Після злочинного нападу Російської Федерації на Україну лише цілком байдужі не висловлювалися про те, що внаслідок цієї війни світ стане іншим. Очевидно, якісь із цих змін будуть бажаними й очікуваними, а інші – сумними, невідворотними. Щодо першого, хочеться сподіватися, хоч уже й виникають сумніви, що ця агресія остаточно відкриє всім очі на сутність Росії і дозволить називати речі своїми іменами.
Раніше образ Росії у світі формували проплачені лобісти, а також брудні й смердючі потоки токсичної пропаганди, які лилися з Москви. Якщо світ не відійде від цієї схеми і не закріпить у власному браузері вкладку з правдивою інформацією про агресію Росії проти України та інші її злочини, вчинені раніше, це вказуватиме, що висновків знову не зробили, а потенційним жертвам армії ґвалтівників та мародерів варто готуватися.
Коли маски знято
Зараз буде ще одна «заїжджена» фраза, але 24 лютого 2022 року світ дійсно поділився на «до» i «після». І йдеться не тільки про українців, які захищаються від російського загарбника, вимушено змінюють місце проживання і страждають від ворожих обстрілів. Ідеться про весь світ. Одні нації підтримують Україну збройно і фінансово. Інші клеять дурника і бігають між краплинками, намагаючись вивернутися від потрапляння наступної на них. Хтось через російську агресію уже завтра буде голодувати. Список ще не повний і він – одна сторона монети.
Не менш важливо, що на столі, через розпочату Росією війну, опинилося багато карт, які по-справжньому характеризують і саму Росію. Тут цінності загалом, ставлення до військовополонених та власних громадян, функціонування державного апарату тощо. Питання лиш за зацікавленим спостерігачем – скористатися цією інформаційною палітрою для відповідних висновків або ж далі вірити в тиражовані казочки про міць і непереможність, високі стандарти й особливу цивілізаційну місію Росії, велич її науки та культури.
Російська пропаганда «співає» навіть тоді, коли реальність вказує на протилежне. У такі моменти цей потік особливо густий та отруйний. Їхня мотивація зрозуміла – Росія принесла в Україну купу проблем, які позиціонують її на межі людського і тваринного. Тепер їхні хвороби – суспільні, політичні, економічні та ментальні – бачить весь світ. І як би не старались московські пропагандисти причесати брудну шевелюру власної нації, дедалі більш очевидним стає, що гучні кличі їм нічим підкріплювати. Та й пахне від них недобре.
Король голий і смердить нафтою, газом та кров’ю
Закономірним є обурення мислячих людей, викликане ініціативою президента Франції Емманюеля Макрона подбати про збереження обличчя Володимира Путіна. Важко уявити, що тримав у голові французький політик, коли озвучував такий абсурд. Водночас ця заява дає цікаву оптику, якщо поглянути на неї ширше. Скажімо, відчитувати її в контексті всіх росіян, на яких, безумовно, також лежить вина за війну, або розглядати її у прив’язці до росіян, що вторглися в Україну, порушили суверенітет та територіальну цілісність, взяли в руки зброю і вбивають мирних і невинних громадян чужої країни. В обох випадках обличчями вбивць та їхніх пасивних співучасників ніхто не переймається, навіть вони самі.
Армія
Російська армія – друга армія світу! Навіть перша, якщо оцінювати не за якістю та перемогами в битвах, а шлейфом убивств та знущань над мирними жителями, за мародерством і крадіжками, темпами алкоголізму та бомбардуванням спальних районів. Чи не найбільш професійними силами цієї структури, її ударними одиницями, є найманці сумнівного походження і з незрозумілою ідеологією, приватні військові формування, звірства яких бачила сирійська, а тепер й українська земля. Що тут сказати? Це третій шлях – обкрадати армію, кричати про її непереможність, а бездарність на практиці покривати найманими головорізами.
Ще в Росії люблять розмови про офіцерську честь і гідність. Однак, знову ж, яка ціна цього, коли жоден їхній офіцер не має власної думки і лиш виконує злочинні накази політичного керівництва. При цьому повторюючи мантру, що бомбити житлові масиви, воювати з жінками і дітьми – нормально для офіцера з честю і гідністю. Це стандарти другої армії світу?!
Маса людей, по яких без упину ходить вчений кіт
Якщо армія твоєї держави без причини нападає на сусіда, який поступається економічним та військовим потенціалом, стирає з лиця землі сотні населених пунктів і безжально вбиває беззахисних мешканців, у людяного громадянина цивілізованої країни мала б з’явитись відраза до своїх військових та зневага до політичного керівництва. Чи так у Росії? Ніт! Схвалення, мовчання, намагання відсидітись і чудо-фраза: «ми люди прості, впливу не маємо».
Отож, нещасні 150 млн громадян ідуть рядочком у вказаному напрямку, тихо й смирно киваючи у такт політики старого маразматика, який вирішив, що світ йому щось винен. Це і є той власний шлях, яким іде сучасна Росія? Якщо так, то мова не лише про заперечення демократії, але й людськості – тоді росіяни не просто позбавлені права голосу, але й «правительство» не дає їм бути людьми, у загальноприйнятому розумінні – з відповідними можливостями та обов’язками. Приваблива модель суспільства! Однак не для людей.
Велика культура, довгий ніс якої підпирає небо
Що ж, одна надія у цій ситуації на еліту! Як-не-як, росіяни – нобелівські лауреати, мають солідне представництво в академічних спільнотах та в медіа на Заході… Ні? Тут також ні? Еліти позбавлені впливу на суспільство, не дослухається темний народ до письменників, композиторів чи професорів. Останні ж, навпаки, залежні від бізнесу чи, не дай Боже, держави.
Так, куди тим елітам, з «великою» культурою, до телевізора животворящого! Він єдиний може все сказати, на полички розкласти, думки атомізувати і свідомість зомбувати, а до того – ще й пояснити, як отриману «інформацію» про біолабораторії правильно використовувати. Проте верховенством телевізора над умами росіян усе не завершується. Спробуйте знайти там елітарія, живого чи мертвого, який не був би імперіалістом. Ніби воно й дрібничка, але нехай той розкаже про своє бачення майбутнього Росії поза імперіалістичним дискурсом.
Дія і наслідок
Добре сказала українська поетеса Ліна Костенко: кожна нація, українська в тім числі, має хвороби. Нормально, коли ця нація, якою метафоричною вона б не була, свої хвороби намагається діагностувати, вилікувати. З більшим чи меншим успіхом, але саме цим шляхом рухається останніми роками Україна.
Потім до нас прийшла Росія, хвороба якої «невиліковна». Як показує злочинна агресія Російської Федерації проти України, ця хвороба ще й не одна. Ще гірше, що замість того, щоб розв’язувати власні проблеми, росіяни вторглися до України і, розчахнувши плащ, демонструють їх усьому світові. Тож це історія про їхню власну безпорадність, констатація відсутності внутрішньої єдності, нікчемності політичних еліт та повної штучності їхнього політичного організму, який досі не відбувся як держава. Світ можна переконувати довго, але невичерпні природні ресурси, продаж яких набиває кишені вузької категорії політиків та олігархів, силовиків, зі строкатої маси організованої спільноти не робить. Коли гроші закінчуються, цей організм розпадається. Можливо, такий сценарій і є відповіддю, адже, за нинішнього стану, Росія лиш постійно тероризує сусідів та є загрозою для власних громадян.