У французькому місті Марселі 15 червня помер 51-річний англійський уболівальник, який постраждав під час бійки з росіянами перед матчем Євро-2016. Один з російських футбольних хуліганів розбив безталанному підданому королеви Елізабет ІІ голову арматурою. Ще кілька англійських уболівальників після марсельської масакри 11 червня перебувають у місцевих шпиталях в тяжкому стані.
Нині не лише футбольні й навколофутбольні кола, але й експерти з безпеки та міжнародних відносин намагаються з’ясувати: що саме відбулося напередодні й після матчу Англія-Росія. Як кваліфікувати ці інциденти? Це була п’яна бійка, ненавмисне перевищення допустимого вуличного насильства, нещасний випадок? Чи таки вияв чогось значно серйознішого – наприклад, продовження тієї ж «гібридної війни» на теренах Західної Європи, пробна куля російської агресії? Спробуємо з'ясувати.
Нині вже ні в кого не виникає сумнівів, що велика група «російських вболівальників» прибула до Франції з цілком чіткою метою: організувати заворушення, бійки, продемонструвати брутальну силу. Прокурор Марселя Бріс Робен, котрий зараз розслідує справу про побоїще в його рідному місті, переконаний, що російські футбольні фанати, котрі влаштували безлади, були дуже добре натренованими вуличними бійцями. «150 російських уболівальників насправді виявилися хуліганами, які були чудово підготовлені для ведення дуже швидких і дуже жорстоких дій. Це дуже добре навчені люди», – зазначив Робен на прес-конференції.
Отже, як мінімум півтори сотні добре тренованих молодиків їдуть до Франції для того, щоб чинити там акти насильства. Причому влаштовувати не гарячкові чи п’яні бійки, а цілком вивірені, стратегічно продумані, ретельно відтреновані напади. Французькі правоохоронці визнали, що 11 червня їм не вдалося затримати жодного (!) російського хулігана, тоді як англійських нахапали кілька десятків. Експерти ж, переглядаючи відео, відзначили, що російські дебошири діяли на абсолютно тверезу голову, принаймні ніщо у їхніх рухах не видавало попереднього вживання алкоголю. Зрештою і неекспертові нескладно зауважити добру організованість та чіткість дій.
Безумовно, неспроможність французької поліції й жандармерії запобігти цьому кривавому побоїщу не робить їм честі. Утім, чи намагалася запобігти такому розвитку подій Москва, котра мала для цього значно більше важелів впливу й більш ніж достатньо інформації. Аж ніяк. Що більше, російська держава не лише не перешкоджала хуліганам на шляху до Франції, а й забезпечувала їм цілковите сприяння на найвищому рівні.
Думаєте перебільшення? А погляньмо на деякі фотофакти. Ось зіґуючі російські екстремали, це було ще 2002 року.
Нині ж вони шановані люди: отой, що ліворуч – лідер рок-групи «Коррозия металла» Сергій Троїцький, ліворуч – активіст футбольного руху Олександр Шпригін на прізвисько «Каманча», вхожий у найвищі російські кабінети.
Ось він зі «шмайсером»
Шпригін був одним із фундаторів, а нині є головою Всеросійського об’єднання вболівальників (ВОВ). Сприяння цій організації завжди надавав чинний міністр спорту Росії Віталій Мутко, а ще ВОВ завжди знаходило підтримку у відомій своїм шовінізмом партії ЛДПР Володимира Жиріновського. Але головне: організація, очолювана Шпригіним, користувалася прихильністю самого Володимира Путіна.
Ось вони з Путіним в одному автобусі
Ось Шпригін із Путіним та Мутком покладають квіти до могили Єгора Свірідова – футбольного фана, вбитого 2010 року в міжетнічній сутичці
Ось Шпригін із тренером російської збірної Леонідом Слуцьким
Саме Шпрингін був не просто одним з активних учасників марсельського побоїща, а головним його організатором. І безпосередній зв’язок Шпрингіна з Кремлем – справа більш ніж очевидна.
Москва ще з радянських часів надавала неймовірного значення спортивним успіхам. «Перемога за будь-яку ціну!» – ось її головне спортивне гасло. Зайвий раз це доводить останній допінговий скандал. З’ясувалося, що, наприклад, під час Зимової олімпіади в Сочі 20 14 року (саме тої, що передувала російській інвазії в Крим і на Донбас) Росія провернула надтаємну операцію, якій можна було б дати кодову назву «Сеча». Російські функціонери під прикриттям ФСБ в лабораторних кімнатах з попередньо влаштованими таємними отворами ночами замінювали актуальну сечу російських атлетів на раніше заготовлену й попередньо заморожену. Таким чином вдалося уникнути позитивної реакції на допінг.
Про що це свідчить? Лише про те, що в питаннях спортивної слави Москва задіює всі свої можливості, включно зі спецслужбами, аби продемонструвати своїм громадянам і всьому світу, що Росія – найкраща. Саме в цьому контексті варто розглядати й інциденти у Франції.
У Сочі, звісно, ситуація була зрозуміліша: Росія мала шанси на перемогу в багатьох категоріях і, за допомогою недозволених препаратів, ці шанси зреалізувала, обійшовши свого головного конкурента – Сполучені Штати. У Франції не так усе очевидно. Адже перспектив здобути на Чемпіонаті Європи з футболу якесь більш-менш гідне місце в Росії немає. То навіщо ж був весь цей кривавий виступ?
Тут обговорюється кілька версій. От, наприклад, відомий український журналіст, ведучий і медіа-бізнесмен Дмитро Чекалкін робить на своїй сторінці у Facebook’у таке припущення:
«Бійки росіян у Франції – це, напевно, така багатоходівочка путіноприхильників. Їхній команді, яку вони гордо називають "збірною Росії", на чемпіонаті нічого не світить, тому так задумано – бійки, дискваліфікація, депортація. І можна сурмити, що це підступи Заходу, Держдепу та особисто Обами з метою позбавити Росіюшку перемоги. А вата схаває».
Що ж, така версія має право на життя, тим більше, що УЄФА у вівторок, 14 червня, вже винесла вердикт у справі про масові сутички за участю вболівальників збірної Росії. Зокрема, Російському футбольному союзу (РФС) інкримінували масові заворушення, використання піротехніки і прояви расизму. За підсумками розгляду справи РФС мусить заплатити штраф розміром €150 тис. Саму ж футбольну збірну Росії умовно дискваліфіковано до завершення Євро-2016. Дискваліфікація вступить в силу, якщо російські вболівальники знову порушать порядок на одному з матчів за участю команди.
Отже, ще один інцидент – і російська збірна може гордо повертатися додому, вдаючи, що її позбавили таких близьких медалей.
Існує ще «стратегічніша» версія, з націлом на подію, яка має відбутися за два роки. Адже Москва свого часу виборола право проводити Чемпіонат світу з футболу 2018 року. Поки що, попри гучні корупційні скандали у ФІФА, цього права Росію ніхто не позбавив. Тепер же з огляду на агресивність російських хуліганів, на їхню схильність до расизму та ксенофобії, що неодноразово було зафіксовано міжнародними оглядачами, РФ може легко втратити звання господаря ЧС.
І тоді б російське керівництво зітхнуло з полегшенням. Адже в умовах глибокої рецесії, західних санкцій та міжнародної ізоляції це спортивне свято стало для Москви непосильним тягарем. «Проста дєнєґ нєт», – щиро зізнався російський прем’єр-міністр Дмітрій Медвєдєв. Відмовитися б від цього спортивного свята, та гордість не дозволяє. Адже спортивна слава – один зі стовпів сучасної російської пропаганди.
Але, якщо тепер Росію позбавлять права проводити Чемпіонат, то це б стало для Кремля подвійною удачею. По-перше, можна заощадити грошей, по-друге, з’явиться зайвий привід побештати Захід і зайвий національно-об’єднавчий чинник.
Є ще й третя версія. Вона пов’язана зі зростанням агресивності російського суспільства, яке кремлівська влада плекала минулими роками за допомогою ЗМІ, передовсім телебачення. Незалежний політолог Андрій Остальский, котрий мешкає в Лондоні, так пояснює цей російський феномен у коментарі для «Радіо Свобода»:
«Можна припустити, що з'явилися такі люди в Росії через ту атмосферу, яка зараз там склалася упродовж багатьох останніх років, ту телевізійну люту антизахідну пропаганду, яка ллється з ранку до вечора на росіян. Тому з'являються люди, які отримують можливість висловити своє природне нутро. У кожній країні є люди, схильні до насильства. Тут з'являється можливість каталізувати цю агресію, цю схильність до насильства таким "найпатріотичнішим" чином. Я думаю, що люди, які вчиняють це, будуть повертатися потім до Росії в очікуванні, що їх зустрінуть як національних героїв. Вони роблять саме те, до чого їх не прямо, а опосередковано закликають пропагандистські кампанії державних ЗМІ».
Російська публіцистка Юлія Латиніна звертає увагу на приклад «Хірурга» – лідера пропутінських байкерів з клубу «Ночные волки». Адже саме завдяки неприхованій ксенофобії й агресивності він зумів стати таким близьким Путіну. У своїй статі в «Новой газете» Латиніна пише:
«Людям, уповноваженим керувати російськими футбольними погромниками, сняться лаври і преференції Хірурга. Неважко зауважити, що люди, натреновані на спонтанне влаштування бійок в кафе і на вулицях, тренувалися насправді бити не англійських уболівальників, а п'яту колону. У Марселі їхнє керівництво показало товар обличчям: The Daily Mail зворушливо описує, як у потязі в Лілль бідні англійські вболівальники тільки й обговорювали, що російську бійку, а головне – боялися навіть майку вболівальника на себе натягнути. Уявляєте, з яким тріумфом ці захисники духовних цінностей в Росії будуть мутлошити по під'їздах п'яту колону ?! Будь-яка організація, що отримала від держави франшизу на насильство, прагне цю франшизу розвинути навіть на шкоду початковому франшизодавцю, як це відбувається, наприклад, на наших очах у Чечні».
Істинність цієї версії підтверджує реакція багатьох російських політиків, а також підкремлівських ЗМІ на заворушення в Марселі. Приміром, під час штурму російськими футбольними штурмовиками англійських секторів сам міністр Мутко аплодував цій агресії та ще й під’юджував нападників відповідними жестами.
«Не бачу нічого страшного у бійці фанатів. Навпаки, молодці наші хлопці. Так тримати!», – прокоментував марсельське побоїще віце-спікер Держдуми РФ Ігор Лебедєв.
«Коли російські вболівальники б'ють інших уболівальників, а європейська поліція боїться до них підійти – я відчуваю за росіян не те щоб гордість, але задоволення. За їхню силу, міць і послідовність», – читаємо у колонці офіційного російського публіциста-пропагандиста Максима Кононенка на сайті державного агентства «РИА Новости».
Месидж більш ніж прозорий: Заходе, тремти перед російською міццю. Ми вам покажемо санкції, Крим, Севастополь і Донбас! Пробну кулю запущено, що ти, Заходе, на це? Страшно? Так отож.
Можливо, перетравивши всі ці інциденти й перечитавши всі ці коментарі, західне суспільство нарешті почне серйозно ставитися до агресивної політики Росії, наслідки котрої вже докотилися кривавими краплями до берегів Атлантики. Можливо, відтак французам, британцям й німцям стане значно простіше розуміти болі й тривоги українців, котрі вже понад два роки зазнають безпосередньої інвазії північно-східного сусіда.