Ще влітку ми з мамою говорили про те, чи могли би призвати батька до армії. Кадровий офіцер, професійний військовий, зараз йому було б 49 років. Тож, навряд чи йому прийшла б повістка. Але втім:
- А шило в одному місці?
- О так.
Думаю, батько цілком міг би зірватись і поїхати туди. Хоча б на пару днів, хоча б разом з волонтерами. Мабуть, він міг би навіть нічого не сказати нам з мамою. А може, й сказав би. Офіцери, вони такі. Навіть з роками сімейного життя у спокійному місті шило в одному місті все одно лишається.
Людині потрібна одиниця виміру правильних вчинків, щоби давати оцінку своїм власним. Для когось такою одиницею виміру стає церква, для когось – культові письменники, музиканти, політики, громадські лідери. Так чи інакше, але маркування наших внутрішніх карт ґрунтується на вчинках чи висловлюваннях інших людей. І цей набір вчинків і маркувань часто є хаотичним і випадковим.
Якщо вдуматись, батько вчив мене геть несерйозних і недівочих речей, як от лазити по деревах, стріляти по бляшанках з-під пива, міняти колеса в автомобілі, дивитися бокс, робити свищики з травинок і ловити рибу. Він також ставив мені удар і вчив, як правильно тримати кулаки – справді, чого ще можна вчити восьмирічне дівча?
Це, мабуть, може бути і нашим спільним знанням. Бо незалежно від мови, національності чи громадянства, батьки мають вчити дітей лазити по деревах і робити свищики. Так, щоби перші розбиті коліна наочно показали, що таке біль і кров, а перша виловлена рибина – що таке смак перемоги. Це та основа, на яку потім накладатимуться шкільні програми з літератури, перші рок-концерти, політичні ідеології, національні ідеї та решта світоглядних дрібниць.
Хотілось би, щоби нинішні українські військові теж навчили цього своїх дітей. Щоби вже нове покоління розбивало коліна і вчилось, що часом дорослішання є процесом болісним і важким.
Звісно, багато що забувається й затирається в пам’яті. Культові письменники перестають бути культовими, музиканти стають політиками, а політики перекваліфіковуються у письменників. Географічні карти також мають властивість змінюватись, а цінності - переосмислюватись. Напевне, єдине стале, що залишається з цього набору координат та умовних позначок – це те, чому нас вчили в дитинстві. Наприклад, тримати удар, не здаватись, міцно триматись, бути сильним, тягнутися вгору і не боятись пригод.
Так, щоби правильним вчинком завжди вважалась дія, а не байдужість. Так, щоби кордони на внутрішніх картах не залежали від кордонів на картах політичних.