Про культуру обслуговування пишуть скрізь і всюди. Досі як тема для писання мене це спеціально не цікавило - хоча оказій і мотивів наче не бракувало і не бракує. А ось сьогодні таки пишу...
Потребувала докупити певних речей додому, тим-то і зайшла у великий магазин мережі «Біла ворона», який нещодавно відкрився на вул. Валовій. Оскільки часу мала небагато, а у магазині була вперше, то відразу попрямувала до працівниці, яка щось розкладала на полиці, і спитала, чи у них є те, чого шукаю. Та нашу розмову перервав охоронець, який став вимагати, аби я залишила свій наплечник у шафці при вході.
При таких шафках зазвичай висить повідомлення, що відповідальності за залишені речі адміністрація магазину не несе. Тому просять забирати зі сумок «цінні речі».
Хто провадить «наплечниковий спосіб життя», то потвердить, що у наплечниках зазвичай «живе» купа різних речей, які для його власника таки є цінністю. У моєму, з-під лептопа (навіть якщо там не було самого лептопа, як нині), крім флешки і дисків, можуть ще жити мої і позичені книжки, які читаю у маршрутці, коли є можливість і настрій, якісь видруки, ключі і т.д. Може, ці речі до «цінностей» і не належать, але вони мої - і того досить, аби я не бажала їх залишати там, де відповідальності за них ніхто не несе.
Так само розумію бажання власників та адміністраторів уберегти себе від нечесних людей, від крадіжок і псування товарів. І тут, мабуть, належить шукати способу порозуміння з кожним потенційним клієнтом. А «ключовою» фігурою стає охоронець.
То ось, втрутившись у мою розмову з дівчиною, яка розкладала товар у відділі, охоронець заявив, що «у них з рюкзаками не ходять».
Оскільки, як уже писала, не бачу логіки ані в залишанні речей у таких шафках, ані в наполяганні на цьому в момент, коли розмовляю з працівницею того-таки магазину (у тому відділі, здається, я була тоді одна), то пояснила свою позицію охоронцеві. Однак помогло мало, бо охоронець далі сказав, що це приватна власність - і тому я МУШУ лишити наплечник у шафці.
Після тих слів мені вже нічого ані шукати, ані купувати там не хотілося, тому я просто вийшла.
Бо, як на мене, ТАКИЙ спосіб дбання про «приватну власність» працедавця, м'яко кажучи, конфліктує з повагою до клієнта - і, зрештою, простою презумпцією невинності, яку у цій країні ще ніхто не скасовував.
Додам лише: те, що шукала для себе, купила у крамниці «Космо» на пл. Міцкевича. А подарунок для мами знайшла у магазині посуду «Білик», який є на вул. Франка (де починається Зелена).
Бо там ніхто ані до мене, ані до мого наплечника не мав жодних претензій ані підозр...