21 листопада вранці Росія атакувала місто Дніпро ракетою нового типу. Українські джерела заявили, що йдеться про перше застосування проти України міжконтинентальної балістичної ракети «Рубеж», яка, зокрема, здатна нести ядерну боєголовку. Натомість західні медіа переважно не підтримали такої версії й написали про гіперзвукову балістичну ракету середнього радіуса дії. А ввечері того ж дня з офіційною заявою виступив російський правитель Владімір Путін. Очільник держави-агресора сказав, що проти України був нанесений удар новітньою російською балістичною ракетою середнього радіуса дії «Орешник».
У виступі Путіна пролунало й кілька нових, але типових для нього тез. Він намагався подати атаку проти України як реакцію на дозвіл Заходу бити по РФ далекобійною зброєю. Сказав, що дав наказ застосувати «Орешник» як відповідь на рішення США вийти з договору про ракети середньої й меншої дальності. Поскаржився на те, що «конфлікт набув елементів глобального характеру». Пригрозив, що Росія має право застосувати зброю проти об'єктів тих країн, які дозволяють використовувати свою зброю проти російських об'єктів. І, звісно, похвалився, що західні системи ППО не здатні перехоплювати новітню російську ракету, якій немає аналогів у світі.
Але Путін не був би Путіним, якби не вдався до порції цинічної риторики і не пролив трохи крокодилячих сліз. Російський президент зі самовдоволеним виразом обличчя зазначив, що «Росія буде заздалегідь пропонувати мирним жителям України і громадянам інших дружніх держав покинути зони можливого ураження». Уже через день, 22 листопада, у подібному руслі висловився прессекретар російського президента Дмітрій Пєсков. Він наголосив, що війська РФ «проробляють механізми сповіщення цивільного населення України у випадку планів нових ударів балістичними ракетами».
Росія має справді унікальну рису, яка виділяє її на тлі інших агресорів. Це здатність без жодних докорів сумління виголошувати заяви про турботу за долю мирного населення й одночасно його вбивати. Путін виступив зі своєю промовою увечері 21 листопада. А вже наступного дня вранці російські «Шахеди», начинені шрапнелю, атакували Суми, вбили двох і поранили дванадцятьох цивільних мешканців. Зброя такого типу використовується виключно для вбивства людей. Тому росіяни цілеспрямовано атакували інфраструктуру й цивільні будівлі, щоб убити якомога більше українців.
Масові вбивства цивільного населення і знищення цивільної інфраструктури стали невід’ємною частиною війни, яку Росія розв’язала і веде проти України. Точні цифри кількості жертв серед мирних українців невідомі. За даними ООН, станом на листопад щонайменше 12,1 тис. цивільних українців загинули від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. А ще понад 26,8 тис. отримали поранення. Але ця кількість може бути суттєво вищою. А скільки українців були змушені покинути свої домівки, рятуючись від російських «визволителів»? Точної цифри не скаже ніхто. Та вона вимірюється мільйонами.
Воєнні злочини, вчинені агресором, моторошні, криваві і безжальні. Здається, ворог навмисно намагається регулярно завдавати ударів по українській території саме проти невійськових об’єктів, щоб посіяти страх і паніку. І змусити українців покидати свою країну. Росіяни атакують житлові будинки, електростанції й мережі, промислові підприємства, транспортні вузли. Скидають ФАБи вагою в кількасот кілограмів на Харків, Запоріжжя, Сумську й Херсонську області. Іноді кількість жертв від таких ударів обчислюється в кілька десятків осіб.
Масові обстріли енергетичної інфраструктури свідчать про цілеспрямоване бажання кремлівського керівництва створити максимально несприятливі умови для життя всіх українців. Знищити українську економіку, позбавити нас світла й тепла. Путін, який вирішив пролити трохи крокодилячих сліз після запуску гіперзвукової балістичної ракети, щиро радіє, коли спостерігає за результатами російських обстрілів по Україні. Хаос, кров, руйнування живлять його темну ауру. Хоча, по правді кажучи, російського диктатора мало турбує й доля власного населення. Заради свого бажання загарбати чужі землі він готовий покласти в могилу мільйони росіян і вважатиме це прийнятною ціною.
Росія вустами Путіна заявляє, що веде війну в Україні не з українцями, а з міфічним «київським режимом», з українськими «неонацистами», з НАТО та з іноземними найманцями. І взагалі дуже хоче дружби з українцями. Однак бажання «дружби» зовсім не заважає Росії паралельно щодня знищувати українців фізично й загарбувати територію чужої держави. А на окупованих територіях здійснювати заміну етнічного складу населення й викорінювати всі ознаки України.
Удар гіперзвуковою ракетою «Орешник» по Україні Путін назвав відплатою за удари західною далекобійною зброєю по території РФ. І сказав, що війна набула глобального характеру. От тільки чомусь цей глобальний характер війни обмежується винятково територією України. Росія хизується своєю готовністю до війни зі Заходом, сипле погрозами, волає про НАТО як екзистенційну загрозу своєму існуванню, але вже майже три роки веде агресивну війну проти позаблокової держави і знищує її цивільне населення.
Є щось особливе й унікальне в цинічному бажанні Москви регулярно проливати крокодилячі сльози за жертвами своєї агресії і вдавати зі себе захисницю мирного населення. Ця риса чітко вирізняє Росію й Путіна від інших імперій і диктаторів-загарбників.
Гітлер був злочинцем. Але він принаймні не виступав із закликами до мешканців Лондона чи Сталінграда покинути свої домівки й міста перед нальотами Luftwaffe чи ракетними обстрілами V-2. Не стверджував, що це війська західних союзників чи совєтів самі зруйнували свої міста, відбиваючи авіанальоти німецьких пілотів. Не вдавав зі себе того, кого начебто хвилює доля неарійських народів. Не виголошував тривалих промов, у яких погрожував одним країнам чи військово-політичним блокам, а згодом нападав на зовсім інших.
Фюрер був хоча б відвертим у своїй ненависті й бажанні знищити, завоювати, підкорити, асимілювати. Путін має схожі риси і цілі. Проте це не заважає йому час від часу приміряти благочестивий образ і вдавати зі себе жертву агресії, яка змушена захищатися. Путіну подобається вбивати. Але він намагається робити це з дотриманням канону, не забуваючи проливати крокодилячі сльози.