Наприкінці минулого року небагато людей вірило в те, що Петро Порошенко вийде у другий тур виборів президента. Але йому це вдалось. Щоправда, це дає йому і партії більше ризиків, ніж переваг.
Свинарчуки, Ротердам+, офшори та «друзі» впевнено валили рейтинг Петра Олексійовича до нуля. Незважаючи на мобілізацію зусиль і виборців, знову переобратись не вдалось. До всього, ще й результати дуже розчаровують: відрив у майже 50% показав велику незадоволеність людей. І тут ідеться не тільки про особу самого Порошенка, а передусім про тих, кого він призначав, і результати їхньої роботи.
Команда екс-президента вирішила вийти з цієї ситуації з високо піднятою головою і розпочала кампанію про «невдячний народ» й інтелектуальну вищість 25% українців над рештою. І знову прорахувалась.
Теза про «невдячний народ» вже у своїй суті є помилковою. Обзивати тих, хто може проголосувати через кілька місяців – це зменшення електорального поля і збільшення прихильників для інших партій. Подальше проведення паралелей з Вінстоном Черчиллем, прем’єр-міністром Великої Британії часів ІІ світової війни, – абсурдне. Таке порівняння почалось одразу після першого туру. На жаль, у цьому випадку знову доводиться говорити про малу освіченість тих, хто поширював та висловлював подібні тези. У Британії немає прямих виборів прем’єр-міністра, що є першою хибою порівняння. У далекому 1945 році люди голосували не проти Черчилля, а проти партії, яку він представляв. Єдине, в чому точно можна порівняти ці кампанії, – це те, що обидва лідери постраждали від недовіри людей до їхнього оточення. Але, якщо глянути на загал, це стосується тільки Великої Британії, бо через п’ять років консерватори повернулись до влади, а ось БПП в Україні світить перспектива опозиції або ж зникнення. Черчилль дуже добре усвідомлював свої успіхи й поразки. Він не тікав від останніх, визнавав їх та намагався виправити. Цього ми взагалі не бачимо в Петра Олексійовича.
Говорити про те, що підтримка 24,45% (4 млн 522 тис. 450 голосів) з тих, хто проголосував у другому турі президентських виборів, автоматично перенесеться і на парламентські – це чиста маніпуляція, або ж повна неадекватність. І це вже показали перші заміри рейтингів політичних партій. 15,95% (3 млн 14 тис. 609 голосів) – це стеля партії Петра Порошенка. Півтора мільйона, які додались між першим і другим туром, голосували не за Порошенка, а проти Зеленського. Цей виборець представляв Гриценка, Тимошенко, Смешка. Це також заслуга лідерів громадської думки, які до першого туру виступали проти тодішнього президента, а перед другим підтримали його. На наступних парламентських виборах Порошенко не може розраховувати на їх підтримку, бо вони й раніше його не підтримували. Це почали розуміти і в штабі БПП, тепер «Європейської Солідарності». Тому вони і погодились на дочасні вибори, розуміючи, що так збережеться мажоритарна система, яка дозволить завести в Раду десятки депутатів, які «засівають» свої округи останні кілька років.
Нова теза від прихильників, що партія Порошенка набере стільки ж, як він взяв у першому турі, теж викликає сумнів. «Армія! Мова! Віра!» – це гасло ще довго асоціюватиметься з Петром Порошенком. Воно допомогло йому вийти у другий тур і мобілізувати електорат на свою користь, але зараз впевнено утримує рейтинг партії на дуже низькому рівні. Після виступів Філарета щодо існування Київського Патріархату та обману під час вручення Томосу Порошенко жодного разу не прокоментував ситуації, а його прихильники стараються триматися на відстані від цієї теми. Армія, значна частина якої голосувала за Володимира Зеленського, теж відійшла на другий план. Уже ніхто не говорить про подаровані гвинтівки (їх, може, теж будуть забирати, як техніку з Адміністрації президента). Справи Свинарчуків успішно «забуксували», а питання безпеки плавно перетекло у реванш попередників. Не порушуючи цих питань, команда Порошенка намагається втримати свій рейтинг, оскільки розуміє, все, що вони скажуть, буде використано проти них. Питання мови на разі єдине, що залишається з попередньої виборчої кампанії. Але Зеленський нічого не блокує і не переписує, що не дозволяє розвинути тезу про реванш у цьому напрямку.
Наголос на питанні мови привів до маргіналізації партії Порошенка. Вони плавно звузили своє електоральне поле до Західної України. Незважаючи на невелику підтримку на президентських виборах, всі посили все одно спрямовані саме сюди. З одного боку, Порошенко катком пройшовся по виборцях так званих націоналістичних партій і його команда має надію їх втримати, а з іншого – не враховує появи нових партій, які заберуть значну частину патріотично налаштованого населення.
Наприклад, Українська Галицька Партія, тепер в союзі з партією «Голос». Останні також розуміють, що боротимуться з Петром Олексійовичем за одних і тих самих виборців. Тому допис Богдана Панкевича (реакція на приїзд Порошенка до Львова у Пасхальний понеділок), який під час президентських виборів підтримував саме Порошенка, це яскраво демонструє. Обмеженість електорального поля може призвести до того, що і 7,8% будуть за щастя для партії Порошенка.
Ребрендинг партії теж наразі нічого нового не дає. Нова назва «Європейська Солідарність», яка має говорити про європейський курс (скорочено – ЄС), не викликає очікуваної асоціації, що без Порошенка не було б безвізу, і тільки він може привести нас до Європейського Союзу. Громадська організація, яка з’явилась, – це банальна спроба експлуатації громадянського суспільства (якого насправді там немає) на користь партії. За останні 5 років це робили так часто і так багато політиків, що громадські активісти у владі вже не викликають захоплення і безперечної підтримки. Нові обличчя, які мають прийти у партійний список, теж не вражають. Так, вони нові для політики, але водночас вони не мають ні знань, ні кваліфікації, паразитують на патріотизмі і беззастережно вірять у Петра-рятівника (критичного мислення ну дуже вже мало). Зрозуміло, що завдяки мажоритарній системі в Раду зайде багато кононенків і грановських. І хоча Олександр Грановський та Ігор Кононенко офіційно вийшли з партії, це не скасовує подальшого їх об’єднання у Верховній Раді.
Демонстрація підтримки, якої немає, – це ще одна особливість Порошенка і його команди. Уже програвши вибори, він отримав дві можливості показати велику любов українців до себе. Перший – тисяча людей, які прийшли на Банкову подякувати екс-президенту за службу. Це, звичайно, нова і позитивна практика. Вона дуже добре демонструє розвиток політичної культури в суспільстві. Але тішитись, коли тисяча людей у майже тримільйонному місті прийшла тобі подякувати, не варто. Прецедент хороший, але дуже далекий від багатотисячних мітингів у Європі і США.
Другий – відвідини Львова у Великодній понеділок. Це показало, що Петро Олексійович досі в «теплій ванні». Єдина область, у якій він виграв, зустріла його 5-тисячним мітингом у дощову погоду. З одного боку, це дійсно позитивно для нього, а з іншого – ілюзія великої підтримки. Перша причина – це справжня мотивація учасників мітингу. Хтось реально прийшов тільки за селфі з президентом. Селфі з відомою людиною в сучасному світі дорогого коштують. Це не підтримка, а бажання участі. Значна частина людей, які прийшли в Шевченківський гай, УКУ та на площу перед Шевченком, представляли організації, що підтримували Порошенка завдяки співпраці з облдержадміністрацією, або держслужбовці. Зміна голови ОДА незворотна (відповідно до законодавства, а не піар-заяв голів), зміниться структура і вертикалі управління. Відповідно, частина цих організацій і людей разом з держслужбовцями також відпаде. Друга причина – риторика залишилась старою. Нових тез немає.
Куди доречнішою була б поїздка в регіон, який його найменше підтримав і поговорити з людьми про те, чому так сталось, визнати помилки. Або поїхати до хлопців на фронт, які у святкові дні несуть службу і далеко від сімейного столу та підтримки.
Топтання на місці і відсутність нових ідей може призвести до втратити більшої частини теперішньої підтримки і партія боротиметься на парламентських виборах тільки за потрапляння в Раду. Петро Олексійович досі в ілюзіях і з надією на розчарування українців у Зеленському. Команда останнього вже грає на випередження і пояснює, що частину гасел ми не виконаємо, бо не маємо партії, а в компетенції президента тарифи і боротьба з корупцією не входить. Зі стартом кампанії вони «розженуть» гасло, що президентові потрібна своя партія для боротьби за справедливість, і вони своїх відсотків не віддадуть.
Як можна врятувати рейтинг партії екс-президента? Для початку просто не йти на вибори, які точно програєш. Неучасть у виборчій гонці позбавила б Петра Олексійовича великої кількості негативу, з яким його і партію зараз асоціюють. Він показав би себе розумним лідером, який правильно оцінює ситуацію, і на цьому міг би зіграти в майбутньому. Але ув’язавшись у бій, який завідомо програвав, він позбавив себе і партію козирів, які спрацювали б на парламентських виборах, але не дали результату на президентських.
Розумним кроком для Порошенка було б зараз відмовитись від участі у парламентській кампанії та залишатись осторонь від усіх політичних процесів, готуючись до наступних президентських виборів. Погана політична пам'ять (Леонід Кучма – приклад) дозволить Петру Олексійовичу «обнулитися» за п’ять років і знову може посприяти творенню позитивного іміджу. Робота в парламенті звичайним депутатом без сильної фракції за спиною не світить йому нічим хорошим. Тим паче, що тут знайдеться багато охочих, наприклад, Юлія Тимошенко, які забезпечать, щоб негативний досвід та старі справи зі Свинарчуками супроводжували його й надалі.