Пост у фейсбуці від голови президентської фракції у парламенті Юрія Луценка про «закриті зустрічі з керівництвом Європарламенту та Єврокомісії» мав би підготувати публіку до логічного, але несподіваного для влади (як зима в січні) відтермінування безвізового режиму з ЄС.
Під пресом «залізобетонних» аргументів Юрія Віталійовича мала б сформуватися думка, що ми зробили все (або майже все), але об’єктивні обставини знову зіграли проти нас. Натомість не полишає враження, що все значно сумніше і банальніше. Просто інтереси автора формулювання «попутчик революції Рінат Ахметов» Юрія Луценка і його друзів остаточно розійшлися з інтересами решти українців. Символічно, що мова знову йде про євроінтеграцію.
Тут цікаво ще й те, що ці так звані безвізові закони хвилюють нас саме у контексті відкритості кордонів. Ніби корупцію ми б і не бороли, нам і так добре, але єврокомісари інакше не погоджуються. Але це тема іншої розмови.
Натомість тепер маємо всі підстави говорити, що Ахметов і компанія, які були для Юрія Віталійовича «тимчасовим попутчиком», стали, як мінімум, «постійними». На відміну від його електорату.
Публікацію Юрія Віталійовича у фейсбуці не можна розглядати як самостійну «творчість», зважаючи на статус голови президентської фракції та тісні (кумівські) стосунки з самим міністром Стецем (який у нас відповідає за правильну інформацію) і президентом Порошенком (який гарант і взагалі).
Отже, по пунктах:
1. Європа в шоці від мільйона сирійських біженців. Говорити про безвізовий режим для воюючої країни в таких умовах – непопулярно.
2. Голландські політики вимагають зупинити всі процедури до завершення референдуму щодо безвізового режиму для України.
3. Європейський бізнес втомився від санкцій щодо Росії і в умовах економічного спаду підтримує запущене Путіним гасло «Санкції б'ють не по Путіну, а по простих людях».
Тобто не в нас справа, звичайно ж. Стара знайома пісня про «нікому ми там не потрібні». Добре, що хоч про Митний союз не згадав як альтернативу, а просто обмежився констатацією факту в стилі «вони і так би нас не взяли».
4. Корупція і олігархія в Україні не подолана.
Тут, звісно, Америки Юрій Віталійович не відкрив, але «не подолана» вийшло якось надто анонімно. І пасивно. Хто мав ту корупцію долати? Європейський бізнес чи інший кум президента – генпрокурор Віктор Шокін? «Не подолана» чи все таки «нездоланна», як армійська дружба з Кононенком? Так виглядає, що пропрезидентська братія вмиває руки і в цьому питанні.
5. Неможливо домовлятися про стратегію з країною, де уряд втратив підтримку парламентської більшості.
А це вже за межами пристойності. Уряд завдяки чиїм голосам спочатку втратив підтримку парламентської більшості, а потім хто своїм голосуванням не підтримав відставку? Голландія заважає нашим реформаторам?
6. В законі про електронне декларування треба скасувати звуження осіб, що підпадають під контроль. А також – доформувати НАЗК.
Як би сказали на засіданні фракції, фігня лишилася – скасувати і доформувати. Можна навіть сказати, що євробюрократи просто пхають палиці в колеса. План простий – зробити за два тижні те, що не змогли зробити за два роки (формування нової коаліції, нового технократичного уряду, голосування за поправку в законі) і за три місяці те, з чим «боремося» вже років двадцять (уряд має усунути всіх партійних та олігархічних ставлеників з найкрупніших державних монополій, покінчити зі смотрящими на митниці та здійснити інші видимі антикорупційні кроки).
Тут очевидно, що уряд винен. Понаставляв смотрящих, навіть в заступники голови Фонду держмайна умудрився уряд Яценюка пропхати колишнього помічника депутата від БПП Кононенка. Юрій Віталійович у корінь зрить і відповідальність з голови на голову не перекладає.
Інакше – фіаско. Брюссель сльозам не вірить – підсумовує голова президентської фракції. Можна зробити висновок, що, замінивши міністрів-популістів типу Абрамовічуса на молодих патріотів-технократів типу Гончаренка, ми заспокоїмо Європу, бюргери перестануть боятися сирійських біженців, а бізнес забуде про російські ринки. Корупція згине як роса на сонці, а Голландія на референдумі висловить підтримку уряду Гройсмана.
Все би було смішно, якби це писав у себе на сторінці якийсь рядовий «порохобот», а не вічний революціонер і один із ключових політиків сучасної України. Натомість зараз зрозуміло, що інформаційна політика країни зміниться. І поки грузини будуть тішитися всіма перевагами шенгену, провладні ЗМІ тепер уже на пару зі «старорежимними» затягнуть улюблену пісню про «Європа нас злила». Такого повороту подій навіть Кісєльов не очікував.
Ми тепер дізнаємося, що живемо, виявляється, фактично в обложеній фортеці. Як Росія, тільки хороші. А професійні націоналісти це з радістю підхоплять, бо дух одвічної стихії недарма поставив їх на грані двох світів. Чого взагалі пхатися в ту Європу, якщо ми унікальні і неповторні? У нас свій шлях. Тим більше, що Євромайдан з його танцульками і хіпстерами вже тоді показав свою гнилу личину, і якби не смолоскипна хода під вигуки «З новим щастям. З новим роком. З президентом Тягнибоком», ще невідомо, чим би все закінчилося.
У крайньому разі можна налякати Європу (тепер вже гнилу, зважаючи на нову лінію правлячої партії і нових «попутчиків») своїми нелегалами. Сирійські біженці здадуться квіточками. Як і флешмоб «Данке, фрау Ріббентроп».
Це головний тренд, з опорою на власні сили, так би мовити. А ще будуть переведення стрілок за тарифи, або чий ставленик де більше вкрав. У лавині цього інформаційного лайна як сонце засяє думка «І навіщо воно було треба?». Потім буде перемога «колишніх» на виборах. А потім знову Юрій Віталійович зі сцени в черговому райцентрі під час передвиборчого турне демократичної опозиції буде обіцяти скасувати депутатську недоторканість і берегти єдність проукраїнських сил. Врахувати, тобто, помилки молодості. Навіть запровадити електронне декларування може обіцяти.
Зрозуміло, що справа не в Денисенкові з його поправками (він же не злий геній і не ідіот), а в тому, що влада використала свій стандартний прийом «ой, я така затуркана». І справа не в відсутності міфічної «єдності». А в тому, що теперішня влада якраз і була «тимчасовим попутчиком революції».
Тепер Кісєльов зможе цитувати Гоголя, звертаючись до нерозумних хохлів: «помогли тобі твої ляхи?». Хоча справа не в ляхах, не в євробюрократах і навіть не в голландському референдумі. Справа у «незамінних» «революціонерах».