Українцям останнім часом стає все складніше отримати шенгенську візу, незважаючи на те, що офіційна статистика говорить про зменшення кількості відмов.
Про це у своїй статті для ZN.UA пише Олександр Сушко. Так, за офіційними даними, кількість відмов у візах громадянам України в Шенгенській зоні знизилася за останні п’ять років з 10% до 4% від кількості прийнятих заявок. Зафіксовано близько 5 тис. випадків за рік, коли на територію ЄС у прикордонних пунктах були не допущені громадяни України. Це становить менше 0,5% від кількості перетинів кордону. Крім того, кількість українців, затриманих за незаконне перебування на території ЄС, в останні роки постійно зменшується: з 22 тисяч у 2006 р. до 12,5 тисячі у 2009 р. За кількістю громадян, які подають у ЄС заявки на статус біженця, Україна не входить навіть у лідируючу 30 держав світу.
Тим не менш, консульства тихо, але впевнено закручують гайки: за найважливішими параметрами візової практики ситуація продовжує погіршуватися.
Шенгенські законодавці виявилися не цілком готовими до нових реалій, тому візова практика Шенгену досі базується на архаїчних для самої Європи принципах «країни основного призначення» і «першого перетину кордону», які в багатьох випадках неможливо заздалегідь визначити. Особливо, якщо йдеться про необхідні регулярним мандрівникам багаторазові візи з тривалим строком дії.
Іншим казусом Шенгену останніх місяців є повсюдне посилення вимог до ідентифікації «основного місця роботи». Консульствам уже недостатньо довідки з указівкою посади і зарплати, якої було достатньо завжди, навіть задовго до підписання Договору про спрощення оформлення віз.
Крім того, від роботодавців вимагається дедалі зростаючу кількість документів, що відносяться до їх економічної діяльності.
О. Сушко вважає, що якщо і відбувається уніфікація норм і правил, то скоріше в бік їх посилювання. Так, великим і неприємним сюрпризом останніх місяців для мандрівників стала повсюдна відмова консульств приймати документи з бронюванням готелів, що були зроблені через Інтернет.
Загальна тенденція свідчить про те, що консульства прагнуть максимально обмежити термін дії візи, видаючи її у більшості випадків тільки для одноразового в’їзду і тільки на конкретну кількість днів першого з планованого заходів. Часто трапляються випадки видачі одноразових віз навіть після однієї-двох шенгенських річних багаторазових віз.
«І, мабуть, найважливіше – складна практика доступу до шенгенських віз б’є по незміцнілій і крихкій європейській ідентичності українського суспільства, підриває мотивацію його європейськи орієнтованої частини, сприяє моральній відчуженості українців від Європи, посилює аргументацію тих, хто нині, користуючись сприятливим політичним моментом, штовхає Україну в обійми «братерського» минулого, яке наполегливо кличе до себе», – пише автор.