Відчутне зростання впливу правих і ультраправих політичних сил після виборів до Європейського парламенту засвідчило: багато європейців розчаровані своїми політичними елітами. І хоча окремі українські аналітики намагаються трактувати електоральні результати крізь призму російського впливу, такий підхід не відображає першопричин зміни суспільних настроїв значної частини жителів Європи.
У березні соціологічна група Ipros провела масштабне дослідження громадської думки, в якому взяли участь 26 тисяч респондентів. Результати опитування засвідчили: європейцям набридла міграція, відкриті зовнішні кордони і перетворення своїх колись затишних і безпечних країн на строкатий мультикультурний калейдоскоп. 51% опитаних сказали, що не схвалюють міграційної політики Євросоюзу. А майже 60% впевнені: боротьба з міграцією має стати головним пріоритетом ЄС. Лише 28% європейців вважають, що Європа повинна й надалі приймати до себе нелегальних мігрантів. Навіть серед виборців лівоцентристського альянсу соціалістів та демократів третина обурена нинішньою міграційною політикою.
Те, що серед європейців значно зросла підтримка правих, спричинене не зовнішньою пропагандою. Є багато об’єктивних причин для трансформації суспільних настроїв. Європейці починають розчаровуватися в тому, як їхні провідні політики вдають, що вирішують певні проблеми. Хоча часто самі їх і спричинили власними помилковими рішеннями. Значне зростання рівня злочинності на вулицях багатьох міст Європи – це не вигадки ультраправої пропаганди. Це дійсність, з якою стикається щодня мало не кожен європеєць. Мільйони людей з інших цивілізацій, які не інтегрувалися в європейські суспільства і не сприйняли західних цінностей – це гірка правда, а не страшилки радикалів. Як і мітинги на вулицях європейських міст з вимогами не забороняти чужих для Європи традицій і звичаїв.
Вибори до Європарламенту поки що не можна назвати такими, які радикально змінили політичний ландшафт континенту. Цього разу більшість мешканців ЄС ще довірилася переважно центристським партіям. Але якщо нинішні консерватори з ЄНП не згадають про свій консервативний фундамент, то на наступних виборах може статися, що електорат справді перейде до їхніх конкурентів з правішого політичного флангу.
Утім, помилкою є вважати усіх ультраправих Європи проросійськими. Так, деякі праві радикали в Європі дійсно мають або мали зв’язки з Росією. Отримували звідти гроші на свої потреби. «Альтернатива для Німеччини», Австрійська партія свободи, польська «Конфедерація», угорська Jobbik тією чи іншою мірою були помічені в контактах із Кремлем. Їхні члени не надто приховують своїх сентиментів до країни-агресорки навіть тепер, після повномасштабного вторгнення. Ці партії не горять бажанням підтримувати Україну й виступають за діалог з Москвою. Із французькою Марін Ле Пен усе складніше. Раніше вона прославилася резонансними заявами про Крим і співпрацю з РФ. Зараз нібито зайняла проукраїнську позицію. Наскільки щирою є ця зміна – покаже час.
Треба віддати належне диявольському вмінню Кремля мімікрувати й маніпулювати настроями європейців. Колись Москва була таким собі всесвітнім центром захисту пригнобленого пролетаріату. Претендувала на роль захисниці усіх трудящих. Зараз же вона пробує розіграти карту традиційних цінностей і використовує для цього реальне невдоволення великої частини західних суспільств як мігрантами, так і просуванням лівого порядку денного. Ні в тому, ні в іншому випадку Росія не була і не є щирою. Для Кремля головне – посіяти зерна суспільного протистояння, знайти вразливі місця. Ослабити західні держави зсередини. А потім скористатися цим.
Але не можна упускати факту, що багато європейських правих прихильно ставиться до України. «Брати Італії» Джорджи Мелоні, Шведська демократична партія, «Справжні фінни», португальська Chega. Адекватну позицію наразі зайняла також іспанська партія VOX. Очевидно, що на погляди як мінімум частини правих політичних сил Європи можна впливати. І це потрібно робити. Повчальний приклад – ситуація зі спікером Палати представників Конгресу США Майком Джонсоном. Раніше він вкрай нерішуче висловлювався щодо підтримки України. Але останнім заявам, у яких він критикує обмеження на використання американської зброї по території Росії, не можна не аплодувати.
В Україні є проблема з позиціонуванням Європи і сприйняттям так званих європейських цінностей. Стараннями окремих медіа вимальовується така собі картинка суцільно ліволіберального, постмодерністського суспільства. Цю картинку також вміло підхоплює російська пропаганда. І додає нових барв. Вона прагне показати весь західний світ соціумом, який занепадає, відмовився від традицій, історичної спадщини, культури й ідентичності. Де всі визнають гендерну ідеологію як беззаперечну істину, а на всіх установах і вулицях майорять веселкові прапори.
Якщо ми хочемо краще зрозуміти Європу, причини нинішнього консервативного повороту і налагодити діалог з різними політичними силами, потрібно відмовитися від поверхового аналізу процесів, які там відбуваються. І почати нарешті зважати на те, що Європа – це не такий собі крикливий, наче Євробачення, заповідник ліволіберальних, а часто відверто лівацьких неомарксистських доктрин. Це щось значно більше і ширше. Фундамент європейської цивілізації ґрунтується на суміші християнства, античної філософії й раціоналізму. Багато європейців і зараз є прихильниками консервативного світогляду. Очевидно, їхня кількість навіть зростає. Цих європейців дійсно щиро непокоїть втрата національної ідентичності, ісламізація континенту, доведена до абсурду політкоректність, бездумне просування гендерної ідеології у всі сфери життя. І це не маргінали чи вуличні хулігани. Їхня кількість вимірюється мільйонами.
Так само неприпустимо і неправильно казати, що всі українці, які підтримують традиційні цінності, інститут сім’ї, сповідують релігію чи мають консервативний світогляд, застрягли у дрімучому минулому. Що вони виступають проти прогресу і не розуміють сучасного світу. Або, що ще гірше – поділяють цінності «русского міра» і так звані «русскі скрєпи». Подобається це комусь чи ні, та на Заході залишилося дуже багато людей, які мають схожі з консервативно налаштованими українцями погляди. То що тепер усі ці громадяни Європи й Америки є «російськими консервами»?
Ми часто недооцінюємо історичну роль консерваторів у піднесенні Заходу і їхній вплив у світі. Між тим, основний посил консерватизму зводиться до підтримки перевірених часом інституцій, норм і соціальних взаємодій, які довели свою успішність та сприяли побудові кращого, заможнішого, справедливішого соціуму. Консерваторам не подобаються наміри зруйнувати те, що добре працює в ім’я різноманітних спокусливих, але дуже сумнівних теорій соціальної справедливості. Бути консерваторами і не поділяти постмодерністські ліві погляди на соціум – це нормально. Україні потрібно налагоджувати зв’язки і якісну комунікацію з правими. А не автоматично всіх їх записувати в агенти Кремля й демонізувати.