- Кримско-татарскую знаю плохо, мать и отец хорошо говорят, - татарин Ісмєт із квітня живе та працює у Львові. Нещодавно із дружиною стали батьками. Донечку назвали українським ім’ям - Галина.
- Бабушка Нияра говорит – приеду с Симферополя - буду внучке колыбельные на татарском петь, а потом языку нашему учить. Верит, что без родного языка и традиций мы вымрем как народ. Таких стариков, как она, мало осталось. Поэтому, наверное, мы так легко и сдались.
Два роки тому я із журналістами тиждень жила і навчалася в Алушті. В Бахчисараї побували у мечетях, відвідали кримськотатарський музей, зустрілися із головою кримського Меджлісу Рефатом Чубаровим.
- Ми не забуваємо, із нас викорінюють, – казав тоді Чубаров. - Ми довго добивалися, аби на кримському радіо булла двогодинна програма кримською мовою, щоб звучала вона на телебаченні. Як я був молодший – їздили по Криму з експедиціями, записували на диктофон пісні, легенди, перекази старих татар, які ще це пам’ятають. Всі ці скарби на дисках і на комп’ютері – в кабінеті на студії в Сімферополі.
Тоді ми не знали,що у кримських татар вдруге заберуть їхній дім. Рефату Чубарову заборонили в’їжджати в Крим, на місцевому радіо більше не звучить їхня мова. Доля унікальних записів культурно спадщини теж невідома.
Своїй дитині я співатиму старовинну колискову «Люлі» про «бабу і сірогокотка». Вона відома лише на півночі Полісся. Мама її не знає, а бабця давно померла. Мені пощастило – львівський етно-гурт «ЙорийКлоц» у експедиції записав її від ще живих носіїв поліських пісень. А кримська татарка і українка Галинка так ніколи не почує колискову своїх предків. Її бабуся Ніяра померла перед Різдвом.