Мукачівський скандал зі стріляниною, гучні арешти низки прокурорських чинів, призначення колишньої російської «кримнашистки» Марії Гайдар заступником одеського очільника і тому подібні ексцеси геть відвернули увагу української громадськості від роботи правлячої верхівки над оновленням Конституції. Тим часом є підстави вважати, що українців чекає у цьому плані чимало сюрпризів.
Зацікавлені люди могли зауважити, що за оновленням Основного Закону України уважно «наглядали» західні партнери країни. Вони висловлювали побажання і щодо термінів ухвалення документа, і щодо його спрямованості. Наприклад, генсек Ради Європи Турбйорн Яґланд, презентуючи у Києві навесні програму реформ на 2015-2017 роки, заявив: «Україні потрібна оновлена Конституція перед жовтнем, коли будуть проходити місцеві вибори...» І українська урядова коаліція намагається укластися в ці часові рамки.
Що стосується змістовної сторони, то єврочиновники під час розбору головного закону України рекомендували дотримуватися чотирьох основних напрямів: незалежна судова влада, перемога над корупцією, успішна і дієва децентралізація, а також всеосяжний та надійний захист прав людини. Все це має стати тим наріжним каменем, на якому буде збудована нова Україна, гідна називатися рівноправним членом Євросоюзу. Таким рекомендаціям українські чиновники мають намір слідувати чи ні?
Вважаю, не варто зараз детально зупинятися на двох перших напрямах. Конституційні новації в частині децентралізації Верховна Рада вже розглянула і скерувала на вивчення в КСУ. Після його висновку обговорювати ці нововведення буде набагато більше сенсу.
Про те, як в Україні займаються судовою реформою, говорить такий факт. «Стратегію реформування судоустрою, судочинства і суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки» президент Петро Порошенко затвердив 20 травня 2015 року. Влада тягнула цілий рік, розробляючи тільки план реформ. Настільки «завзятий» темп показав, що владній голівоньці було вигідно «співпрацювати» з наскрізь корумпованою судовою «системою». За такого підходу чиновників громадським структурам варто уважніше стежити за тим, щоб виконавча гілка влади знову не підім'яла під себе гілку судову, натворивши для позірності купу малозначних змін.
А тепер подивімося, як іде робота над оновленням Конституції у плані захисту прав і свобод громадян. Для цього з'явилася гарна можливість. Надав її всім нам чудовий український юрист Всеволод Речицький – представник Української Гельсінської спілки (УГС) та Харківської правозахисної групи (ХПГ) в Конституційній комісії. Експерт підготував і нещодавно оприлюднив «Меморандум з приводу розробки законопроекту про внесення змін і доповнень до Розділу II чинної Конституції України».
Нагадаю, цей розділ присвячений виключно правам, свободам і обов'язкам людини й громадянина. Метою доопрацювання цієї частини Конституції, повідав Речицький, було приведення її у більш точну відповідність з такими документами, як Загальна декларація прав людини 1948 року, Європейська конвенція захисту прав людини та основних свобод 1950 року, Хартія Європейського Союзу про основні права 2000 року, нормативні документи про права людини ООН, прецедентні рішення ЄСПЛ, низки рекомендацій Венеціанської комісії.
Над тим, щоб у майбутньому права і свободи українців ніхто безпідставно не зачіпав, працювали майже два десятки вітчизняних фахівців та політиків на чолі з колишнім суддею ЄСПЛ професором Володимиром Буткевичем. З цією метою залучали чимало закордонних експертів. Засідання групи відбувалися у Києво-Могилянській академії при відкритих дверях. Група також виїжджала до Рівного, Івано-Франківська, Львова й Ужгорода, де були проведені круглі столи з обговорення нововведень. Для участі у них запрошували викладачів місцевих юрфаків, суддів і прокурорів, депутатів та активістів. Дискусії проходили дуже жваво, і можна було подумати, що в результаті багатотижневої діяльності робочої групи народиться прогресивний документ, який відповідає європейським стандартам.
На жаль, ні... Хоча в законопроекті з'явилися деякі статті, які наближають Україну до Євросоюзу, в цілому він просто пригнічує. Наприклад, як свідчить Речицький, розширивши перелік ознак, за якими не допускається дискримінація людей, розробники відмовилися включити до нього такі очевидні ознаки, як гендерна ідентифікація, місце проживання і сексуальна орієнтація. Мабуть, вони вважають, що проживання в будь-якому регіоні або входження в ЛГБТ-спільноти – добре підґрунтя для обмеження прав людини.
На щастя, правозахисники зуміли наполягти на включенні зазначених ознак у додаток до законопроекту з альтернативними варіантами статей. Схожих «поправок» набралося стільки, що починаєш замислюватися, з яких ретроградів президент Порошенко склав Конституційну комісію. Адже фактично група Буткевича залишила в законопроекті таку підставу для обмежень реалізації прав і свобод людини, як сумно відомий «аргумент моралі». Якщо це перекочує до чинної Конституції, то в Україні можуть з'явитися аналоги російських депутатів-моралістів, котрі пропонуватимуть «заборонити все в Мережі», саджати у в'язницю за аборти, оральний секс і носіння мереживних трусів.
Правда, не варто вважати розробників законопроекту зовсім вже недалекими. Навпаки, багато їхніх конституційних «новацій» свідчать про їхню цілеспрямованість і послідовність. От тільки риси ці найчастіше були спрямовані в бік держави, а не на громадянина й особистість. Цей крен, якщо він не буде усунутий, перетворить Україну на не надто привабливу для іноземних інвесторів державу.
Наприклад, команда Буткевича, повідав Речицький, відмовилася записати у свій проект норму про те, що примусове вилучення власності у громадян можливо лише як виняток, а її повне відшкодування має здійснюватися не за балансовими, а за ринковими цінами.
Не захотіли розробники наблизити Україну до Західної Європи і в частині обмеження досі чинної «совкової» норми про можливість судової конфіскації власності, придбаної не тільки протизаконним, але й законним шляхом. Для порівняння: у країнах ЄС конфіскації підлягає лише те, що нажито злочинним шляхом.
Від багатьох пропозицій групи Буткевича віє не турботою про громадян, а бажанням підіграти тим високим чинам, що жадають полегшити своє чиновницьке життя і спихнути вантаж реформ на плечі народу. Так, у представленому конституційному законопроекті практично поховано право громадян на отримання медичної допомоги за рахунок уже сплачених податків. Такого типу меддопомогу нерідко називають «безкоштовною», але назва «передплачена» – більш правильна. Відповідно до законопроекту від робочої групи, меддопомогу без додаткової оплати можна буде отримувати тільки в екстрених випадках і в мінімальних масштабах.
Варіант «медичної» статті від правозахисників звучить так: «Кожен, хто потребує обстеження або лікування, але не здатний оплатити його вартість або придбати страховий поліс, має право на кредитну або іншу пільгову допомогу держави або органів місцевого самоврядування. Гарантований мінімум безкоштовних медичних послуг, одержуваних за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування, встановлюється законом». Погодьтеся, що таке ставлення держави до своїх громадян покаже Україну з кращого боку.
Судячи з усього, команда Буткевича, хоч і дещо поліпшила окремі положення Основного Закону, упустила чимало можливостей надати Україні новий, значно прогресивніший вигляд. В остаточному варіанті проекту від робочої групи, повідомив Речицький, за межами законопроектної конституційної оболонки опинилися такі незаперечні цінності органічного конституціоналізму, як право народу на демократичне повстання; право на зброю для захисту себе і своєї сім'ї у разі смертельної небезпеки; право на доступ до публічної інформації; свобода від обмежень в професійних сферах літератури, мистецтва і науки; академічна свобода та автономія університетів; право на належне управління; право на політичний страйк; право на одностатевий шлюб; право вільно розпоряджатися власною долею.
Загалом вийшло, як завжди. Чиновники і слухняні «вчені» зображали бурхливу діяльність, грали в «відкритість» і «радилися» з народом. А в тиші кабінетів ліпили «кота в мішку», малопривабливого й облізлого, до того ж на всю округу волаючого: людина існує для держави, а не держава для людини.
Гора народила мишу. Сумно, звичайно, але не все ще втрачено. Ухвалення доповнень і змін до Конституції вимагає конституційної більшості. Сподіватимемося, що небагато народних депутати захочуть увійти в історію як будівельники злегка підмальованого, а в чомусь навіть і погіршеного «совка».