23 травня у Клубі шанувальників Галичини про «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького» розповідав Мирослав Трофимук – історик літератури та перекладач Конституції Пилипа Орлика з латині.
Після поразки шведських військ, на боці яких виступив Іван Мазепа, проти військ Петра І частина української самосвідомої старшини утворила першу українську політичну еміграцію. Невдовзі старий гетьман помирає, а продовжувати його справу на еміграції випало Пилипові Орлику - генеральному писареві Івана Мазепи. У 1710 році козаки обирають його гетьманом. На виборах між Пилипом Орликом та старшиною було укладено «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького», більш відомі як Конституція Пилипа Орлика. Найадекватніша назва цього документу – Конституція 1710 року; латиномовний заголовок у перекладі на українську мову такий - „Уклад прав і вольностей Війська Запорозького і угоди поміж його милістю паном Пилипом Орликом та генеральною старшиною, а рівно ж і самим Військом Запорозьким...”, де Військо Запорозьке – це і військове формування, і назва країни, яка перебуває під його обороною.
Фото Мирослава Трофимука під час зустрічі у кав’ярні «Штука».
Автор - Мирослав Трофимук - молодший
Перший переклад «Договорів і Постановлень…», зроблений Мирославом Трофимуком, був оформлений та виданий як книга для дітей «Веселкою» у 1994 році. Покликане пробуджувати свідомість маленьких читачів, видання здобуло популярність і серед дорослих.
Обкладинка видання «Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика 1710р.», Київ: видавництво «Веселка», 1994
Згодом виникає ідея видати документ, стилізований під стародрук. Після важких пошуків джерел фінансування, допомогти погодилася «Українська правнича фундація». Відтак, у 1997 році світ побачила книга „Конституція Української гетьманської держави”, що містила чотири тексти: оригінальні латинський і староукраїнський, а також переклади на сучасні українську та англійську мови. А роком раніше відбувся захист дисертації Олександри Трофимук, дружини пана Мирослава, на тему „Творчість Пилипа Орлика доеміграційного періоду (1672 - 1714)”: тобто упродовж того часу, доки Орлик перебував на території України та у контексті місцевої культури. Гетьман помер 1742 року. Із хронології видно, що цього року маємо дві круглі дати: 340 років з дня народження та 270 років від дня кончини. Отож, ця зустріч є нагодою відзначення цих дат.
За словами пана Мирослава, Конституція Пилипа Орлика – це один із близько тисячі літературних творів латинською мовою, які ніколи не враховувалися в історії української літератури. Твори, які хоч і мають безпосередній стосунок до української культури та історії, але написані латинською, офіційними науковими інституціями не зараховуються до української літератури: лише те, що створене кириличним текстом. Водночас, за свідченнями польських істориків літератури, в кінці XVIст. близько 60% творців культури й літератури Речі Посполитої, в т.ч. латиномовної, є вихідцями з Галичини. Таким чином, ігноруючи згадану творчу спадщину, в історії української культури губиться величезна інтелектуальна складова.
Наступним масштабним виданням стала книга, упорядкована разом із знаним українським письменником Валерієм Шевчуком. «Конституція, маніфести та літературна спадщина» - збірка розмаїтих за жанрами та тематикою творів Пилипа Орлика, серед яких листи, політичні маніфести, віршовані твори. Власне, метою цієї книги було продемонструвати спектр літературних жанрів, до яких вдавався Пилип Орлик у своїй творчості. Перу гетьмана належать дві збірки: – епінікіон – уславлення перемоги під назвою „Alcides Rossijski” („Руський Геракл”), яка оспівує Івана Мазепу (1695) й весільний панегірик „Hippomenes Sarmacki” (Сарматський лев, 1698), присвячений одруженню двох нащадків чільних родів Гетьманату. У поетичних творах Орлик висловлює монархічну позицію, дванадцятьма роками пізніше – у Конституції – вже бачимо Орлика-демократа. Ряд листів гетьмана до чільних персон європейської політики того часу, зокрема й лист до папи римського демонструє місце і роль тогочасної України на політичній арені Європи. Листи написані переважно латинською мовою, хоча є багато німецько-, франкомовних. Річ ясна, що, звертаючись до населення України, до запорожців, Орлик писав українською мовою. Чому літературні твори гетьмана писав польською? Мирослав Трофимук зауважив, що польська у середовищі Мазепи була однією з мов щоденного вжитку і категоріально більш розроблена, аніж тогочасна українська. Відповідаючи на питання, який текст Конституції був основним – староукраїнський чи латинський, пан Мирослав звернув увагу на те, що лише латинська мова, маючи понад тисячолітній термінологічний фундамент, була здатна відобразити усі нормативні правничі нюанси.
Обкладинка книги «Пилип Орлик. Конституція, маніфести та літературна спадщина: вибрані твори», Київ, 2006
Останньою книгою під редакцією Мирослава Трофимука і Тараса Чухліба, де зібрано усі відомі на даний час документи Конституції 1710 року, є “«Пакти і Конституції» Української козацької держави”. Вона надрукована минулого літа львівським видавництвом «Світ», відзначена на обласному і загальноукраїнському рівнях. Ця книга важлива тим, що у ній вперше опубліковано україномовний оригінал конституції, написаний рукою генерального писаря Івана Максимовича й власноручними кириличним підписом гетьмана Пилипа Орлика та печаткою Війська Запорозького. Цей оригінал засвідчує автентичність тексту – те, що Мирослав та Олександра Трофимук доводили упродовж 20-ти років праці над спадщиною Пилипа Орлика.
Обкладинка книги Мирослава Трофимука і Тараса Чухліба “«Пакти і Конституції» Української козацької держави”,
Львів: видавництво «Світ», 2011
«Цей документ не є першим конституційним актом у Європі, ясна річ. Подібних нормативних актів до того часу було вже багато. Загалом життя Європи упродовж XVI-XVIII століть було специфічним. До прикладу, Хмельницький за військову допомогу розраховується цілими селами, які фактично потрапляли в ясир; так званий „козацький хліб” – це добро, награбоване у турецьких чи татарських містах; коли ж дипломати Речі Посполитої запевняють турків і татарів, що козаки не будуть нападати, то ті, своєю чергою, і в вус не дують; посеред деяких міст Європи на багаттях спалювали відьом, а у сусідніх з успіхом затосовували „передову тогочасну технологію” – гільйотину».
Випадок полягає в тому, що Україна опинилася на краю загибелі поміж кількома потужними політичними силами. Щоб порятуватися, треба було залучити ширші маси населення, дати їм ідею. Цією ідеєю став синтез традицій, притаманних переважній більшості населення і фіксація прав різних суспільних верств. Проте зміст цього документу демонструє, радше, не самосвідомість українців того часу, а насмперед погляди дуже вузького кола старшин, які боялися втратити свою самостійність як незалежне політичне угрупування у центрі Європи, а також свою власність. Вони були „олігархами” того часу: провадили господарську діяльність, доходи інвестували у розвиток війська і побудову монастирів; з черню спілкувалися українською мовою, між собою – польською, а із зовнішнім світом – латинською.
«Для мене особисто Конституція Пилипа Орлика, в першу чергу, є літературним текстом,- зауважив Мирослав Трофимук. - Він є точкою перетину, вузловим моментом всіх тогочасних проблем української історії і культури. Із цього тексту могла народитися, чи вірніше, у тій системі, яка викладена у тому документі – Конституції 1710 року,- могла консолідуватися новітня українська нація. Проте ця система була чужою у політичному середовищі тогочасної Європи і фактично не мала шансів вижити. Наша ж, українська проблема у тому, що ми аж нині починаємо рухатися від тієї точки відліку, яка зафіксована у цьому документі 300 років тому. Інші нації центральної Європи спромоглися зробити це принаймні сто п’ятдесят років тому, в часи Шевченка – тоді, коли купка українських інтелектуалів чи не вперше звернули свою увагу на тексти Конституції 1710 року й опублікували їх у наукових журналах…».