили, бо самі історичні невдахи і завше сподівалися на покровителів-невдах: цісаря, кайзера, Гітлера, а тепер Путіна.
У румунських правих популістів Келіна Джорджеску і Джордже Сіміона – та сама пісенька: румунський народ «знедолений, обкрадений, принижений», а «Буджак, Північна Буковина, Північний Марамуреш – наш інтерес». А для польської Конфедерації і ще більш ксенофобського Ґжеґожа Брауна – центральна тема, бо більш важливих тем для польського народу нема – це історична образа на українців…
Ще один дуже важливий аспект правопопулістської ідеології – не треба бути «дуже вумними» - освіта й інтелігентність – ворог «прОстого нАріду» і його ватажків. В усіляких гарвардах і кембріджах засідають «ліві екстремісти», тому їх треба розігнати, не давати віз для навчання, припинити державне фінансування. Освіта завше була ворогом усіх автократичних режимів, про це колись дуже влучно сказав російський слов’янофіл Іван Аксаков: «Страшний німець не зовнішній, а той, який сидить всередині кожного освіченого росіянина». Якщо освічений – значить ворог, страшний ворог.
Традиційно вже десятиліттями вся майже без винятку американська професура голосує за демократів. Утім якщо сам американський президент, віднедавна Супермен, недоучка і невіглас, то навіщо бути занадто освіченим. І навіщо потрібні наукові дослідження кліматичних змін, боротьба з пандеміями, натомість треба звільнити сотні й тисячі американських працівників, які займаються питаннями екології, глобального потепління, гуманітарної допомоги, пропаганди демократичних цінностей. Це все кровожерливі п’явиці, які присмокталися до федерального бюджету і не дають жодної користі американському народові. Американцям не потрібно жодних вакцинацій, «прОстому нАріду» краще жити в кам’яному віці і мати один із найбільших показників у світі смертності від ковіду.
В США, Угорщині, Словаччині, Польщі та в будь-якій іншій країні за праворадикалів голосує здебільшого населення сільських регіонів, а не великих міст, тобто люди малоосвічені, з невеликим доходами, ласі до обіцянок брехливих популістів. Щодо села й селян не будемо занадто вимогливими, лише наведемо думку знавця людського життя Івана Франка про те, що якщо деколи серед українців і трапляються шляхетні люди, то це, звісно, інтелігенти, а серед селян такого дива не буває ніколи.
Хоча щодо новітньої України, яка є країною насправді особливою, ситуація майже протилежна: сільське населення західного і центрального регіонів голосує за партії демократичні і проєвропейські, а населення великих промислових міст «Юґа-Вастока» - за партії проросійські, а тому й антиєвропейські і антидемократичні. Зрештою побачимо, чи ця тенденція залишиться такою ж самою після війни.
Повертаючись до виборчої системи напередодні Першої світової війни, коли виборцями райців Львівської міської ради були «адвокати, доктори всіх факультетів, магістри, головні редактори, професори та вчителі усіх державних і громадських шкіл та наукових закладів, вище духівництво, настоятелі монастирів…» і т. д. і т. п., тобто еліта в її найбільш стислому розумінні, можемо лишень позаздрити якісному складу цих виборців. Звісно 7,9% відсотка від усього населення – цифра доволі мала, але якість тут безсумнівна, і з цього приводу варто також згадати, що в давній Греції тому й існувала класична демократія, бо демократичними правами користувалися лише 10% населення.
Мріяти про такі речі в сьогоднішньому демократичному світі немає жодного сенсу, бо як можна позбавити права голосу «прОстий нАрід», це ж буде зовсім не демократично. І тому, як писав французький письменник Андре Моруа: «Мерзотники завжди беруть гору над порядними людьми тому, що вони поводяться з порядними людьми як із мерзотниками, а порядні люди поводяться з мерзотниками як із порядними людьми. Нерозумний не любить розумного, неосвічений – освіченого, невихований –вихованого і т. д. І все це прикриваючись якою-небудь фразою: «Я людина проста», «я не люблю мудрувань», «я прожив своє життя і без цього…» А в душі – ненависть, заздрість, почуття власної неповноцінності».
Від «прОстого нАріду» нікуди не подінешся, хоча все ж таки за якісь обмеження варто боротися. Якщо існує виборчий ценз віковий, ценз народження чи громадянства, то чого не може бути цензу освітнього, майнового, морального? Народжений в Австрії республіканець Арнольд Шварценеггер може бути губернатором Каліфорнії, а народжений в Уганді демократ Зоран Мамдані мером Нью-Йорка, утім обидва не можуть балотуватися у президенти США. Чи не є це дискримінацією? Нам скажуть, що ні. Так чому ж місце народження немовляти, яке, зрозуміло, абсолютно ні на що не впливає, є перепоною для балотування у президенти, а неосвіченість, невігластво, аморальність і навіть вирок суду за кримінальний злочин – не є такою перепоною? Питання риторичне…
І чому в лідери країн вільного світу можуть потрапляти люди з явними психічними відхиленнями, які дуже чітко може діагностувати будь-який випускник медичного навчально закладу будь-де у світі? Це теж прояв демократії? А чому б законодавчо не закріпити положення, що претендент на найвищу посаду в демократичній країні має пройти освідчення в консиліумі найавторитетніших незалежних психіатрів з різних країн? Звісно, що «прОстий нАрід» цього ніколи не допустить, бо йому при владі конче потрібні екзальтовані вар’яти, які мелють усілякі нісенітниці, такі близькі цьому «нАріду», а те, що обіцяні забаганки ніколи в життя не втілюються, то це невелика біда.
Та все ж таки якісь мінімальні зрушення бодай в освітньому цензі виборців торують собі дорогу в сучасному вільному світі. У Латвії, аби отримати громадянство і право голосу, необхідно скласти іспит з латиської мови. Це стосується, зокрема, і тих, хто не є громадянами Латвії, але проживає на її території та бажає отримати громадянство. Через цю вимогу значна частина затятих «рускаязичних» мешканців Латвії досі не має громадянства і, відповідно, позбавлена виборчого права. Не хочеш чи не можеш вивчити мову країни, де живеш, не визначатимеш її долі. Що це, як не освітній виборчий ценз? А Україна чомусь ще до цього не доросла.
Звісно, що ніхто в демократичному світі не буде повертатися до тих часів, коли виборцями були елітарні 7,9%. Залишається єдиний вихід – виховувати виборця. Побачимо, до речі, як українського виборця виховала ця війна, і чи багато в мирний час знайдеться охочих голосувати за новітніх опезежопників чи шаріївців. А для майбутніх поколінь українців буде вкрай важливо виховувати, вчити і закликати виборців думати, бо громадянське суспільство має бути засноване на розумному і моральному громадянинові-виборцеві, на сміливій і освіченій особистості, яка не піддасться на популізм безвідповідальних егоїстичних вискочнів. І це стосуватиметься не лише України, а всього вільного світу. Сподіваємося, що західна цивілізація перехворіє на трампізм, орбанізм, фіцизм і вилікується від дешевизни «прОстих» рішень для «прОстого наАріду», вибиратиме моральну та освічену еліту, бо інакше майбутнього у цієї цивілізації просто не буде і вона на основі «спільних традиційних цінностей» просто зіллється з автократичними режимами.
Титульна ілюстрація створена за допомогою ChatGPT