Львів без туристів. Багато хто з нас, львів’ян, плекав мрії про це ще відтоді, коли місто остаточно перетворилося на туристичну Мекку. Хоч на тиждень, хоч на день, хоч на годину. І от мрія матеріалізувалася. Можна вільно гуляти площею Ринок, не обходячи натовпи приїжджих. Можна шпацерувати Вірменською чи Староєврейською і не зустріти жодної живої душі на шляху. Можна видертися на Високий Замок, не продираючись крізь потік туристів…
Чи робить це нас щасливими? Щось не дуже. Нова реальність чомусь зовсім не піднімає рівень серотоніну, не стимулює виділення ендорфінів у нашому організмі. Навпаки, виникає відчуття незатишності, моторошності на тлі апокаліптичної пустки. А тут ще тебе наздоганяє авто з гучномовцем на даху, нагадує правила поведінки під час карантину, радить сидіти вдома. Ні, краще вже хай Львів з натовпами туристів, ніж Львів коронавірусний. Від таких прогулянок мало задоволення.
Повертаєшся додому, залазиш в інтернет, дізнаєшся, що карантин продовжено ще на три тижні. Трясця. Але що ж – цілком очікувано. Стає ще сумніше. Відчуття перебування в якомусь замкнутому колі.
Зрозуміло – карантин потрібен. Навіть попри те, що офіційно в Україні поки що виявлено лише півтори сотні заражених коронавірусною інфекцією Covid-19. Це – взагалі мізер, нижче за статистичну похибку. Але, як люблять жартувати лікарі: немає здорових людей, є недіагностовані. Тому, скільки насправді українців встигли підхопити смертоносний вірус, поки що точно ніхто не знає. Можна припустити, що значно більше, ніж про це каже офіційна статистика. Особливо з огляду на те, що на батьківщину повернулися десятки тисяч заробітчан з тих країн, де пандемія набула загрозливих форм. Передовсім – з Іспанії та Італії. Ці країни вже встигли побити китайський рекорд за кількістю інфікованих.
Та чи допоможе нам карантин, чи не погіршить він ситуацію? Адже зрозуміло, що непрацююча економіка руйнує наш соціальний підмурівок, а з ним і нашу здатність боротися з пандемією, яка вимагає чималих ресурсів.
Навіть найрозвиненіші країни готуються до глибокої економічної кризи. Ось, приміром, Організація економічної співпраці та розвитку (а вона об’єднує 35 найбагатших країн світу) прогнозує глибоку рецесію світової економіки у зв'язку з пандемією коронавірусу. За словами генерального секретаря ОЕСР Анхеля Гурріа, збитки від Covid-19 уже перевищили втрати від глобальної фінансової кризи 2008 року і від терактів 11 вересня 2001-го. «Стає чимраз імовірнішим, що ВВП як в світовому масштабі, так і в окремих регіонах в цьому і наступному кварталах 2020 року скорочуватимуться. Ми не знаємо, скільки грошей буде потрібно на боротьбу з безробіттям, бо нам невідомо, скільки людей втратять роботу. І ми не знаємо, скільки буде потрібно для реанімації сотень тисяч середніх і дрібних підприємств, які вже постраждали», – бідкається Гурріа.
І це, нагадаю, йдеться про найрозвиненіші в промисловому плані держави, до яких Україна ніяк не належить. То що вже чекати на нашій батьківщині – страшно й припустити. То, може, є сенс, як, наприклад, у Норвегії чи Швеції розпружитися, вдатися лише до дуже легких обмежувальних заходів. Бо якщо вже коронавірусу не уникнути, то можна перехворіти на нього, як на грип, здобути імунітет, але врятувати господарку від глибшої кризи. Приблизно так пояснили свої лагідні дії в час пандемії нідерландський і шведський прем’єри – Марк Рютте і Стефан Левен. А за океаном ще й президент Бразилії Жаїр Болсонару у своєму зверненні до нації закликав мерів міст і губернаторів штатів припинити режим карантину й «повернутися до нормальності». «Вірус прийшов, ми з ним перетнулися, і незабаром він пройде. Наше життя має продовжуватися, робочі місця мають підтримуватися. У групі ризику люди за шістдесят. Навіщо закривати школи?» – обурювався бразильський президент.
Що ж, може і пронесе. А може й ні. Фатальний приклад Італії, котра так пізно схаменулася і тільки через місяць після фіксації тисячі інфікованих почала вживати карантинних заходів, є дуже показовим. Краще таки перепильнувати, ніж недопильнувати.
Тож хай таки Україна пройде свій карантин, краще підготується до зростання кількості хворих, уникне різкого спалаху хвороби. Прикро лишень, що чинна влада не розповідає про свої плани боротьби з коронавірусом, про те, чому карантин продовжено саме на такий термін, навіщо запроваджено надзвичайну ситуацію, які заходи планується реалізувати за відведений термін. Бо, перебуваючи в невіданні, люди складають у своїх головах найжахливіші сценарії, потроху впадають у паніку. З часом ця паніка лише наростатиме. Якою вийде Україна з карантину? Чи не завалиться цілковито її господарка? Чи зможе допомогти МВФ, який і без нас матиме доволі прохачів? Чи не зросте стрімко криміногенна ситуація, як у голлівудських постапокаліптичних фільмах.
От ті самі американці, готуючись до таких сценаріїв, активно закуповуються зброєю. Як засвідчує статистика Національної стрілецької асоціації США, упродовж лютого, тобто з моменту появи в країні перших випадків коронавірусу, було продано 2,8 млн одиниць зброї. Це на 36% більше, ніж у січні 2020 року. Прикметно те, що більшість покупців – це люди, котрі придбали вогнепальну зброю вперше в житті. Досі, тобто до епідемії, доволі численна група американського населення утримувалася від такого придбання. Але зараз навіть тихі американці готуються до того, що пандемія й економічна криза породять масу мародерів, котрі вриватимуться до приватних помешкань у пошуках хоч якоїсь поживи. Тож без зброї тут ніяк не обійтися.
Чи дійсно Америку очікує такий моторошний сценарій? Навряд чи. Особливо після того, як Сенат США ухвалив безпрецедентну «коронавірусну допомогу» вітчизняній господарці. Загальна вартість пакету – два трильйони доларів! Годі собі уявити. Його ще має ухвалити Палата представників та підписати президент, але міжпартійної згоди вже досягнуто, так що з цим не мало б виникнути жодних проблем.
Схожу подушку безпеки готує собі і Європейська Унія. Так, певної рецесії їй не уникнути, але вона ще має достатній запас міцності. Так що даремно почали зловтішатися євроскептики та їхні спонсори в Кремлі. Навіть слово нове придумали Corexit, на зразок Brexit. Corexit – це нібито розпад Євроунії, яка не мала б витримати ударів, завданих коронавірусом. Прокремлівські і євроскептичні мас-медіа чи журналісти в Європі описують приблизно такий сценарій розвалу Унії. Країни-члени ЄУ закривають внутрішні кордони, скасовують Пакт стабільності, сперечаються за розподіл спільних коштів, вдаються до вирішення тільки власних проблем, спричинених пандемією. Урешті-решт напруга між ними набуває такого рівня, що перебувати в межах єдиної організації стає неможливим. Євроунія розпадається.
Наскільки реальним виглядає такий сценарій? Не більш реальним, аніж сотні попередніх пророцтв про неминучий розпад ЄУ. Звісно, прикро, що ЄУ не зразу об’єднала зусилля з приходом до Європи коронавірусу. Італії довгий час доводилося самотужки боротися з епідемією, зазнаючи тисяч летальних втрат. Та нарешті почуття європейської солідарності взяло гору. Наприклад, Німеччина почала приймати до своїх лікарень хворих з Італії та Франції. Незабаром цей позитивний почин переймуть й інші країни, чиї медичні потужності дозволяють допомагати сусіднім країнам. Бо допомігши сусідам, вони допоможуть і собі.
Європейський Центробанк і Європейська комісія вже виробили пакет дієвих заходів з підтримки економіки Євроунії. Експерти оцінюють його доволі позитивно. Тож хоронити Унію ще явно передчасно.
Хоча, звісно, і Європа, і США могли б краще підготуватися до такого катаклізму. Мудрі люди неодноразово попереджали. От, наприклад, Білл Ґейтс писав ще 2015 року: «Якщо щось і може знищити понад 10 мільйонів людей в найближче десятиліття, то, скоріш за все, це буде дуже небезпечний вірус, а не війна. Не ракети, а мікроби. Однією із причин є те, що ми витрачаємо величезні гроші на засоби ядерного стримування. При цьому виділяємо дуже мало коштів на попередження епідемій. Тому ми не готові до наступного спалаху епідемії!». Як у воду дивився.
А що український уряд? Як вже було сказано, поки що від нього, на жаль, не вдалося почути якихось переконливих програм з підтримки української господарки в умовах карантину. Доводиться лише читати фейсбучні дописи міністра внутрішніх справ Арсена Авакова про його бачення ситуації та необхідних заходів. Окреме питання: чому цей токсичний політик досі перебуває на своїй посаді? Невже чинна влада негодна без нього впоратися? Чи занадто слабка, аби йому протистояти? Та ці питання можна буде розвинути в окремій статті, а зараз погляньмо на його пропозиції щодо боротьби з пандемією. Пише про необхідність ще жорсткіших заходів і ще жорсткішого контролю, який, очевидно, мало б здійснювати його відомство. В таких умовах Аваков стає чи не найвпливовішою людиною в державі. Це було б чи не найприкрішим наслідком пандемії для України.