Відразу прошу пробачення за поширення цього «шедевру». Особливо в тих, хто ще не бачив і зараз подивиться вперше. Виявляється, дует «Кролики» існує досі, ще й гастролює проросійськими телеканалами.
Якщо відкинути все, що спадає на думку відразу (живі мерці, Галкін, Пугачова, з легким паром…), що ми маємо в сухому залишку? Маємо тезу про те, що революція і зміни – це погано. А потрібна стабільність і якийсь ботоксний старий «поводир», очевидно, кум Медведчука. Така собі пісенька на мотив «до чего доскакались на своих майданах?».
При такій постановці питання логічно виникає потреба доводити корисність змін. А прихильникам «совка» і «русского мира» нічого доводити не потрібно, досить просто «повернутися до норми».
Але це обман, підміна понять, нема такої «норми». Ці їхні традиції – це результат протиприродної радянської соціальної інженерії. Тепер же, коли результати експериментів розвалилися, а самі піддослідні залишилися, значна їхня частина вимагає продовження дослідів.
І оскільки ми називаємо два Майдани революціями, це тягне за собою багаж смислів та асоціацій. Про зміни, різкі трансформації та руйнування «старого укладу», які потрібно чимось підкріпити, якимись успіхами. Хоча по суті це був опір сповзанню в «совок» і в «дружбу з Росією». Якого економічного чуда можна очікувати, якщо ми просто «відбилися»?
Зараз потрібно доводити, що зовнішнє незалежне оцінювання – це нормально і правильно. Ніби це якесь суто українське ноу-хау, а в усьому цивілізованому світі вступом керують корумповані приймальні комісії, тому там так добре живеться.
Потрібно переконувати «корінних мешканців» в тому, що українська мова в публічному просторі – це не так вже й погано. Так, ніколи такого не було, але ми спробуємо, нікого не образимо…
Медична реформа, виявляється, теж погано. Бо «завжди» було так, що звідкись бралися гроші на зарплати та ліки, а «для народу» все було безкоштовно. Інша справа, що це «все» було різним для різних категорій громадян, і партійний функціонер отримував більше «всього», ніж простий колгоспник. Але кого це зараз хвилює?
До речі, про колгоспників. Радянське державне рабство базувалося на тотальній конфіскації землі у приватних власників. Це була, до слова, якраз революція. І от зараз, щоб отримати право розпоряджатися своїм, потрібно провести реформу. «Запровадити ринок землі» – відчуваєте, що щось не так? Не відновити нормальний стан речей, а зробити якусь новацію. І таких прикладів багато.
Але ж право продати і купити – це нормально, а не «результат революції». Українська мова – це нормально. І платити лікарям за роботу – так само нормально. Як і тестувати знання випускників шкіл, на основі чого вони обиратимуть, у який навчальний заклад вступати. «Реформуванням» і «революціями» це є в головах фанатів «кроликів», чиє життя (біологічно продуктивна і комфортна його частина) минуло за залізною завісою. Де вершиною «ненормальності» було бажання їздити на власній машині, коли всі адекватні люди хотіли валити ліс, сапати буряки чи виконувати 4 норми за зміну. І де ці люди були ближче до вершини соціальної піраміди, розповідаючи «трударям», як це добре – валити ліс, сапати буряки і виконувати 4 норми за зміну.
Є, очевидно, сенс у тому, що наші успішніші сусіди заявили про «відновлення державності». З усіма наслідками. Тобто одразу йшлося про «повернення до нормальності».
А ми спочатку «проголосили незалежність». Тобто розпочали ніби з чистого аркуша, але на базі УРСР (по суті, так воно і було). А потім почали вигадувати велосипед, аж поки не перетворилися на класичну олігархічну корумповану країну третього світу.
Можна, звісно, заперечити, що не в словах справа. І що дії важливіші. Але словесні конструкції формують подальший хід думок, виробляється якась модель. І от ми уже «будуємо Україну», а не просто живемо. Ми не відкараскуємося від Москви, ми «починаємо жити по-новому». А потім дивуємося, що до нас знову лізуть чергові кремлівські «кролікі» з нав’язливою ідеєю «сшивать страну».
Хоча в одному я навіть можу з ними погодитися. Справді, досить уже тієї жовтневої революції з усіма похідними.