У невеликому карпатському селі Коростів на Львівщині, серед гір і тиші, 13-річний Богдан Калинів облаштував музей «Подих війни». Юнак зібрав понад 600 експонатів – це реальні речі з передової, кожна з яких має свою історію.
«Від допомоги до музею»
Ідея створення музею виникла спонтанно. Спершу Богдан Калинів разом із дідусем, якого теж звати Богдан Калинів, допомагали військовим – виготовляли окопні свічки, розпалювачі, а згодом і сиропи від кашлю.
«У 2022 році ми почали робити окопні свічки і передавали їх хлопцям на позиції. З того все почалося. Потім виникла потреба в розпалювачах, потім – у сиропах. І так з часом сфера нашої допомоги розширювалася. Богданчик ще був малий, на той час йому було 10 років, але він сам почав мені допомагати», – розповідає дідусь хлопчика.
У відповідь бійці надсилали прапори, шеврони, уламки техніки та інші артефакти.
«Дуже зігріває душу, коли військові дзвонять із словами вдячності, розповідають історії, як їх рятують ці свічки і зігрівають. Вони кажуть, що ці свічки зігрівають їх не лише фізично, а й духовно», – каже хлопчик.
Засновник експозиції Богдан Калинів розповідає: усе почалося з одного шеврона, який йому подарували військові. З часом колекція почала стрімко поповнюватися.
«Перший експонат – це був шеврон десантно-штурмових військ. Його передали як звичайний подарунок. Тоді я навіть не уявляв, що з цього буде ціла виставка. Військові на знак подяки передавали шеврони, прапори, навіть дуже цінні речі з підписами. Потім це передавалося від одного захисника до іншого – і колекція почала рости», – каже він.
600 рідкісних експонатів
Сьогодні музей налічує понад 600 експонатів. Серед них – прапори з підписами відомих військових, уламки дронів, спорядження, а також частини російської техніки. Особливе місце займає уламок керованої авіаційної бомби вагою 234 кг, який передали бійці з Харківського напрямку.
«Це один із найважчих експонатів. Його передали військові. Коли дивишся на нього – розумієш масштаби цієї війни», – каже засновник музею.
Серед експонатів – і речі з трагічних подій: уламок ракети, яка влучила у вокзал у Краматорську, де загинули десятки людей, а також кристал солі із Соледара, який військові привезли під час відступу. Також у колекції є таблички пошти Росії, зняті в Курській області, газети «Суджанські вєсті», коробка для листів російської пошти, ніж російського військового, посвідчення ветерана бойових дій, печатка з Курської області та годинник, знятий із російського майора.
Кожен предмет у музеї має свою історію. Богдан ретельно веде облік – записує, звідки надійшов експонат, від якого підрозділу і за яких обставин.
«Я все фіксую – дату, підрозділ, історію. Якщо військові не можуть подзвонити, то пишуть від руки інформацію про переданий експонат», – пояснює він.
Музей відкрили у народному домі два роки тому. До цього експонати зберігалися вдома, однак з часом їх стало настільки багато, що довелося шукати окреме приміщення.
«Спочатку все було вдома. Але коли тих речей стало багато, нас просто почали “виганяти” з хати. Тоді сільська рада виділила нам місце в народному домі», м розповідає дідусь хлопчика.
«Цей музей облаштований у народному домі села Коростів. Село дуже мальовниче, серед гір. Потрапити сюди можна у зручний для відвідувачів час – попередньо зателефонувавши і узгодивши візит», – пояснює юнак.
Зробити це можна за телефоном: 0973755577.
Внутрішній обов’язок
Екскурсії засновник проводить сам. Каже, для нього це не просто хобі, а внутрішній обов’язок.
«Деякі військові кажуть, що мені трохи зарано це все знати. Але я відчуваю, що це мій обов’язок – розповідати людям про війну. Під час екскурсії я стараюся охопити все і розповісти якомога більше про кожен експонат. Я знаю, від кого він переданий, і його історію. Для мене кожен експонат – це частинка мене. Коли військові передають прапор, я детально читаю всі підписи», – додає він.
Основним атрибутом, який хлопець щоразу одягає під час екскурсій, є військова сорочка.
«На ній також є іменний шеврон – Богдан Калинів. Це мій оберіг. Я відчуваю, що він мені допомагає, дає силу і підтримку. Цю сорочку і шеврон мені передали військові Національної гвардії», – ділиться хлопець.
Окрему роль у цій історії відіграє родина. Саме вона підтримала ідею створення музею і допомогла реалізувати задум. Дідусь Богдана жартує, що він є заступником директора музею, а його онук – директор.
«Я хочу, щоб він був справжнім українцем, щоб любив свою землю і свою країну. Не хочу вихвалятися, але я пишаюся своїм онуком», – каже дідусь.
У планах 13-річного юнака – розширення експозиції та відкриття окремого приміщення. Але головне, каже засновник, – не кількість експонатів, а їхній зміст.