Протягом останніх днів головними новинами провідних українських ЗМІ стали події на білорусько-польському кордоні. Навала мігрантів, яким усіляко сприяє режим Олександра Лукашенка, стала справжнім випробовуванням й для польської влади. Водночас, криза з нелегальними мігрантами знову показала, що структури ЄС не здатні швидко приймати рішення та вирішувати проблеми, які постають перед ними. Якщо для Польщі збільшення кількості мігрантів на кордоні стає щоразу більшою проблемою, то для багатьох європейських країн це наразі не є топ-новиною. Звичайно, з часом усі європейські країни звернуть на це увагу. Проте, наразі частина країн ЄС воліють вбачати в цьому лише польську проблему.
В Німеччині, щоправда, не вважають скупчення людей на білорусько-польському кордоні виключно бідою Польщі. Зрештою, як німецькі політики так й бюргери добре розуміють, що мігранти не затримаються в Польщі, їх метою є Німеччина, Австрія, Франція чи інші країни Західної Європи. Це розуміння підсилюють кадри із кордону на яких скандують: Deutschland, Deutschland, Allemande!
Для Німеччини проблема мігрантів є дуже гострою, вона розколює німецьке суспільство. З одного боку, країна вимушена приймати мігрантів. З іншого боку, населення не вдоволене швидким збільшенням їх кількості та проблемами з інтеграцією.
З іншого боку, в країні вже багато років поспіль відбуваються процеси старіння суспільства та депопуляція. Зростання частки старих людей, пенсіонерів, збільшує навантаження на пенсійну систему, вимагає зростання кількості працівників зайнятих у обслуговуванні людей похилого віку. Низька народжуваність призводить до того, що частка працездатного населення скорочується, а пенсіонери не заміщаються молоддю. Відповідно людей, які працюють й платять податки, стає все менше.
Німецькі політики вже багато років шукають виходи із цієї ситуації. Зокрема, відбулося зростання віку виходу на пенсію – зараз німці, які народжені після 1964 р. будуть виходити на пенсію у 67 років. Тож прийнятним виходом із ситуації стала міграція. Німеччина готова приймати мігрантів, які б інтегрувалися в суспільство та працювали. Готова і приймає, але є певні але. 2015 р. став роком їх масового напливу в й німецькі органи влади та німецьке суспільство виявилися до такого неготовими.
Протягом короткого часу в країну в’їхала величезна кількість людей. Відповідно в суспільстві посилилися антимігрантські настрої. На цьому тлі почалося зростання популярності крайньої правої партії AfD (Alternative für Deutschland, у перекладі на українську – Альтернатива для Німеччини). Цю партію в Німеччині часто називають неонацистською, а таке звинувачення в країні є дуже серйозним. Політична сила чи політик, якого підозрюють в симпатіях до крайньої правої ідеології, раніше мусіли попрощатися із своєю політичною кар’єрою. Тепер AfD упевнено проходить до парламенту та місцевих рад. Їхня популярність зросла саме у зв’язку із кризою мігрантів у 2015 р. й тепер може зрости знову. Зрештою, серед німецьких політиків та бюргерів поширений вислів – «2015 рік не мусить повторитися».
Тож потенційно теперішня криза знову загрожує стати великою проблемою для країни. Офіційна влада розуміє проблеми, які можуть виникнути внаслідок неконтрольованого напливу мігрантів.
Для німецьких політиків не настільки важлива проблема, що робити із тими людьми, які вже стоять на кордоні. Зрештою їх не так багато, і Німеччина може їх забрати. Проблема в тому, що прийнявши цих мігрантів, країна ризикує показати приклад для інших мігрантів. Відповідно німецькі політики більше бояться, що міграційна хвиля може зрости у рази. І саме вихід з цієї ситуації більшість німецьких політиків хотіли б знайти. Крім того, нещодавно у країні відбулися парламентські вибори, й саме тепер тривають коаліційні перемовини.
Отже, Ангела Меркель завершує своє правління й вона хотіла б, щоб проблеми вирішували її наступники, а не вона. Саме тому Німеччина висловлює обережну підтримку Польщі, не забуваючи при цьому польську владу критикувати. Насправді, за цією критикою приховується відсутність чіткого розуміння та бажання – як вирішувати проблему з Олександром Лукашенком та Володимиром Путіним, які постійно випробовують європейські країни на міцність, а ЄС на згуртованість.
Відтак, певний час офіційні органи влади воліли не помічати проблему. Наприклад, на офіційному сайті МЗС є матеріали про кліматичний саміт в Глазго, про перспективу відновлюваних джерел енергії, про фінансову допомогу Афганістану. Так-так Афганістану надають фінансову допомогу навіть попри те, що там владу захопили таліби. Гайко Маас, міністр закордонних справ, висловився щодо міграційної кризи. Проте жодним словом не обмовився, як Німеччина хоче її вирішити. З його слів, можна зрозуміти, що Німеччина готова надати допомогу Польщі, якщо та попросить.
Швидше за все, йдеться про персонал, який буде обліковувати мігрантів, допомагати їм, збирати та систематизувати інформацію про мігрантів. Можливо виділяться кошти на зведення житла. Проте, в жодному разі Німеччина не допомагатиме Польщі утримувати мігрантів на кордоні, не пускати їх в ЄС або завертати назад в Білорусь.
Варто зауважити, що різні політичні партії країни мають різні позиції щодо міграційної кризи та ролі у ній Олександра Лукашенка й Володимира Путіна. Наприклад, Вільні демократи воліють взагалі уникати цієї теми.
Єдиною партією, що усіляко підтримує дії поляків, є AfD. Щоправда, навряд чи такої підтримки хотіла б Польща. Ультраправі змушені були визнати, що найбільше дивідендів з кризи отримає російський президент. Разом з тим, вони дуже проросійськи налаштовані й вже давно співпрацюють з контрольованими російським урядом організаціями, беруть участь в заходах організованих російською владою та висловлюють потрібні Кремлю меседжі. Тож їх визнання ролі Росії в організації міграційної кризи скоріше вимушене й наголошувати на цій темі зайвий раз у AfD не будуть.
А от ліві (партія Ді Лінке) виступають за безапеляційне прийняття усіх біженців Німеччиною. Про що заявила голова партії – Сюзанна Генніг-Велсов.
Партія Зелених вважає, що мігрантів слід пустити в ЄС та розподілити між країнами ЄС, відповідно до квот. На їхню думку, це дозволить уникнути гуманітарної катастрофи та дотримуватися гуманітарних стандартів. Зелені чітко розуміють, що мігранти стали заручниками політики Олександра Лукашенка й вважають, що ЄС повинен посилити санкції проти нього. Особливо партія критикує практику пуш-беків (повернення поляками мігрантів не територію Білорусі). Така позиція була висловлена Робертом Габеком, співголовою партії Зелених.
Подібну позицію висловлюють й соціал-демократи. Вони також критикують пуш-беки як «негідні, нелюдські акції з боку польських прикордонників». Ларс Кастучеллі, що відповідає за міграційну політику соціал-демократів в бундестазі, вважає, що базові права людини, серед яких доступ до притулку, мають дотримуватися на зовнішньому кордоні з ЄС завжди. Він виступає за те, щоб Фронтекс (Європейське агентство з охорони зовнішніх кордонів країн членів ЄС) отримала доступ до польського кордону для забезпечення дотримання прав людини, а також за вільний доступ гуманітарних організацій та журналістів. Слід зважати на те, що соціал-демократи та зелені – це основа майбутньої урядової коаліції Німеччини. І обидві партії загалом виступають за прийняття біженців. Третій вірогідний учасник урядової коаліції – вільні демократи наразі уникають відповіді на це запитання. Таким чином, можемо припустити, що у випадку затягування міграційної кризи та формування нової урядової коаліції в Німеччині, нова влада скоріше буде налаштована на те щоб пустити мігрантів до ЄС.
Дехто із соціал-демократів, наприклад Нільс Шмідт, пропонують тимчасово розмістити мігрантів в Україні, до того часу поки будуть оброблятися їх заявки. Щоправда, така ідея є не дуже популярною навіть серед соціал-демократів.
Незалежні німецькі експерти висловлюються за те, щоб прийняти усіх мігрантів, які скупчилися на кордоні. Їх аргумент полягає у тому, що наразі там не так багато людей, йдеться про 4-5 тисяч. Тому серйозної кризи в Німеччині чи інших країнах ЄС не буде. Надання людям притулку не дасть можливості російській пропаганді спекулювати та маніпулювати проблемою біженців. Водночас, експерти чітко вказують, що організатором міграційної кризи є Олександр Лукашенко та Володимир Путін. Тому пропонують значно посилити санкції проти режиму білоруського диктатора. Наприклад, відключити Білорусь від міжнародних платіжних систем, інтернету тощо. В такому разі вони пророкують швидкий колапс режиму Лукашенка.
Водночас, експерти вказують, що білоруський лідер не наважився б влаштовувати провокації проти ЄС без участі та підтримки Путіна. Саме російському президенту відводиться ключова роль в провокуванні міграційної кризи. Відтак, більшість експертів виступають за посилення санкцій проти Росії й накладання нових обмежень.
Експерти вказують, що польська влада також зацікавлена в продовженні протистояння з мігрантами. По-перше, це дає можливість полякам говорити про себе як захисників Європи від білоруського диктатора та мігрантів, а в перспективі вимагати збільшення фінансування на захист зовнішніх кордонів ЄС. Крім того, якось на другий план відходить тема протистояння між Польщею та Брюсселем. По-друге, на кордонах Польщі запроваджений надзвичайний стан, а отже польська влада може вдаватися до незаконних дій та практик – як пуш-беки. Третім важливим фактором для польської влади є те, що нова міграційна криза витіснить у Польщі тему масових протестів проти закону щодо абортів. Увага більшості населення перемкнеться на потенційну загрозу від мігрантів. Відтак, Польща має свої інтереси в підігріванні напруги на кордонах.
Загалом, якщо підсумувати, то в Німеччині добре розуміють, що чергову кризу з мігрантами ЄС організували Лукашенко та Путін. Вірогідно, що проти Лукашенка будуть введені додаткові санкції. Проте малоймовірно, що такі обмеження будуть накладені на Путіна. Можливо, російські компанії як «Аерофлот» потраплять під санкції, але російському президенту точно нічого не загрожує.
Німецькі політики, експерти та журналісти вказують, що Росія активно використовує міграційну кризу у своїй пропаганді. Наприклад, російські журналісти висвітлюючи події на білорусько-польському кордоні, постійно критикують ЄС та ставлять під сумнів базові цінності демократії. ЄС показується таким собі цинічним та брехливим утворенням, яке з одного боку говорить про права людини, гуманізм, але водночас прирікає на страждання та смерть тисячі мігрантів.
Путін та Лукашенко також намагаються продемонструвати інституційну неспроможність ЄС, нездатність її ефективно працювати в критичних умовах. Відсутність консенсусу та цілісної політики щодо мігрантів між різними країнами-членами ЄС посилює конфлікти між ними. Більшість німецьких політиків та експертів сходяться на тому, що варто пустити мігрантів, що скупчилися на кордоні в ЄС. Щодо подальшої їх долі існує дискусія, але усі сходяться на тому, що кількість мігрантів є невеликою й не спричинить значних проблем. Значно важливіше працювати з країнами звідки походять мігранти, щоб не допустити їх нового напливу.