Коштовності з могил: що знайшли археологи у криптах замкової церкви в Ужгороді

Підсумки розкопок останніх років

14:22, 16 лютого 2024

Археологи Ужгородського університету вже кілька років займаються дослідженням середньовічної церкви на території Ужгородського замку. Перші згадки про одну з найдавніших сакральних споруд у місті датуються 1248 роком. Вона відома тим, що саме тут у 1646 році прийняли унію, яка об’єднала Мукачівську православну єпархію з Римом. Церкву розібрали після пожежі у XVIII ст., тож зараз науковці відтворюють втрачені пазли древної історії міста, розкопуючи поховання в криптах. Про знахідки журналістам Varosh розповів археолог Володимир Мойжес, доцент Ужгородського університету.

Церква багато разів перебудовувалася, але до наших днів не збереглася, оскільки 1728 року вщент згоріла. Матеріали з неї використали для будівництва вже нової споруди – римо-католицького костелу Святого Юрія на теперішній вулиці Волошина.

Макет замкової церкви святого Юрія XIII ст. в Ужгороді (фото з Вікіпедії)

Довкола церкви традиційно був цвинтар, ховали парафіян і в криптах церкви. Зокрема, тут є останки представників родини Другетів, які певний час володіли замком. Саме залишки мурів, артефакти та понад 100 поховань досліджують науковці від 2018 року, за останні три роки там розкопали 210 м².

Зібраний матеріал можна датувати в межах другої половини XІІІ – початку XVIII століть, каже Володимир Мойжес. На основі знахідок будівництво церкви датується близько 1250-ми роками. Але археологи поки не знайшли мурів ранньої церкви.

Вигляд фундаменту церкви зверху

У церкві виявили дренажну систему для відведення вологості з крипт. Також відшукали в будівельному розчині сліди дерев’яних сходинок. Внизу є вмурований кам’яний блок, в якому помітні отвори для залізних петель дверей, що вели до крипти.

Серед найцікавіших знахідок науковці називають обручку XVII ст., на якій дві долоні з’єднуються у рукостисканні. Цей жест був символом заручин і шлюбу, а належала вона молодій дівчині, з цього археологи роблять висновок, що, ймовірно, вона померла напередодні весілля. У похованні ще однієї молодої жінки віком 18-20 років знайшли кулон XVII століття.

Обручка нареченої

Серед інших коштовностей є три золоті персні, золота брошка XVII ст, оздоблена емаллю. Підвіска у вигляді птаха з розпростертими крилами, що сидить на гілці, має залишки емалі, камінці та три перлини. Круглий медальйон з мідного сплаву належить до знахідок пізнього етапу існування церкви. На ньому зображений Ігнатій Лойола, на реверсі – Франциск Ксаверія. Ще один медальйон зробили з фальшивої монети на зразок талера Тевтонського ордену.

Два релігійні медальйони-каплери (XVII ст.), які знайшли на руїнах церкви, єдині такого типу, виявлені в Україні. Одна частина овального медальйона металева з рельєфним зображенням, інша – з фаянсу зі скляною шипкою.

Єдина у своєму роді знахідка на території України – релігійний медальйон-каплер (XVII ст.)

Перстень-печатка XVI століття містить герб поки невстановленого роду, але підказки дають літери F та S. Такі печатки використовували для підпису документів. Тут зображений лев на геральдичному щиті, він стоїть на задніх лапах, а в передніх тримає тварину. Над щитом є лицарський шолом і корона.

Перстень-печатка

Окрім цінностей та прикрас, дивною знахідкою серед поховань є посуд XVIIІ століття. Дослідники припускають, що його могли там залишити грабіжники, а в посуді невеликого об’єму, ймовірно, були міцні напої.

Глечики, які, ймовірно, забули у крипті грабіжники XVIII ст.

Знайшли науковці також багато монет. Найдавніші з них датуються кінцем XI – початком XII ст. і могли належати до часу, який передував появі церкви, але коли вже було городище на Замковій горі. Рідкісною монетою для території України є пенінг або деньє графства Голландія, карбовані за правління Флоріса IV, Віллема ІІ та Флоріса V у 1222, 1243, 1256 рр.

Середньовічні монети кінця XI – початку XII ст.

Після опрацювання і документування артефакти передадуть в експозицію Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Легоцького. А дослідження церкви продовжать у наступних археологічних сезонах.