Цього місяця у Львові вперше за останні 15 років провели пересадку серця. Орган пересадили 57-річному мешканцю Коростеня.
Іншого виходу, окрім трансплантації, цей чоловік не мав. Здорове донорське серце львівські лікарі йому трансплантували спільно з командою київського Інституту серця на чолі з Борисом Тодуровим, який спеціально прибув до Львова.
Донором став 58-річний львів’янин. Він упав з висоти, і травми були несумісні з життям. Родичі чоловіка погодилися на забір серця і двох нирок.
Тож один чоловік врятував щонайменше три життя. Зараз мешканець Житомирщини із новим серцем йде на поправку – за кілька днів його мають виписати з київської лікарні, куди привезли після трансплантації. Для нашого міста – це дуже хороша новина. Такі операції цінують в усьому світі, а лікарі, що вміють трансплантувати серце, буквально на вагу золота. І в нас такі справді є.
Але почнімо цю історію з самісінького початку. Які медзаклади України та Львова можуть проводити трансплантації? Як ви можете стати донором?
Першу у світі пересадку цілого органу від померлого донора провели саме в нашій країні. Ще 1933 року український хірург Юрій Вороний трансплантував пацієнтці нирку від померлого донора. А відбулося це так. У херсонській клініці, де він працював, помирала молода пацієнтка-самогубця: за чотири дні до того вона випила смертельну дозу отрути, її нирки не працювали. У той же час до шпиталю привозять чоловіка із важкою черепно-мозковою травмою. Він помирає у приймальному покої. І Вороний наважується на складний і божевільний на той час крок: пересадити нирку від померлого чоловіка молодій пацієнтці. І просто на операційному столі колеги Вороного спостерігали за справжнім дивом: донорський орган почав працювати у чужому тілі. І це був прорив у світовій медицині. Ривок від українського хірурга, здатного на радикальні кроки. Історія, достойна стати фільмом. Ну і на цьому, власне кажучи, все.
Вже в наступному, 21-му столітті трансплантологія в Україні суттєво загальмувала. Згідно з українським законодавством, донорами органів для трансплантації раніше могли стати лише живі люди і, як правило, це були родичі хворого. Людині треба пересадити нирку? Без проблем, якщо нирка когось із рідних підійде. А якщо потрібне серце? Тоді доводилося їхати за кордон. Більшість операцій робилися в інших країнах – навіть у сусідній Білорусі могли спокійно знайти трупного донора на ту ж нирку, якщо сумісності з родичами не було. І це обходилося державі дорого: і в фінансовому, і в моральному сенсах: за даними всеукраїнської платформи iDonor, Україна щороку витрачає майже 700 мільйонів гривень на лікування своїх громадян за кордоном. 5 тисяч українців потребують пересадки органів; а дев'ятеро щодня йдуть з життя, так і не дочекавшись операції. Але зміни почалися два роки тому: саме тоді Верховна Рада ухвалила Закон «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині».
Радіти й аплодувати було зарано: в законі прописали такі умови, які виконати було просто неможливо. Наприклад, з'явилося поняття «єдина державна інформаційна система трансплантації». Там мали б зберігатися заявки від українців, які висловили згоду на посмертну трансплантацію і список пацієнтів, які очікують на операцію. До списку мали увійти ще й трансплант-координатори – це посередники поміж донором, пацієнтом і лікарем. Завдання такого спеціаліста – не лише вести реєстри, а й переконувати родичів загиблого, якщо той не дав згоди за життя. Інколи такі важкі розмови треба вести дуже швидко, адже після смерті головного мозку органи живуть недовго. Але є одна проблема: закон ухвалили, а систему не створили й досі. Тобто трансплантологія в Україні була заблокована. Закон довелося змінювати. І поки що, доки система не працює в ідеалі, Міністерство охорони здоров'я започаткувало пілотний проект.
Стосується він посмертного донорства. Тобто родичі мають погодитися на пересадку органів від померлих членів родини. Певним медзакладам України надали ліцензію на трансплантацію. До такого списку увійшли 12 лікарень. Розташовані вони, зокрема, у Києві, Дніпрі, Харкові, Запоріжжі і у Львові. У лікарні швидкої допомоги тепер є Центр трансплантації. Від початку року тут уже провели 5 трансплантацій і від родинних донорів, і посмертно. Оперували пацієнтів з Житомирщини, Тернопілля і навіть столиці. Пересадили одне серце і чотири нирки.
«В лікарні вже давно була сформована база реципієнтів, десятки, навіть сотні людей з різних куточків України. Які звернулися, залишили свої аналізи, пробірки з кров'ю для того, щоби провести у будь-який час сумісність і чекали на дзвінок, щоби їх викликали», – розповів директор лікарні швидкої допомоги Олег Самчук.
І ось тут зупинімося. Близько п'ятиста мешканців нашої області мають великі проблеми з нирками. Щоби їх врятувати, лікарі проводять гемодіаліз – це очищення крові від токсичних продуктів, які виробляються під час обміну речовин. Люди буквально прикуті до своєї лікарні, бо на гемодіаліз треба лягати кілька разів на тиждень. І добре, якщо такий пацієнт живе за кілька хвилин від обласної клінічної лікарні. А якщо їхати до Львова доводиться з гірських районів? Один із шляхів порятунку – пересадка нирки. Раніше на таку операцію збирали кошти, бо проводити доводилося її за кордоном – допомагала і родина, і львівські благодійні фонди. А тепер, після змін у законі, зажевріла надія: щоби пересадити нирку хворому, не обов'язково їхати за кордон. Не треба навіть покидати меж Львова. Достатньо приїхати на Миколайчука, 9. Пацієнта в лікарні швидкої допомоги обстежать і додадуть до списку очікувань. На нирку тут зараз чекає понад 100 пацієнтів, на серце – 56.
Єдина державна інформаційна система трансплантації має запрацювати вже наступного року. От тоді можна буде погодитися на посмертне донорство. Або навпаки – відмовитись. Заповнити заяву можна буде під час отримання водійських прав, у ЦНАПі або ж у сімейного лікаря. І це важливо: після смерті ми все ще зможемо врятувати кілька людей одразу. Серце, нирки, печінка, легені чи підшлункова можуть продовжити і покращити чиїсь життя.
А вже зараз можна стати донором і за життя. Достатньо просто прийти до Центру крові на Пекарській. Там донорів чекають щобудня. Аби здати кров, треба завітати до установи натщесерце, з хорошим самопочуттям, вагою понад 60 кілограмів для жінок і 70 для чоловіків. Не забудьте ще й паспорт. Крові повсякчас потребують, наприклад, маленькі пацієнти гематологічного відділення Чорнобильської лікарні. Дітям, які в лікарні борються з раком, необхідні два компоненти крові. Еритроцити – щоби дитина могла дихати, і тромбоцити – аби не виникала кровотеча. Тож здаєте кров один раз, а рятуєте кількох дітей одразу.
«Для того, щоби забезпечити потреби дітей і загалом потреби крові у Львові, треба, щоби щоденно на станцію переливання крові приходили 60-70 донорів. У карантинний період кількість донорів скоротилася до тридцяти на день», – розповіла керівниця БФ «Мрії можливі» Наталія Ліпська.