У Львові була добра традиція творення образу міста через великі публічні проекти, що приносили йому славу і ставали гордістю міщан. У такий спосіб вибудовувався зв’язок між містом і його мешканцями, творилася або/і підсилювалася ідентифікація з ним. Публічні проекти кінця 19 – початку 20 століття ще й досі є символами Львова, їх описами рясніють путівники.
Публічні проекти кінця 19 - початку 20 століття ще й досі є символами Львова, їх описами рясніють путівники. Можна згадати про Оперу, Залізничний вокзал, Високий Замок, Крайову виставку (Wystawa Krajowa), Східні торги (Targi Wschodnie), парк перед Університетом (Ogród Jezuicki). Цими масштабними публічними проектами тішилися мешканці Львова, вони ставали не лише об'єктами гордості за місто, але й символами творчої та активної еліти Львова. Зокрема, завдяки цьому образ Lwów є таким тривалим і привабливим уже стільки років.
Проектом, що міг би сьогодні стати знаковим для міста, є проект ревіталізації та трансформації старого Трамвайного депо (між вул. акад. Сахарова та Вітовського), потенціал території якого для Львова є неймовірно великим. Старе Трамдепо - це гарне місце, захоплююча історія, можливість цікавої адаптації історичних промислових споруд. Навіть більше - вдала сучасна адаптація із цілісною концепцією, яка має шанс стати чільним проектом для творення образу сучасного Львова, ще одним символом міста, за яким його можна було б ідентифікувати.
Сьогодні дискусія навколо Трамвайного депо торкається трьох основних проблем: чи має там бути Музей техніки чи щось інше; якщо мова йде про Музей техніки, то яким він мав би стати, щоб бути цікавим для дітей, привабливим для молоді, і місцем, куди цікаво піти як львів'янам, так і туристам; як облаштувати вільну територію навколо?
Мені здається, що найбільш важливим є питання концепції Музею техніки. Ключовою небезпекою є те, аби Музей техніки не перетворився на ще однин «склад». У Львові дійсно можна зібрати колекцію техніки різних періодів. Проте показ розвитку техніки у 19-20 столітті вимагав би великих експозиційних площ. Інша річ - сфокусуватися на місті і представити технічні інновації та зміни у міському комунальному господарстві зламу 19-20 століть, коли у Львові з'явилося багато технічних новинок для міщан. І тут питання: чи Музей техніки міг би стати музеєм технічного розвитку міста у певний період, стаючи певним чином музеєм міського життя? Показ багатошаровості технічного доробку у місті, промислової культури Львова та людей, які за цим стояли, міг би наблизити до львів'ян і гостей минуле міста як технічного організму, так і міської спільноти, яка користалася технічними інноваціями. У Львові є чимало знаків і залишків технічного минулого нашого міста. Наприклад, можна глянути на замальовані двері у приміщенні ЛКП «Львівелектротрансу» по вул. акад. Сахарова і побачити надпис, що проглядається з тильної сторони дверей - «Zakłady elektryczne Król. Stól. Miasta Lwów» та знак на склі вхідних дверей - символ міського транспорту.
У Львові зникають - особливо з останньою хвилею ремонтів - предмети щоденного ужитку, уже антикварні раковини, крани, інші елементи. Є необхідність збирання залишків старої інженерії та технічних елементів побуту. Не усіх, але так, щоб зберегти зв'язок з тамтим Львовом. Це щодо вмісту музею.
Якщо говорити про форми діяльності майбутнього музею, то добрим прикладом є Краківський Музей Міської Інженерії. Що було б добре побачити у музеї львівському? Спершу традиційно - збереження і вивчення техніки та інженерії, як і задекларовано у концепції музею. Але також пізнавальні програми для дітей, які б з'являлися у співпраці зі школами та створювали можливість цікавого проведення вільного часу дітьми і батьками.
Краківський музей пропонує доповнення навчальних програм з техніки і фізики через інтерактивні навчальні експозиції, зокрема «Енергозбереження та екологія», «Праця двигунів», «Гідравліка для дітей», «Як побудувати міст». У Львові є ініціатива Етнографічного музею для дітей, але розширення пропозиції музеїв для дітей - це був би помітний крок до потреб городян. Тобто, Музей техніки міг би стати таким собі «музеєм дитинства». До того ж така діяльність не вимагає великого штату працівників. Наприклад, у Кракові навчальні проекти музею здійснюють троє людей (за освітою хімік, філософ та історик), а весь штат музею - це 10 працівників разом із директором.
Важливими є й тематичні виставки, як спосіб пропагування історії нашого міста. Львів - це знаний центр архітектурних перлин, але також це місто з цікавою і значно менше знаною індустріальною і особливо комунальною культурою міста, яка потребує промоції. Через виставки про появу і поширення велосипедів, телефонів, громадського транспорту, автомашин можна показати незвичний і ще невикористаний ракурс міста. Музей техніки мав би стати «іншим музеєм», «креативним проектом», що міг би викликати позитивний відгук у львів'ян.
Звісно, такий музей у Кракові - це підтримана бюджетом міста можливість. Але така форма фінансування не єдино можлива. Поєднання комерційних і культурно-соціальних аспектів може бути доброю можливістю для реалізації і підтримки нерентабельних фінансово, але дуже потрібних для громади проектів. Тим паче, що територія поруч старого Депо володіє надзвичайним інвестиційним потенціалом. На місці колишніх Вульківських ставів могли б з'явитися: фабрика культури; центр науки і техніки, де б поєднувалося нове і старе; мистецький центр; кінокомплекс; студентський простір у формі багатофункціонального центру, зорієнтованого на мешканців студентського містечка «Львівської політехніки» та студентів і молоді загалом.
Цікавою є ідея розміщення там Центру, зорієнтованого на чітко окреслену і помітну у Львові (понад 100 тисяч) групу - студентів. До того ж у місті так і залишається незаповненою сфера послуг, зорієнтована на цю групу. Що більше: зібрання різних функціональних складових - від їдальні, hostel, інкубаторів для ІТ проектів, виставкових залів і розважальних клубів до творчих майстерень, книгарень та Wi-Fi зони, простих поліграфічних центрів (з друком, копіюванням, тощо) - попри строкатість витворило б ідейно цільний простір. Такий проект зорієнтований на довгострокову віддачу, але він несе опосередковану віддачу місту, бо є інвестицією у людський капітал.
Звісно, що фінансування такого проекту не є завданням міста, але створення рамок і заохочення - це те, що належить до компетенції і завдань муніципальної влади.
Якщо узагальнити, то на території і у приміщеннях старого Депо мав би постати Музей техніки, поєднаний з Центром сучасного мистецтва і/або з молодіжно-креативним центром. Невідомо, як буде вирішене питання інвестиційного проекту для цього місця. Місто потребує як Музею техніки, так і простору для сучасного мистецтва, для студентів, для виставок, офісів і ще багато чого. На місці Депо може поміститись лише дещо з переліченого.
Питання у тому, щоб вибір був адекватний саме для цього місця, саме у його історичному і сучасному контексті, і був би привабливим як для інвестора, так і для міста.
P.S.
Цей текст є результатом дискусії навколо Трамвайного депо, яка відбулася під час першого круглого столу в межах нового проекту Центру міської історії Центрально-Східної Європи «Коло Львова».
Основною ідеєю «Кола Львова» є витворення простору, де б зустрічалися представники різних середовищ, які задіяні та зацікавлені у конкретних аспектах міської політики та міського життя.
Фото з сайтів www.gazeta.lviv.ua, lviv.tramvaj.ru