Знайомий безробітний бізнесмен вважає, що в країні, де в день вильоту п’ють навіть пілоти, його вже нічого не може здивувати. Ні землетрус в центрі Львова, ні сама ідея: міністр економіки – Василь Цушко, ні така погода, та навіть той факт, що на календарі третій місяць нового року, а бюджету-2010 немає. Що після цього слухати, як відомий співак виводить «Ой Степане, Степане за що тебе вбито...» на мотив «Паруччік Галіцин», вже не страшно.
Не знаю. Можливо, він і правий. Мені здається, що вся ця наша щоденна маячня має просте раціональне пояснення, і не сьогодні все це почалось і, на жаль, закінчиться не сьогодні. Маємо страйк наркоманів в Одесі, яким два тижні не дають метанолу. Маємо школу в Кіровоградській області, де півкласу слухає урок математики, який веде одна вчителька, а друга половина класу, слухає урок природознавства, який веде інша вчителька. Маємо пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку, який три роки лежить на складі в Івано-Франківську. Маємо гієну, яка здалеку нагадує собаку, і вільно бігає по доріжках ялтинського зоопарку …
Це все – один день з нашого життя, життя королівства абсурду, це все – події одного порядку, які випливають одна з одної. Той факт, що пілоти п’ють в день вильоту означає, що в країні безлад, і влада, яка мала б щось контролювати, чимось там керувати, не працює, бо дає прес-конференцію. У медичному кабінеті, де їх мали обстежити, не було елементарного обладнання: все вкрали, а спирт випили. Тому, ця недієва влада мала піти геть. Що, власне, і сталось внаслідок виборів.
І навіть те, що в кабінет міністрів прийшла та сама бригада виконробів, також може шокувати тільки людей незнайомих з нашими реаліями. Нічого ірраціонального. Ефект маятника. В 2004 боролись з Януковичем, а тепер самі його ж і вибрали, бо ті, хто був перед ним, виявились бездарами і крикунами, які навіть зараз, програвши, перед лицем, нібито, спільного ворога та спільної мети - «Рятуймо хлопці Україну» - не можуть зліпити єдиної опозиції.
Навіть добре, що команда Януковича взяла всю владу, тепер не буде цього, «вона мені нічого не давала робити, а він заблокував всі мої рішення». Тепер, ми точно знаємо, хто винен, в успіхах чи провалі. Це вже покаже час.
Дійде черга і до його команди, будуть нові вибори. І якщо сама фраза «український міністр Табачник», може викликати іронічний сміх, то міністр Шуфрич – тільки легкий ступор. Як, знову в МНС? Але все пояснюється простими політичними торгами, культурніше – домовленостями. І це загальна практика. В тій же демократичній ЄУ, дипломатичними справами відає англійська баронеса, людина, про яку до призначення буквально, крім рідних, ніхто не чув і чиї знання і досвід в цій галузі (щоб не образити математику) стрімко наближаються до нуля. А пояснення просте – торг чи результат домовленості між тими, хто насправді керує ЄУ – англійцем Брауном, німкенею Меркель і французом Саркозі. Наша історія?
Згадайте, хто був міністром культури чи юстиції після Майдану. Та що там культури, весь кабінет – куми, друзі, товариші «польові командири» – подяка за революційну діяльність.
Все можна пояснити. Вчителі, які проводять два уроки в одному класі? Після обвалу школи менших учнів запакували в дитсадок, а старших - в три заходи возять одним автобусом, за 15 км в іншу школу. Вчительки бояться втратити «години», тобто зарплату, тому проводять такі химерні уроки. А що там ті учні запам’ятають – це вже нікого не гребе. Пам’ятник кобзарю, привезений, до речі, з Мюнхена, «забули» на складі, так він же готовий, а як же наше улюблена гра в творчі конкурси і замовлення місцевим «елітним» скульпторам? Тут же нічого не вкрадеш. Його тільки поставити. Наркоманам не дали метанол? А дивіться, як такий «хорий» народ зумів організуватись, депутатам треба вчитись. Все просто, головний лікар його десь загнав. Слідство намагається з’ясувати кому.
Але все це просто ховається, перед тим, що придумали в Донецьку. Правда, це вже в минулому. Один футбольний агент в інтерв’ю сказав, що перших легіонерів вони в Донецьк вночі привозили чартерними рейсами. За його словами, стадіон і база «так нічо», але коли б вони за білого дня побачили аеропорт, могли б відразу втекти. І от у них, там в Донецьку, було два виходи. Далі крутити нічне кіно королівства абсурду чи взяти і просто почати щось робити. Вони почали будувати. Стадіон, готель тепер і аеропорт. Може, всім нам, а особливо там, наверху, треба піти тим шляхом – почати створювати реальність. Будувати дороги, аеропорти, перестати красти відразу всі ліки, вчити дітей, а не відбувати години і нарешті створити щось, що можна показувати вдень. Воно працює, не падає, не валиться й існує не тільки на папері.