Помиляються ті, хто вважає, що в цій країні все вирішують вибори. Як і ті, хто думає, що вони нічого не вирішують. Так самісінько, як ті, хто міркує, ніби це роблять зв’язки та особисті знайомства.
У цій країні все вирішують бабки. Бабки – в сенсі грошей і в сенсі «бабусь Черновецького». Той, хто володіє цим ресурсом, хто здатний об’єднати під своїм покровом ці два чуда нашого убогого існування, ці непоєднувані світи матеріального і духовного, котрі можна означити кодовою назвою «бабки», – майже всесильний.
Той, власне, має змогу перемогти на виборах. А може, навіть не брати в них участі, а просто користати з усіх від них преференцій. Так само з їхньою допомогою найлегше завести всі необхідні знайомства. Заради задоволення можна навіть завести в Раду трохи бабок, звісно, за бабки.
Можна збирати пікети з бабок за бабки. Можна вимірювати ними дійсність чи простір, вистроюючи свої бабки у рівні ряди чи стопки, залежно від того, про котрі бабки йде мова. Можна натравлювати їх на когось чи витравлювати когось за них. У будь-якім разі бабки – це можливості.
Бабки для українців важливі не лише через майже тотальну довколишню бідність, а й через старіння населення. Воно призводить до проблем Пенсійного Фонду, котрі стають проблемами всієї країни. І тоді бабкам катастрофічно бракує бабок. Тоді їх і треба брати теплими.
А що ходовою валютою не є дідки, то справа явно не в якихось ґендерних фішках та замутах, а в простій статистиці. Дідки у нас довго не живуть, тому вони, як не прикро, – це минущість, а бабки – це стабільність.
Але до справи бабок варто ставитися серйозно, бо у цій культурі вони відіграють правдиво важливу функцію. Ще з часів половців кордони охороняли та окреслювали половецькі баби. Малих дітей досі лякають Бабаєм, себто якоюсь верховною Надбабою чи Надбабкою (бажано, щоб за таку роботу була особлива надбавка). А вже підлітків і дорослих – бабками біля під’їзду.
Самі ж жінки цієї країни усвідомлюють, попри панування прихованого матріархату на її теренах, справжню владу можна здобути, ставши бабцею. Саме тому, як тільки вік їхніх дітисьок перевалює за 16, матері всіляко намагаються підшукати їм благовірних для вдалого шлюбу. А після одруження довбуть молодятам голову, щоби поспішали обзавестися дітьми. Бо внуки для них – стратегічний ресурс, котрий робить із пересічних жінок – бабусь, себто надають впливовості. Внуки – це такий специфічний сорт суперсили, котрий не під силу Супермену, Бетмену та іншим простим марвелівським без(?)смертним.
Аби використовувати свою силу належним чином, бабці об’єднуються в групи по 2-5 штук і займають стратегічну позицію перед під’їздом чи на лавці десь посеред села, щоби мати чудовий огляд усього, що рухається й дихає. Щоби мати змогу ставити влучний діагноз поколінням, котрі пройшли через їхні руки, котрих цими самими руками викохували та виховували. Усіх цих «клятих наркоманів» та «дешевих шльондр», котрі не вітаються, як їх вчили, себто не вітаються, бо бабці їх до того не привчили. Часом можна навіть подумати, що не привчили навмисне, аби мати змогу нарікати на них.
Це таємна змова, про котру відають лиш члени таємного клубу бабок.
Не всі бабки, правда, однакові, тому не всі є стратегічним ресурсом, деякі залишаються молодими душею, тому так само підлягають загальному осудові бабценаселення та бабцерад на лавах.
А що це найбідніша частина населення, то й найохочіша до грошей. Вони їм насправді не дуже потрібні. Завше їх для чогось збирають. Для чогось, окрім традиційного потішання внуків та дітей, для котрих готові віддати останнє, часом навіть ці стратегічні недоторкані запаси.
Здається, вони просто хочуть зібрати всі гроші докупи у своїх потаємних фондах старих капронових колготок і трилітрових банок, матраців та секретних кишеньок панталонів, горищ та на дні старих скринь. Хочуть позбавити цей світ від грошей, від зла, що йде від них.
Через потребу накопичення бабці стають архівами, при чому не лише грошей, а й пам’яті, пропущеної через власний досвід. Це цілі пам’ятесховища та пам’ятетеки. Свідки історії становлення сієї країни, при чому і з боку захисту, і з боку звинувачення. А що бабці-свідки у цій країні є тими, хто, на противагу відомій приказці, живе найдовше, варто запідозрити, що вони і є правдивою владою.
Влада – це бабки в квадраті, тому справжні зміни у цій країні настануть, коли одні бабки перестануть гостро потребувати інших бабок, коли вдасться розірвати цей їхній взаємозв’язок, коли не можна буде купити бабок навіть за бабки.