- Що ти кажеш? Синергія? Не матюкайся!
- Чізкейк? Чому б не сказати просто “сирник”?
- Інтеграція? Глобалізація? Інформаційне суспільство? Астанавітєсь!
Ми живемо в часи інформаційного буму, який знецінює будь-які терміни швидше, ніж це відбувалося коли-небудь в історії. Особливо коли йдеться про пострадянський простір і іншомовну термінологію. Свого часу в радянському суспільстві бракувало стільки різних понять, які були нормою для суспільства західного, що власних термінів для них було годі швидко знайти. При цьому значна кількість термінів ліпилася до іншої дійсності, і слова вживалися в таких значеннях, які б щиро здивували будь кого на Заході.
Так нашим людям зрештою набили оскому і “синергія”, і “інтеграція”, і “громадянське суспільство”, а ще “гранти”, “тендери”, “хіпстери”. І, звісно ж, дедлайни. Їх наші люди не люблять не лише за форму, а ще й за зміст. Не лише вимовляти, а й дотримуватися :)
Не оминула чаша сія і слово “креатив”. Його так часто використовують де треба і де не треба, що жартівники вже давно висміюють будь-яке вживання і в хвіст, і в гриву.
Правда ж у тому, що слово “креативність” - це не якась абстракція, а цілком чітко сформульований науковий термін. Означає він “застосування творчого підходу для створення чогось нового, що має додану вартість і вимірюваний результат”. Тобто це не просто красива картинка, і не творчість заради творчості. Це не лише робота художника, дизайнера чи модельєра. Креативним може бути будь-хто. Полісмен, який “розрулює” пробку, танцюючи “місячну доріжку” Майкла Джексона з паличкою в руках, і в такий спосіб знімаючи стрес із водіїв. Водій автобуса, який спілкується з пасажирами цитатами з “Бравого вояка Швейка”. Викладач, який пояснює теорію відносності так: бере скейт, їде на ньому по класу, питаючи: "хто зараз рухається?". І коли учні кажуть: "Ти", парирує – "а для мене рухаєтеся ви".
Саме таке значення креативності використовують сучасні соціологи та економісти на Заході. Саме таке значення мав на увазі Чарлз Лендрі, формулюючи наприкінці 80-их свою теорію “креативного міста”. Саме його взяв за основу Річард Флорида, продовживши справу Лендрі в роботах “Креативний клас” та “Креативна економіка”. І саме таким значенням оперували громади успішних міст, таких як Дублін, Тель-Авів, Берлін, Сан-Франциско та ще кількох десятків, обираючи стратегію “Креативного міста” як оптимальний шлях розвитку у сучасному світі.
Що ж таке “креативне місто”, якщо оперувати науковою термінологією, а не стереотипами? Наприкінці 1980-х років соціолог Чарлз Лендрі зауважив тенденцію: одні міста набагато легше, ніж інші пристосовуються до викликів глобалізованого світу, світу, який змінюється на порядок швидше, ніж за життя попередніх поколінь. Він разом з величезною аналітичною командою почав досліджувати ці міста і вивів певну закономірність. Успішність міст у наші часи залежить насамперед не від класичних економічних показників, якими вимірювали на той час успішність країн (від рівня індустріалізації до кількості людей з вищою освітою), а від наявності критичної маси людей, які сповідують певні цінності і мають певні характеристики.
Серед цінностей цих людей, яких Лендрі означив як “креативний клас”, він виокремив такі: самореалізація, свобода думки, слова і творчості, взаємоповага і толерантність до інакшості. Серед характеристик: здатність швидко адаптуватися, творчо підходити до вирішення проблем, у якій би сфері вони не виникали, висока схильність до емпатії (вміння поставити себе на місце іншого і врахувати його емоції, проблеми, потреби).
І, що важливо, схильність до інтенсивного спілкування з подібними собі, створюючи в такий спосіб креативне середовище. А це середовище, якщо воно вже створене, має здатність до розширення. Адже одну успішну, задоволену життям людину в середовищі неуспішних сприймають як білу ворону і, з великою ймовірністю, зроблять ізгоєм. Але якщо ви невдоволені своїм життям, і при цьому бачите щодня, на значній території, великі групи людей задоволених, реалізованих, самодостатніх, і при цьому це не якісь “білі комірці” в “чорних мерседесах” чи, навпаки, “обкурені хіпі”, а абсолютно різноманітні на вигляд люди, що працюють у багатьох різних сферах - ви підсвідомо почнете наслідувати їхній спосіб дій.
Саме тому в багатьох містах почали не просто створювати умови для концентрації креативного класу у місті, а ще й виділяти для формування креативного середовища окремі райони чи квартали: аби демонструвати, що це не окремі білі ворони, а справді новий клас, який живе по іншому і на який хочеться бути схожим.
Якщо простежити, що найбільше дивує вихідців з пострадянського простору в західних містах, таких як Торонто, Ванкувер, Сан-Франциско, Портленд чи Нью-Йорк, а віднедавна і в багатьох містах Європи та Азії - то буде не багатство. Багатство - це те, чого очікуєш, до того ж, воно має свої зворотні сторони: мало вихідних, багато робочих годин, економія енергоресурсів, життя в кредит і так далі. Жити на Заході нелегко. Нелегко по іншому, ніж у нас, але пересічному американцеві його долари не дістаються манною з небес.
А от що насправді дивує типову радянську чи пострадянську людину, яка на більш-менш тривалий час потрапляє на Захід – це ставлення людей одне до одного. Наскільки спосіб співіснування не схожий на той “зубастий капіталізм”, який описувала радянська пропаганда. Класичний приклад: купа абсолютно незнайомих людей збігається на допомогу тому, хто впав, на противагу до класичного сприйняття радянської людини “мабуть, алкоголік якийсь, краще не чіпати”.
Часом перша реакція на це: вони так поводяться, бо краще живуть і мають менше власних проблем. Але дослідження доводять: не економічні успіхи призводять до формування більш толератного суспільства, в якому панує взаємодопомога, а навпаки. Економічні успіхи міст - прямий наслідок того, що громада живе за іншими принципами.
Другий важливий висновок: у сучасному світі не завжди люди мандрують у пошуках роботи, дуже часто навпаки: працедавці приходять туди, де є висока концентрація працівників, спроможних на креатив. Тобто, як ми вже казали, на створення доданої вартості завдяки творчому підходу до роботи. Це сповна використав, наприклад, Дублін, перетворившись за 15 років завдяки стратегії “Креативного кварталу” із міста-пивоварні у штаб-квартиру Google і ще сотні компаній, котрі входять до ТОП-500 у світі.
І ще один важливий висновок: коли концентрація креативного класу стає достатньо високою, аби пронизати всі сфери економіки, зрештою він почне потрапляти і до сфери міського самоврядування. І тут варто згадати ще одну характеристику креативного класу: він толерантний до багатьох речей, які не сприймає консервативна громада, але при цьому однозначно нетолерантний до корупції. Таким людям не цікаво просто “мати”, “отримати на лапу”, “дістати по блату”. Таким людям цікавіше “бути” і “створювати”.
Це не утопія, це реальні приклади десятків міст, які успішно реалізували подібну стратегію. Зрештою, у Львові вона теж точково втілена у двох стратегічних галузях: туризмі (особливо туристичній гастрономії) та IT. До того ж, Львів історично - місто креативу та інновацій, місто взаємоповаги і співпраці, місто, створене для життя, а не існування. Цілком природнім буде, коли новою стратегією міста стане Креативне місто Львів.
Нам просто треба стати собою. І сучасна наука дає нам для цього всі інструменти.