Головна проблема відносин людини і телебачення полягає в тому, що телеглядач схильний не тільки подумки ставати учасником подій, які відбуваються на екрані, але й неусвідомлено видавати отримані з телевізора чужі оцінки за свої особисті.
Групи інтересів, відповідно, можуть використовувати такий інформаційно-психологічний механізм для маніпуляцій. А в нестабільних суспільствах, що перебувають у стані системної соціально-економічної кризи, громадяни дуже часто опиняються жертвами різноманітних медійних маніпуляцій.
У зв'язку з цим варто звернути увагу на грудневе дослідження Академії української преси «Моніторинг політичних новин», зокрема – на розділ «Контекст обговорення подій в Україні».
Виділимо відрізки позитивного й сумарно негативно-конфліктного контекстів. У першому випадку лідирують телеканали: «Україна», «Новий канал», «СТБ» та «ICTV». У другому – «1+1», «ТВі», «Інтер» та «Україна».
Варто нагадати, з ким пов'язані ці телеканали. «Україна» – Рінат Ахметов; «Новий канал», «СТБ» та «ICTV» – Віктор Пінчук; «1+1» – Ігор Коломойський; «ТВі» – Микола Княжицький; «Інтер» – Валерій Хорошковський.
А тепер поговоримо про кожний зв'язок окремо.
Ахметов і «Україна». Високий рівень позитивного контексту, цілком імовірно, зумовлений тим, що Рінат Леонідович, попри все, таки зацікавлений, щоб Віктор Янукович і його команда залишалися біля керма держави. А для цього, з-поміж всього іншого, потрібна відповідна інформаційна політика. Так, можливо, сьогодні взаємини між найбагатшою людиною країни та президентом не такі теплі, як раніше, але тісна співпраця зберігається. Про це ми можемо судити, як мінімум, по кількості персон, пов'язаних із Ахметовим, у новому складі уряду.
Пінчук і його телеканали. У нинішніх умовах відносин між владою та олігархами особливої важливості для останніх набуває потреба підтримувати мир з Віктором Федоровичем та його найближчими соратниками, щоб не втратити сьогоднішніх бізнес-позицій. У такій ситуації олігархи можуть йти на системне догоджання, використовуючи свої медійні ресурси. Це, судячи з усього, й пояснює схожість інформаційних стратегій «Нового каналу», «СТБ» та «ICTV» з телеканалом «Україна».
Натомість у негативно-конфліктному контексті обговорення політичних подій на вказаних телеканалах, швидше за все, криється аж ніяк не прагнення до критичного аналізу, а спроби зобразити сумне або тривожне становище справ у країні, щоб посилити суспільну потребу в «сильній руці», яку нібито представляє Янукович.
Коломойський і «1+1». Тут негативно-конфліктний підхід до висвітлення політичних подій, напевно, є непрямою реакцією Ігоря Валерійовича на тиск «Сім'ї». Політолог Юрій Романенко у коментарі для сайту ЛІГА.net зауважує, що ситуація з компанією «Аеросвіт», що належить Коломойському, – це спроба влади залучити додатковий ресурс на президентські вибори 2015 року. На думку експерта, член групи «Приват» є привабливим суб'єктом для того, щоб забрати в нього частину власності. «Це не рівень Ахметова, який відсотків на 30 контролює українську економіку, але це 5, 7, 10%, яких достатньо для того, щоб розширити свою ресурсну базу», – зазначає Романенко.
Хорошковський та «Інтер». Тут начебто все лежить на поверхні. Політичного «негативу» і «конфлікту» на телеканалі явно додалося після того, як Валерій Іванович пішов з команди Януковича. «Пан Хорошковський має намір дистанціюватися від команди президента і хоче очистити свій імідж як політика. До вересня на «Інтері» ми побачимо ще багато нових програм і опозиційних журналістів. Він хоче показати, що готовий робити неангажовані політичні проекти», – заявляє газеті «Комерсант-Україна» генеральний директор «П'ятого каналу» та нардеп від «Батьківщини» Юрій Стець.
І, нарешті, з іншим депутатом від Об'єднаної опозиції Миколою Княжицьким і негативно-конфліктним стилем обговорення політичних подій на телеканалі «ТВі» все цілком зрозуміло.
Говорячи в цілому, медійний результат взаємовідносин влади і олігархів – це один бік медалі, а ось як це впливає на масову свідомість телеглядачів – інший. І, звісно, більш фундаментальний. Оскільки тут уже йдеться про функції журналістики, питання інформаційно-психологічного здоров'я суспільства, маніпуляції та інші важливі поняття.
Розпізнавати й робити висновки
Основні політичні функції ЗМІ включають у себе: розповсюдження інформації, передача знань, контроль соціальних процесів, критика, соціалізація, представлення громадських інтересів. Залежно від того, що для медійного джерела є точкою відліку (релігія, ідеологія, суспільна мораль, інтереси окремих груп населення або власника), ті чи інші форми виконання згаданих функцій зазвичай ведуть до відповідних виявів «позитивного» та «негативно-конфліктного» контекстів у висвітленні та обговоренні політичних подій. У цьому випадку головне – намагатися розпізнавати, що стоїть за контекстами.
«Позитив» може виражатися в усвідомленій стратегії не говорити про щось «погане», якщо в цьому немає потреби та суспільно важливого сенсу. І поряд з цим особлива увага приділяється позитивно зарядженим новинам зі світу політики. Вони завжди є. Можливо, не в такій кількості, в якій би хотілося, але є. Адже схильність вбачати у всьому тотально один негатив більшою мірою свідчить не про сувору дійсність, а про специфіку характеру того, хто вбачає.
Водночас позитивний контекст у висвітленні та обговоренні політичних новин журналісти можуть використовувати для того, щоб конструювати «рожеву» інформаційну картинку, яка б замилювала очі громадянам в оцінці реальних політичних проблем. Тобто йдеться про характерні ознаки пропаганди. У сучасному світі це, переважно, виражається через так звану «м'яку силу». Іншими словами, за допомогою хитрих маніпуляцій свідомістю людей, а не бронебійним насадженням.
Негативно-конфліктні методи політичної журналістики теж можуть виражатися по-різному. З одного боку, мається на увазі щире прагнення до розумної, аналітичної та об'єктивної критики з больових суспільно-політичних тем, а також чесні дискусії та складний пошук правди в оцінці тих чи інших подій і процесів. Це справедливий і демократичний шлях.
Але з іншого боку, деякі ЗМІ, повідомляючи про що-небудь або влаштовуючи різні обговорення, часом спеціально згущують хмари і наводять похмурі фарби з конкретних питань політичного життя, щоб промити людям мізки, зіграти на їх природних страхах, вселити в них тривогу. А мета, як правило, полягає в тому, щоб побічно виправдати й легітимізувати чинну владу та її авторитарні методи керівництва державою. І в даному випадку ми знову-таки говоримо про ознаки пропаганди, але тільки вже з «прогресивним» використанням методів демократичної журналістики.
У наш час, коли ми голосуємо не за політиків, а за їх інформаційні образи, важливо аналізувати, розуміти і розрізняти не просто, в якій обгортці ЗМІ подають нам новини та обговорюють події, а які мотиви за цим ховаються, і на побічне досягнення яких цілей це спрямовано. А ситуації бувають різні.
Можна сформувати медійну політику телеканалу так, що дивіденди від неї отримуватиме тільки влада, а опозиція залишиться в глухій тіні. А можна, наприклад, всім українським ЗМІ колективно «забути» про те, що таке «Фемен», і не звертати ніякої уваги на їх діяльність, яка несе в собі моральний занепад і ганьбить Україну в світі. Без інформаційної уваги ця організація позбулася б сенсу свого існування. Щоправда, це, мабуть, занадто ідеалістичний приклад…