До війни у Донбасі Україні довелося готуватися буквально на ходу. Силові відомства, керівництво країни та громадянське суспільство виявилися неготовими до такого розвитку подій. Політикум до останнього бавився взаємними провокаціями і вичікував, що все нормалізується саме собою. Громадяни сподівалися, що армія не остаточно втратила боєздатність, а солдати – що реальні дії так і не почнуться.
Спостерігаючи за неуспіхами АТО і підраховуючи жертви, ми заспокоюємо себе тим, що війна на Сході приносить неабияку користь. Армія вишколюється, патріотизм гартується, а силовики і політики проходять перевірку на вошивість. З цим важко посперечатися. Але що більше вигод приносить війна, то сильніша спокуса її затягувати. І в нашому випадку зацікавлених сторін тут достатньо.
Збройний конфлікт на Донбасі ізольований та локалізований. Він не розповзається країною, його ареал досить стабільний. Жити в такому «заповіднику зла» важко, але його можна використати для розв’язання певних специфічних завдань. За законами історичного жанру, розбурхану революцією публіку прийнято зливати – принаймні найбільш буйних. Приміром, Наполеон покинув свою революційну армію під Москвою. Донецьк, звісно ж, не Москва, але і Порошенко – не Наполеон. Ліквідовувати якогось Сашка Білого «при затриманні» надто марудно, а от на Сході від таких можна позбавлятися швидко і у промислових масштабах. Звісно, за відсутністю прямих доказів, все це – лише теорія з присмаком конспірології. Але мимоволі згадуються слова командира «Донбасу» про те, що у засідку під Карлівкою вони потрапили не випадково… Позбутися буйних зацікавлений і Кремль. Польові командири на зразок Стрєлкова – це потенційні Квачкови, а їхні бойовики – потенційні приморські партизани. І поки вони злітаються у Донбас, як метелики на вогонь, Бєлокамєнная може спати спокійно. Що більше квачкових знищать українські силовики, то менше роботи залишиться ФСБ. Отже, Донбас корисний з точки зору нейтралізації пасіонарного елементу.
Ідемо далі. Безперечно, Донбас – це вишкільний табір для української армії. Але поряд із військовими бойового досвіду там набувають добровольці з різних країн та місцеві шибайголови. За законами драматичного жанру, якщо на стіні висить рушниця, вона неодмінно має вистрелити. І хтозна, де завтра заявить про себе оця войовнича публіка? Людям із бойовим досвідом раді не лише у силових, але й у кримінальних структурах – межа між військовими і бандитами стирається також шокуюче легко. Наприклад, свого часу Желько Ражнатович одночасно був ватажком сербських бойовиків і кримінальним авторитетом, поєднуючи обидва види діяльності з вигодою для себе. «Армія звільнення Косово» успішно співпрацювала з албанською мафією, а IRA – з мафією італійською, американською і навіть китайськими тріадами.
Якщо війна на Сході затягнеться на роки, Донбас ризикує стати прихистком для сумнівної публіки з усіх усюд, яка буде зацікавлена у якнайдовшому затягуванні кривавої вольниці. Власне, це вже відбувається: серед загиблих бойовиків ідентифіковано навіть єгиптянина з йорданцем. І допоки Донбас буде зоною війни, там можна прокручувати найбрудніші оборудки, причому міжнародного масштабу. Наприклад, вже у травні в Донбасі пожвавився наркотрафік. «По легкому» тут теж можна заробити: за нещодавно викраденого у Антрациті даівця просять мільйон гривень. Гроші не фантастичні, але на дорозі не валяються. Зрозуміло, що віддавати цей «казковий» край назад ментам ой як не хочеться!..
Політико-ідеологічний аспект війни також відкриває чималі можливості. Постежте за власними відчуттями. Наскільки дріб’язковими і незначущими здаються вибори, корупція, кумівство та решта одвічних українських проблем, коли щодня у новинах – справжня війна? Як протестувати проти уряду, коли він веде боротьбу не на життя, а на смерть з «тероризмом» і самим Путіним?.. У таких умовах сподобатися народу дуже легко. Згадаймо, як одіозний Кернес після поранення став мало не страдником за соборність України? І ніякого тобі «Оплоту» з тітушками – «война всё спишет»! Згадаймо, як у лавах патріотів-державників опинився олігарх Коломойський, якого у 2012-му ми лаяли за гуртові закупівлі українських політиків. Ось-ось у списку «бізнесменів-патріотів» опиниться і Ахметов… Зрештою, під соусом війни з сепаратизмом ми проковтнули навіть призначення олігархів на губернаторські посади. Ніби до цього ми не боролися за відокремлення бізнесу від влади з Кучмою та Януковичем…
Кремлю також потрібно збуджувати почуття росіян, аби каналізувати соціальну напругу назовні, інакше Болотна рано чи пізно перетвориться на Інститутську. Ейфорія від приєднання Криму не може тривати вічно. А от коли під боком «русские соотечественники» воюють з «бандеровской хунтой», телекартинка для підживлення емоцій оновлюється мало не щодня. Власне, для цього російському ТБ і довелося розкручувати медіа-міф про всесильний «Правий сектор», монтуючи його образ практично на голому місці. А коли у Донбасі почалися справжні бойові дії, працювати стало набагато легше. Тепер замість вигаданих карателів Яроша у Донбас прибувають цілком реальні українські силовики. Кисельов робить магічні паси руками і російський глядач отримує моторошну картинку передбачуваного змісту. І як тепер критикувати Путіна, коли американський імперіалізм цькує руських людей бандерофашистами?!
Війна – це також прекрасний привід для приборкання політичних конкурентів. Погляньмо, в якому жалюгідному становищі перебувають зараз Партія регіонів і КПУ. Останню взагалі хочуть заборонити, а регіоналам доводиться демонструвати такі чудеса політичної гнучкості, що позаздрили б і йоги. А що поробиш? Рік тому за пропаганду «Русского мира» хіба мракобісом обізвали б, а тепер можуть відкрити карне провадження за посібництво тероризму. Єфремовим ГПУ вже зайнялася. І захищатися йому нічим. Це раніше можна було звезти базовий електорат на партійні мітинги (навіть «тітушити» у Київ), а сьогодні регіонали на Донбас зайвий раз не потикаються. Про рейтинги узагалі промовчимо. І все це – лише дріб’язок, що лежить на поверхні. Як політики розігрують війну у своїх підкилимних іграх – одному Богу відомо. Ось лише маленька деталь: у Краматорську бойовики «віджимають» власність екс-генпрокурора Пшонки, але принципово не чіпають майно нардепа Близнюка… Можливо, це збіг, а можливо – ні. Тут тепер і прокуратура не розбереться. Не варто забувати і про те, що неуспіхи АТО – це ще й козир проти нової влади, який неодмінно буде використаний на парламентських виборах (ким саме – побачимо).
У Кремлі також використовують українську кризу для придушення внутрішньої опозиції. Публічна кампанія цькування «зрадників», які не підтримали анексію Криму – це ще квіточки. Відтепер усіх незгідних із путінським курсом можна затаврувати як прибічників «бандерівської хунти», на чиїх руках кров «мирних» ополченців Слов’янська, Краматорська, Донецька і т.д. З одного боку, це хороший привід для закручування гайок знизу, а з іншого – розколювання соціальної бази опозиції. Яким би осоружним не був Путін, Порошенко з його «карателями Нацгвардії» – ще гірший. Тому російське суспільство демонструє високу одностайність щодо українського питання у «військовій» редакції, і його настрої змінюються синхронно змінам позиції Кремля.
Отже, з продовження хаосу у Донбасі можуть мати зиск дуже багато зацікавлених сторін – від київської влади до міжнародного криміналу. Звісно, тут легко зіслизнути у конспірологію або безпідставні звинувачення. Тому ніяких висновків чи тверджень ми робити не будемо. Але не варто дивуватися, якщо командир батальйону «Донбас» виявиться правим, і АТО затягнеться ще на цілий рік.