Війна – це випробування не лише для людей, але й для тварин. Вони також лякаються вибухів і звуків ракет, що летять над головами. Однак, на відміну від людей, не можуть самостійно поїхати в інше місто чи країну. Їхнє життя залежить виключно від волонтерів, зоозахисників та людей з великим серцем, які дбають про чотирилапих, подекуди навіть ризикуючи власним життям.
На щастя, таких людей багато у Домівці врятованих тварин. Про евакуацію екзотичних тварин, порятунок чотирилапих з окупації та нове життя – у межах проекту «Свої» на 24 каналі розповіли працівники Домівки врятованих тварин. ZAXID.NET робить передрук тексту.
Навесні працівники Домівки врятованих тварин доклали титанічних зусиль, щоб евакуювати 171 тварину із Запорізької дитячої залізниці. Анастасія Мунтянова разом з Орестом Залипським пригадали всі випробування, з якими довелося зіштовхнутися під час евакуації тварин.
«Евакуація тривалістю 12 годин»: як тварин вивозили із Запоріжжя
Як ви евакуювали тварин із Запоріжжя до Львова? Напевно, це було дуже важко.
Анастасія: До нас ці тварини приїхали із Запорізької дитячої залізниці, на території якої був розташований зоокуток. Там вони й мешкали. Через неспокійну ситуацію працівники дитячої залізниці звернулися до нас із запитом та попросили, щоб ми прийняли цих тварин. У терміновому порядку ми побудували тимчасові вольєри та евакуювали тварин. Загалом це 171 особина.
Евакуація тварин із Запоріжжя (фото з Facebook Домівки врятованих тварин)
Частково тварини поїхали у Львів. Серед них такі екзотичні – єноти, носуха, кролики, лисиця і єнотовидний собака. Вони залишились у Львові (у прихистку на вулиці Довбуша – ред.). Всі ж інші, більші за розміром та копитні – муфлони, лама, страуси, олені, козли – приїхали разом із птахами в селище Тичок, що на Львівщині.
У Запоріжжя поїхала команда Домівки врятованих тварин. Провели там певну кількість часу. Після цього настав день евакуації. І, власне, евакуація тривала близько 12 годин. Тварини були в стресі, адже прийшли невідомі люди й хочуть їх забрати. Там були постійно сирени, вибухи, а тут ще й ми приїхали. Найважче у вольєри заходили великі тварини – страуси, олень, лама. З іншими тваринками проблем ніяких не було.
Процес вилову тварин, як пояснила Анастасія, був дуже важким та стресовим. Тому команда ухвалила рішення зупинитися у Дніпрі. Однак і там лунали сирени та вибухи. Орест Залипський пригадав, що евакуація була важкою.
Орест: Розумієте, ці тварини не бачили людей від початку коронавірусу. Коли дитячу залізницю закрили на карантин, люди туди не приходили. У більшості тварин треба було забрати у сплячому вигляді, бо вони просто не йшли, не піддавалися. Ми були вже дуже раді, коли остання курка сіла в машину сама.
Чесно, нам легше вдалося крокодила забрати, хоча він двометровий, ніж, наприклад, поні чи козу упіймати у вольєрі. До речі, мовиться про нільського крокодила. Він має 2 метри і потрапив до Запорізької дитячої залізниці колись з Криму, зовсім маленьким, трошки більшим за долоню. І так він виріс у цьому вольєрі.
«Орлан Галя 4 доби каталася в поїзді Харків – Львів»: кумедні історії з евакуації
Тваринки вже адаптувалися?
Час та любов лікує не лише людей, але й тварин. Анастасія зазначила, що зараз всі їхні вихованці вже адаптувалися.
Анастасія: Зараз тварини поводять себе зовсім по-іншому. Раніше вони до нас не підходили, лякалися. Поні, наприклад, коли хлопці зайшли в загін до нього, розвертався одразу задньою частиною, щоб вдарити. Хлопці сказали, що вперше бачать саме таку поведінку у поні. Але вже по приїзду у Львів їхня поведінка змінилась. Вони підходять, не бояться, беруть їжу з рук, та й в загальному можна сказати – просять, щоб їх погладили.
Минуло трошки часу й елементарно поні трошки хвостик підстригли, трошки гриву, найближчим часом має приїхати коваль, щоб привести копита до ладу. З ними проводимо певний час і вони якось самі звикають до присутності людини, і ця людина стає для них вже не незнайомою, а такою, до якої можна підійти.
Чи траплялися веселі чи кумедні історії з евакуацією?
Орест: Так, не без цього. У нас було кілька екзотичних тварин, які потрапляли до нас із війни, це ті самі мавпочки, екзотичні папуги. Одна історія, яка мені запам’яталась, – це евакуація орлана білохвостого на ім’я Галя, яка каталася туди-назад у потязі Львів – Харків 4 доби.
Ми ніяк не могли зняти її з того поїзду. Вона була в окремому купе і коли потяг прибув, він просто став на вокзалі, висадив людей і одразу поїхав назад. А провідник, який супроводжував цю тварину, мав нам зателефонувати, але не зробив цього. Галя поїхала назад у Харків. Потім ми вже пів дня з колегами чекали її на вокзалі, коли приїде. І зрештою забрали.
Анастасія: Тварини дійсно вже себе поводять трошки інакше. Вони підходять і хочуть, щоб їх погладили, як би то не звучало, але інколи навіть заважають прибирати. Бо замість того, щоб дати поприбирати, вони бодаються в ногу, щоб їх погладили, щоб на них звернули увагу.
«Приїхали фури з Ірпеня, а в них – 300 собак»: порятунок покинутих чотирилапих
Однак Домівка врятованих тварин подарувала прихисток не лише тваринкам із зоопарків та зоокуточків. Вона також стала домом для сотні котиків та собачок, чиї господарі виїхали за кордон, загубилися чи просто викинули чотирилапих на вулицю. Як зізнався керівник Домівки врятованих тварин Орест Залипський, на початку війни довелося працювали у режимі нон-стоп.
Що ви можете розказати про перші місяці після вторгнення? Покинутих тварин побільшало?
Орест: Тварин було дуже багато. Вони були просто на вулицях, на вокзалі й навіть у нас під воротами. Це були тисячі телефонних дзвінків, щоб прийняти тварину, бо люди їдуть за кордон. І вже тоді, в перші дні війни, ми лишались всі на роботі, працювали цілодобово, попри комендантські години й все інше. Тоді потрібно було кожні 2-3 години виїжджати на вокзал. Волонтери на вокзалі збирали цих тварин і передавали нам, а ми шукали їм нову родину. Інколи люди відгукувалися навіть з Польщі та Німеччини.
Зокрема, закордонні притулки зголосилися нам допомагати. Тобто вони привозили гуманітарну допомогу, корм і забирали цих самих тварин, яких ми в перший же тиждень війни вивозили з гарячих точок у Львів. Це була в нас така база: ми привозили їх сюди, поїли, годували, за потреби надавали ветеринарну допомогу. А вже потім вони їхали далі.
Ви можете зорієнтувати у цифрах? Як саме змінилася кількість тварин, які потрапляли до вас у притулок до війни й після її початку?
Так, звісно. Скажімо, якщо в мирний час до нас потрапляла 1-2 тварини на день, то після вторгнення це було орієнтовно від 50 до 200 тварин. Бувало таке, що з Ірпеня приїжджали машини, 2 фури, і там 200-300 собак. І всіх їх потрібно було негайно забирати, годувати, поїти й надавати першу допомогу.
«Собаки не їли тижнями»: про життя чотирилапих в окупації
Тоді ми будували для собак тимчасові вольєри, які функціонують досі, бо є ще собаки, яких привезли з війни. До нас потрапили собаки з притулку у Бородянці, їх просто залишили в клітках. Більшість тварин загинули. Частина собак з Бородянки потрапила до нас. Вони вижили. Їм потрібно було терміново надавати допомогу, бо вони там просто тижнями не їли. До того ж у них була важка дорога, а вже по прибуттю – постійні ветеринари, які теж приїжджали з Польщі та Німеччини.
Зараз у нас є 60 евакуйованих собак, які досі чекають на свої сім’ї. Через те, що зараз адопція впала на нуль, дуже мало собак знаходять нові домівки. Якщо ми прилаштовуємо одну собаку на тиждень – це вже щастя. У нас була толока, і ми прилаштували 3 собаки, ми були дуже раді.
А зазвичай собаки не прилаштовуються взагалі. Також постійно є запити, щоб ми прийняли собаку. До прикладу, від військових, але ми просто фізично не маємо місця, де їх розмістити.
Днями ми плануємо запустити ще один проект – будівництво котячого будиночка у Львові, бо ми зараз фізично не маємо де розмістити таку кількість котів. Їх шалена кількість. Просто уявіть: 20 телефонних дзвінків з тим, щоб ми взяли кота.
Котики шукають нових господарів (фото з Facebook Домівки врятованих тварин)
Загалом волонтери та працівники Домівки врятованих тварин побували у Харкові, Сєвєродонецьку, Ірпені, Бучі, Запоріжжі та у Запорізькій області. Тобто у всіх гарячих точках, де, на жаль, ступала нога окупанта. І, окрім фантастичної історії порятунку, були й чорні сторінки з втратами та стражданнями тваринок.
Кілька тижнів тому були випадки, коли з Харкова до нас приїхало 30 цуценят, і вони всі злягли до клініки. Просто всі. Через те, що вони були в тамтешньому притулку, підхопили інфекцію. Ми намагалися їх врятувати. У нас були дуже шалені рахунки в клініках за цих всіх собак. Ми заплатили понад 300 тисяч гривень. На щастя, більшість з них вдалося витягнути. Хоча були й ті, які загинули.
Цуценята, яких вдалося врятувати (фото з Facebook Домівки врятованих тварин)
«Люди потроху перегорають»: чому важливо продовжувати допомагати
Зараз люди почали менше допомагати?
На початку війни у всіх був такий запал. Але зараз люди потроху перегорають. Це ми бачимо навіть за кількістю людей, які приходять вигуляти наших собак. На початку війни у нас стояли черги, нам не вистачало собак. А зараз – одна чи дві людини приходять, і в більшості це одні й ті ж самі люди.
Як вам допомогти?
Будь-хто може завітати до нас, ми будемо дуже раді вас бачити. А особливо людей, які хочуть допомогти, до прикладу, прийти й вигуляти наших собак. Вони ж постійно у вольєрах сидять. Наші постійні волонтери щодня з ними гуляють, але це дуже важко – двічі на день вигуляти 60 собак. Можливо люди, які прийдуть до нас в гості, візьмуть собі якусь тварину: у нас є собаки, коти, дуже багато гризунів різного роду – кролики, шиншили, дего, які шукають свої сім’ї.
Гризуни також шукають дім (фото з Facebook Домівки врятованих тварин)
Фінансової допомоги потребують постійно й всі. Скоро настане зима, потрібно закупляти багато-багато їжі для тварин. А їх у нас, як ви зрозуміли, велика кількість. Їжу, яку привозили наші закордонні колеги, зараз не везуть, вона закінчується. До того ж ми будуємо новий притулок, щоб комфортно розмістити тих тварин, які у нас є.
Допомогти притулку фінансово можна за реквізитами:
Банка у «Монобанку»: https://send.monobank.ua/jar/PhMvm35uB
Картка «ПриватБанку»: 4149 6293 8110 7192
Картка «Монобанку» 5375 4141 2734 0015
domivka_@ukr.net РayPay
Також усі охочі можуть допомогти безпосередньо харчами, зокрема овочами та фруктами.
Із самого початку російського вторгнення Домівка врятованих тварин евакуювала, годувала, прихищала, лікувала та знаходила новий дім сотням тваринок. Люди, які там працюють, довели, що мають надзвичайно велике, добре серце. Саме це і робить нас українцями. Ми рятуємо, захищаємо та піклуємося не лише про себе, але й про тих, хто поруч із нами й не може це зробити самостійно.
Навіть попри жорстокість нашого східного сусіда та криваву війну, добра у світі не має ставати менше. Якщо ви відчуваєте у собі силу прихистити чотирилапого – неодмінно зробіть це. Адже тваринкам також потрібен дім та турбота.