Конструювання Львова

09:21, 10 березня 2008

Королівське місто Львів було засноване королем Казимиром Великим в 1340 році на відстані кількохсот метрів від давнішого руського городища з тією самою назвою, збудованого кілька десятків років перед тим руським князем Данилом...

Кожен отримає Львів, про який мріє, з огляду на потреби і замилування - так можна було б підсумувати незліченні ряди книжок, статей, репортажів, передач. Львів гарний, Львів, який викликає відразу, Львів, силою відібраний, та Львів відвойований, Львів забутий, Львів наново відкритий.

Калейдоскоп мов, образів, постатей та епох. І всюди однакова солодка ностальгія, згадки про одне з найпривітніших міст нашої непривітної планети, перехрестя культур, опору толерантності, центр всесвіту.

А в реальності? Підімо до уявної бібліотеки. Потрібна Опора Речі Посполитої? Прошу дуже. Львів це - Ukraine Semper Fidelis? Вже сягаю потрібної мені полиці. Чи це ностальгія за старими добрими часами? А може це, згідно з найновішим віянням моди, порція мирного співіснування різних національностей та взаємного збагачення своїх культур? Прошу дуже, скільки завгодно, для Шановного Пана якою мовою? Як це, все одно? Цього не може бути! Мову, прошу вибрати мову, бо ще поставлю неправильні акценти, короля Данила назву князем або замість Марії Конопницької прочитаю про Личаківський цвинтар, починаючи від Івана Франка.

І так кружляють туристичними маршрутами окремі особи і численні туристичні групи. Але кожен відвідувач так насправді долає простір якогось іншого міста. Взаємна сліпота. Якби вона не була трагічною, могла б навіть бути доволі веселою. Уявімо собі комедію помилок, що опирається на qui pro quo з довоєнними, німецькими, радянськими і найновішими назвами вулиць.

Видавалося вже, що мало-помалу поляки починають зауважувати сьогоднішній, український Львів, вже деякі автори польських туристичних путівників спробували запросити своїх читачів до українських кнайп, галерей і театрів. Декотрим із них навіть вдалося упорядкувати опис Личаківського цвинтаря, у якому на перше місце поставлено художню цінність надгробків, а не національність похованих. Здавалося, що вже напишу черговий текст про те, як поволі розмивається давній гострий поділ на Львів польський і український, текст про те, як українці адаптують і освоюють деякі теми з того, що по нашому боці кордону ми вважаємо польською історією міста.

Але якось випадково зазирнула до книгарні. Новенький альбом 2006 року, не подаю автора і назву, бо не про це йдеться. Це виявилася одна з найрадикальніших спроб довести, що Львів - це польське місто. Ось два приклади: нові, абсолютно сучасні фотографії ілюструють текст, у якому послідовно подано виключно польські, довоєнні назви вулиць (з порадою читачам придбати репринт довоєнного плану Львова, врешті-решт (!) план двомовний), а на Личаківському цвинтарі спочивають - як випливає з тексту книжки - лише відомі польські особистості. Авторові фотографій навіть вдалося усунути з кадру радянські «додатки» по краях надгробку Ордона, що, як відомо, є неабияким осягненням. А того, що автор пише про Андрея Шептицького, навіть не буду цитувати, бо бракує слів.

Єдина пізнавальна користь з тієї книжки - це зрозуміння джерела суперечки про засновника міста, тобто «Данило Галицький чи Казимир Великий?» «Королівське місто Львів було засноване королем Казимиром Великим в 1340 році на відстані кількохсот метрів від давнішого руського городища з тією самою назвою, збудованого кілька десятків років перед тим руським князем Данилом для його сина Лева (звідси походить і назва)». Про брак внутрішньої цілісності тексту не згадую. Найважливішими є ці кількасот метрів, які дають привід, щоб тих нещасних українців ще раз опустити на властиве їм місце, відсунути, відіпхнути поза край оповіді. І то все в книжечці, адресованій «не лише львів'янам, але також, а може передовсім, молодому поколінню поляків, для якого це місто здається неосяжно далеким і залишається цілковито незнаним» (зі вступу).

Залишається тільки одне: надія. На те, що наші інтелектуальні дискусії і консенсуси помалу просякнуть у загальну свідомість. Або, що «молоде покоління», все одно хто - поляки, українці, росіяни євреї, елефантофаги чи циклопи, використовуючи звичайну логіку, зрозуміє, що такий вибірковий погляд на світ нічим істотно не відрізняється від сліпоти.

 

Довідка ZAXID.NET

Катажина Котиньска - полоністка, україністка, перекладачка.

Учасниця перекладацького семінару Олі Гнатюк та Адама Поморського «Translatorium». Доктор філології. Перекладала на польську твори Ю.Андруховича, Я. Грицака.

 

Переклад з польської Ірини Дух

 

Фото з сайту anat0lik.mementosoft.com