Не встигла українська мова оговтатися від століть заборон, переслідувань та поневірянь, як перед нею нависла новітня загроза. На День Конституції, 28 червня, президент Володимир Зеленський подав до Верховної Ради невідкладний законопроєкт «Про застосування англійської мови в Україні». Формально цей закон покликаний покращити вивчення англійської мови. Але він містить низку положень, які суттєво звужують функціонування української. А ще створюють дискримінаційні переваги при прийнятті на державну службу, пов’язуючи право обіймати певні посади зі знанням англійської, і вбивають індустрію українського дубляжу.
Офіційно заявлена мета закону прекрасна: сприяти забезпеченню використання англійської мови як однієї з мов міжнародного спілкування на всій території України у публічних сферах суспільного життя. Насправді, якщо закон буде ухвалений у подібному вигляді, він однозначно зашкодить процесам українізації та дерусифікації України. У ньому відчуваються відголоски ставлення до української мови як до чогось другорядного, непрестижного та необов’язкового. Тільки раніше на вершині мовної піраміди в Україні перебувала російська мова. Тепер її частково хочуть замінити англійською.
Ніхто не ставить під сумнів важливість і необхідність володіння англійською мовою. Але навіщо робити це за рахунок української мови, штучно понижуючи її статус і нівелюючи попередні завоювання? Хіба ми встигли вже подолати наслідки русифікації тривалістю в кількасот років? Чи уроки минулого настільки погано засвоїлися, що важливість всебічної підтримки і розвитку власної мови знову приносять у жертву доктрині про «мову міжнаціонального спілкування»?
Перше, що дивує в поданому законі – високі вимоги щодо обов'язкового володіння англійською мовою до осіб, які претендують на зайняття державних посад в органах центральної влади та місцевого самоврядування, а також на роботу в поліції, прокуратурі, ЗСУ, податкових і митних органах. Органи державної влади та місцевого самоврядування України, за новим законом, будуть зобов'язані брати до розгляду офіційні документи іноземних держав, написані англійською мовою. Також офіційні відповіді іноземцям та особам без громадянства мають, на їхню вимогу, надаватися англійською мовою. Екстрені служби теж повинні приймати виклики англійською мовою, якщо певні особи не володіють українською.
Важко уявити, щоб від чиновника, поліцейського чи прокурора, який претендує на посаду в Польщі, Франції, Італії або Іспанії, вимагали обов’язкового знання англійської мови. У всіх країнах Європи визнають важливість англійської. Але, формуючи вимоги до своїх посадових осіб, працівників правоохоронної і податкової системи, передусім ставлять вимогу знати рідну національну мову. Якби у Франції префекта департаменту відмовилися призначити на посаду через погане знання англійської, це спричинило б грандіозний скандал. Обов’язкове знання англійської мови на території ЄС можуть вимагати від своїх працівників лише окремі транснаціональні приватні корпорації. Але не держави, в яких англійська мова не має офіційного статусу.
Велику хвилю суспільного обурення спричинив пункт закону, який скасовує український дубляж фільмів англійською мовою. Якщо ця норма залишиться, індустрія українського дубляжу зазнає повного краху. Частина громадян України просто волітиме дивитися фільми з російським озвученням, а не вчити англійську мову. Процес дерусифікації знову призупиниться. А кінотеатри перестануть виконувати свою функцію «лагідної українізації», бо ходити на англомовні фільми з українськими субтитрами – сумнівне задоволення для більшості населення.
Влада малює нам чудове майбутнє, яке настане в Україні після набуття англійською мовою особливого статусу. На думку ініціаторів законопроєкту, знання англійської мови розширить українцям доступ до робочих місць з вищою заробітною платою та покращить пряму комунікацію з іноземцями. А також сприятиме інтеграції українського бізнесу у світову економіку й залученню іноземних інвестицій. Усе це в підсумку має призвести до підвищення конкурентоспроможності українського бізнесу разом із зростанням якості життя українців. Перспективи економічного буму, про який нафантазувала влада, вражають. Але в цьому світі все працює трохи інакше. Самого знання англійської мови і її офіційного чи особливого статусу недостатньо для того, щоб потрапити в елітний клуб високорозвинених країн. Достатньо поглянути на політичну карту світу, щоб зрозуміти цю просту істину.
На планеті Земля є багато країн, у яких англійська мова має офіційний чи особливий статус. Причина цього – колоніальна історія та особливий вплив Британської імперії та світову політику в минулі століття. Англійська мова є офіційною мовою або має визначений статус у 54 країнах земної кулі. До цих держав належать: Беліз, Ботсвана, Камерун (офіційна з французькою), Свазіленд, Фіджі, Гана, Індія, Кенія, Кірібаті, Лесото, Ліберія, Малаві, Малайзія, Мальта, Маршаллові Острови, Маврикій, Федеративні Штати Мікронезії, Намібія, Нігерія, Пакистан, Палау, Папуа-Нова Гвінея, Філіппіни, Руанда, Самоа, Сейшельські Острови, Сьєрра-Леоне, Сінгапур, Соломонові Острови, Шрі-Ланка, Судан, Південна Африка, Південний Судан, Танзанія, Гамбія, Уганда, Замбія, Зімбабве та низка інших країн. Англійською мовою, до прикладу, володіє близько 265 млн осіб в Індії, понад 100 млн у Пакистані та близько 60 млн у Нігерії.
Також у світі 15 держав, у яких англійська є де-факто робочою мовою в уряді чи освіті, але вона не визнається де-юре офіційною чи основною мовою. Перелік цих країн теж доволі строкатий, до нього потрапили такі держави, як Бангладеш, Бахрейн, Еритрея, Ефіопія, Ізраїль, Йорданія, ОАЕ, Малайзія, Мальдіви, Кувейт, Шрі-Ланка що.
Якщо слідувати логіці дій нашої влади, то особливий статус англійської мови мав би давно забезпечити усім цим країнам прискорений економічний розвиток, потік інвестицій та серйозне зростання добробуту населення. Адже англійська мова має там статус офіційної не одне десятиліття. Однак реальна картина переважно протилежна. Використання англійської мови чомусь автоматично не зробило ці держави і суспільства успішними, багатими та процвітаючими.
Більшість держав, у яких законодавчо закріплений статус англійської мови як офіційної (за винятком країн Європи та Америки), не належать до переліку заможних і привабливих для інвесторів. Чимало з них взагалі займають останні місця у списку за економічним розвитком та страждають через засилля корупції, неефективну роботу державних інституцій, злочинність і величезну бідність. Сумно констатувати, та англійська мова зовсім не гарантує входження в «золотий мільярд» і загального процвітання. Вона – лише інструмент, який можна використати. Але ніяка не панацея і чарівна паличка. Можна розмовляти англійською мовою в Нігерії, Пакистані чи Ліберії і від цього нічого не зміниться. А можна не мати жодного офіційного чи особливого статусу англійської і при цьому жити в сучасній заможній країні.
Особливість української влади в тому, що вона дуже часто схильна уникати важких рішень та підміняти реальну роботу бутафорією. Щоб у країні сталося економічне диво, потрібно наслідувати приклад «азійських тигрів» чи інших успішних країн. Втілювати досвід найкращих світових антикорупційних практик, а не займатися пошуками особливого шляху, який заведе на манівці. Знання англійської може сприяти успіху України. Але тільки в поєднанні з національною україноцентричною політикою, відповідальною політичною елітою та дієвими реформами.