Будні чинять цілющий ефект на людину. Їх передбачуваний ритм дисциплінує. Правильно організований режим дня гарантує ефективну роботу, а ще добре фізичне та психічне здоров'я.
Повсякденність є свого роду простором відпочинку особистості, оскільки не передбачає рефлексивності та особистої “включеності”; це природне та очевидне середовище життя людини. Життя більшою мірою складається з буднів, ніж зі свят, крім того, перше необхідне для виникнення другого – безперервне святкування рано чи пізно перетворюється на будень.
Явища повсякденності не одноразові. Повторюваність і типовість найкраще характеризує буденність. Через повторюваність вона виконує функції виживання, збереження роду, культури та традицій. Саме буденність пов'язує людину з історією. Через неї виявляється належність індивіда як типового представника соціальної реальності до конкретного часового відрізку.
Повсякденність – це “хмара”, де накопичується та зберігається попередній досвід. В обхід культури та сфери моральності, саме повсякденність виступає провідником цінностей та смислів від старшого покоління до молодшого. Саме під час спільної трапези чи роботи у родині обговорюється найважливіше. Особливо це відчутно у час постмодерну, коли різні покоління, перебуваючи у різних культурних парадигмах, взаємно відсторонені та роздратовані нерозумінням. Тому саме у наш час покоління найміцніше пов'язані між собою передусім спільним побутом.
Світ повсякденності міжособистісний, тому що з іншими людьми нас поєднують спільні буденні турботи та праця. Крім того, він є сумою значень, які складають для нас опору в житті. Для нормального існування нам потрібно проживати будні в енергозберігаючому режимі, не витрачати надміру душевних сил на рефлексію, автоматично виконувати свої соціальні обов'язки. Тому важливою умовою повсякденності є впевненість в об'єктивності та істинності світу і соціальних взаємодій.
Зображення у мистецтві звичайних предметів та буденних ситуацій не завжди було популярним. Мистецтво коштувало дорого і використовувалося лише з особливих релігійних чи політичних мотивів. Під буденне зазвичай виділяли небагато місця в кутку картини, або ж на дрібній гравюрі у книжці.
Згодом відображення повсякденності стало набувати особливого соціального значення, її почали використовувати митці різних жанрів. У художньому мистецтві та літературі ці спроби отримали назву “реалізм”, і особливо інтенсивного розвитку зазнали в середині XIXстоліття. До того реалістичним живописом славилася нідерландська школа XV– XVIстоліть, проте так радше називалася надміру деталізована техніка малюнку, ніж відображенння побуту. Натомість представники “пізнішого” реалізму могли дозволити собі не приділяти багато уваги деталям, зате їхні картини найчастіше зображали побутові предмети та людей різних прошарків у повсякденних умовах.
Найвідомішим українським художником, що працював у цьому напрямку є Микола Пимоненко. На своїх полотнах він фіксував найпростіші та найважливіші ритуали буття українців: сінокіс, жнива, сватання, різдвяні ворожіння, великоднє святкування, відпочинок після праці та інше.
Виникнення фотографії значно розширило арсенал інструментів максимально деталізованого зображення реальності та сприяло популяризації реалізму. Повсякденність із тематики, небажаної для мистецтва, трансформувалася у єдину сферу реальності, яку варто документувати. Перші спроби фіксувати її на фото траплялися вже наприкінці ХІХ століття. Для подолання Великої Депресії у 1935 році американський уряд дав фотографам замовлення на масштабну фотографічну документацію сільського життя збіднілих американців, і цим спонукав розвиток документальної фотографії.
Реалізм використується і в кінематографі, до того ж, не завжди у вигляді документального кіно. Наприклад, більшість фільмів румунської “нової хвилі” використовують повсякденність як прийом передачі внутрішніх феноменів стрічки. Крім того, цей напрямок щедро виявив себе в. З часом письменники усього світу почали екстремізувати цю тенденцію та застосовувати гіперреалізм для шокування читача.
З початком нового століття відбувається переосмислення явища відображення повсякденності у мистецький спільноті. Її часто використовують як продуктивне середовище, або як предмет перфомансів та інсталяцій. Крім того, сама повсякденність також зазнає трансформацій. Відбувається два полярні процеси. З одного боку, зі зростанням прірви між поколіннями, повсякденність зміцнюється у ролі провідника смислів від покоління до покоління, середовища справжньої духовної культури у соціумі, сакралізується певним чином. Одночасно з цим, користувачі соціальних мереж усе більше експлуатують повсякденність як простір для максимально повної репрезентації своєї індивідуальност. Споживання їжі та заняття спортом із рівня “частина режиму дня” переростають у “феномен для особистісної соціальної презентації”. Буденність перевантажується смислами, зазнає надмірного ексгібіціонізму, а інтерес до неї штучно перебільшується. Однак, важливо пам'ятати, що кожен день закладає основу для добробуту і здоров'я людини – і інколи це весь сенс, який є у повсякденності.