Хай як українці діляться на непримиренні групи, угруповання та партії, загалом їх єднає одне – очікування. Це щось трохи відмінне від традиційних: віри, надії, любові. Віра не терпить сумніву, а отже, там, де є віра, немає критичного мислення. Бо що більше критичного аналізу – то менше віри і більше знання. Щодо надії ситуація ще більш неоднозначна, бо надіятися можна не тільки на позитивне. Спектр надій може гойдатися від сподівання на те, щоб у сусіда корова здохла, до надії, що Росія от-от розвалиться й українці разом вирішать усі свої проблеми.
Про любов як патріотизм, а саме в стилі Низа і Евріала – «любов к Отчизні де героїть, там сила вража не устоїть, там грудь сильніша од гармат» – також не дуже доводиться говорити. Особливо ознайомлюючись з даними про хвилі мобілізації, наприклад, у найбільш патріотичному західному регіоні. А якщо додати корупцію в Укроборонпромі, масову контрабанду та її покривання на межі з ОРДЛО, роттердамплюсівське вугілля з Росії та з так званих ДНР-ЛНР, то доведеться змиритися з думкою, що в більшості випадків домінує любов до грошей.
Президентські та парламентські вибори мали для суспільства і Системи ефект вакуумної бомби. Система була настільки впевненою, що виткала просто бездоганне законодавче мереживо, що жодна сила її не зрушить. Виборча система, закон про партії, відсутність незалежного судочинства – усе давало Системі безліч запасних ходів та робило її просто невразливою. І вона, очікуючи дива і вірячи у свою непорушність, двічі проснулася від оглушливого тріску власної опори. І знову завмерла в надії, що «тим» нічого не вдасться. Що вони молоді, зелені, без досвіду, без вертикальних і горизонтальних структур влади. Але це було радше самозаспокоювання, ніж спроба розібратися в дійсному стані речей.
Незважаючи на всі соціологічні прогнози, люди у владі не йняли віри, що знайдеться спосіб так ефективно почистити владну і політичну еліту. За бортом опинилися навіть ті, хто десятиліттями не випадав з політичної обойми, а також ті, що за останню п’ятирічку, здається, зловили бога комерційного успіху за бороду. Тепер їм залишилося тільки уповати на добре серце і солідарність підібраних ними ж суддів. Але, напевно, нема більш рухливої субстанції в природі, окрім ртуті, за українських суддів. І тому вся країна знову причаїлася в очікуванні радикальних кроків нової влади та вибудовування глибокоешелонованої системи захисту.
Одні з думкою, що Зеленський посадить до в’язниці злодіїв, казнокрадів і взагалі всіх, хто жив не за правдою закону. Інші – що Зеленському правильні люди швидко «сплетуть личаки» і все й надалі залишиться по-старому, тобто гарно і національно-патріотично.
Проте надія «системників» перечекати скрутні часи тане з кожним виходом на публічну сцену нової команди (не плутати зі сценою 95 Кварталу). Новій команді, зрозуміло, ще важко відмовитися від публічного розігрування комічних реприз. Але виглядає на те, що життя змусить наступити на горло власній пісні і перейти до демонстрації власної контрсистемності більш практичними діями. І це все при серйозному кадровому голоді та недосвідченості членів команди. Зеленському доведеться не тільки демонтувати Систему, вибудовувати нову базу відносин, але й одночасно чистити Авгієві стайні. Хоча несподівано в нього знайшлися добровільні помічники.
Здається, Зеленському вдалося, сподіваюся без таємних домовленостей, використати «атомну» силу юриста Андрія Портнова. Творець правової бази Системи, натхненний бажанням помсти попередній владній команді, зосередив усі свої таланти та цілу армію досвідчених правників на підготовці матеріалів для кримінальних справ проти Петра Порошенка та його соратників.
Склалася пікантна, але дуже вигідна Зеленському комбінація, коли він у важкий перехідний період, ще не впливаючи на владну вертикаль, зовсім не мусить витрачати свій час та енергію на те, щоб розслідували найбільш резонансні справи за участі донедавна перших осіб держави. Що всю цю брудну, але важливу роботу, на час практично відсутнього в державі генерального прокурора, перейняв на себе хтось інший. Нехай навіть такий одіозний чоловік, як Портнов. Людина, що не обіймає жодних державних посад і заявляє, що навіть не претендує на них у майбутньому. Але тринадцять порушених кримінальних проваджень чимось та й завершаться.
Суспільство чекає видимих і зрозумілих сигналів від нової влади. Влада, ще не маючи реальних важелів впливу, мусить підкидати дрова у вогонь, щоб не згасло полум’я надії на зміни. Зрозуміло, що системні зміни – це справа одного чи двох років. Відомо, що люди відразу не відчують покращення, навіть якщо вдасться якнайшвидше забрати корупційну складову з паливно-енергетичної сфери. Коли уряду вдасться провести аудит в країні, впорядкувати систему соціальних пільг.
Владі треба вже подумати, куди найбільше потрібно буде переорієнтувати «вивільнені» кошти. Це як остання історія зі зміцненням національної валюти. Долар впав, але ціни залишилися на тому ж рівні і виявилося, що при зворотному перерахунку, окремі продукти коштують в Україні дорожче, ніж, наприклад, у Польщі.
Навіть наполеглива і неустанна, позбавлена помилок праця (що практично неможливо) не задовольнить більшість громадян так, як яскраві приклади встановлення соціальної справедливості. Тобто люди будуть готовими ще якийсь час потерпіти за умови, що злодіям та злочинцям зі всіх попередніх влад будуть винесені справедливі судові вироки. Виклики на допити провідних фігур, а ще більше їх посадки даватимуть новій владі час перевести дихання.
Грубо кажучи, якщо посадять головних фігурантів схеми Роттердам+, то нова владна команда отримає черговий карт-бланш від народу. Розслідують справу про корупцію в Укроборонпромі, а її фігуранти опиняться за ґратами – влада матиме черговий місяць-два повної довіри від народу. А що казати про те, якщо вдасться розпочати процес повернення в Україну незаконно виведених капіталів? Люди чекають розслідування не тільки злочинів режиму Януковича, але й «договорняків» з ним президента Порошенка, всіх без винятку генеральних прокурорів, міністрів, прем’єрів. Справжнього розслідування схем у сфері державних фінансових потоків. Люди так само дуже чекають безстороннього розслідування злочинів на Майдані, трагедії під Іловайськом. Але цього разу доведеться проводити слідство і щодо тих, хто заважав розслідуванню, хто приховував і, головне, чому ніхто за ці злочини так і не був покараний.
Тому країна направду застигла в очікуванні перших серйозних дій нової влади. Одні – з надією на встановлення справедливості, а інші – у гарячковому пошуку або шляхів для втечі та вивезення вкраденого, або ж зі сподіванням залишитися і не допустити розслідування. Ми й не помітили, як команда «старт» пролунала. А от коли вже збереться новообрана Верховна Рада, буде обраний новий уряд і вибудувана вертикаль виконавчої влади, очікування зміниться або на ейфорію, або ж на відчуття, що «все пропало». І цього разу це вже буде дійсно не метафора.