Уявіть світ із сильним Китаєм, який перекреслює карту Азії; Індією, яка впевнено збільшує свої володіння від Африки до Індонезії; ісламом, який поширює свій вплив; Європою, обтяженою кризами легітимності; багатими суверенними містами-державами, які просувають інновації; і приватними арміями найманців, релігійними радикалами та гуманітарними організаціями, які керуються власними правилами, змагаючись за серця, душі і гаманці.
Сьогодні це звучить уже знайомо. Але так само це було й менш ніж тисячу років тому, у розпал Середньовіччя.
Останніми роками узвичаїлася думка, що у світі після закінчення Холодної війни ми станемо свідками того, як Китай і Бразилія – потуги, що набирають силу – створять те, що експерти з міжнародних відносин називають "багатополярним" ладом. Утім, не зовсім зрозуміло, чи настане таке майбутнє, яке багато собі уявляє, в наступні 10 чи 20 років: зокрема, чи триватиме відносний занепад США, Європа буде плестися у хвості, Китай і Індія стануть іще сильнішими, чи сповняться інші прямолінійні прогнози.
Насправді світ, у який ми входимо 2011 року, не є просто світом з більшою кількістю великих і могутніх держав, це світ із численними центрами влади, які визначаються іншими чинниками. Це, якщо сказати коротко, неосередньовічний світ. ХХІ століття нагадуватиме ніщо інше, як ХІІ століття.
Оперативні, достовірні і найважливіші новини тут Додайте ZAXID.NET у вибрані в GoogleНам слід повернутися на тисячу років назад, щоб знайти світ, який одночасно був західним і східним. Винайшовши тоді гарматний порох і друкуючи паперові гроші, китайська династія Cун управляла найбільшими містами світу.
Майже тоді індійська імперія Чола володарювала на морях, аж до Індонезії, і халіфат Аббасидів домінував на території, що простягалася від Африки до Персії. Слабка Візантія заколисувала себе як завдяки безмежним просторам, так і попри них. Тільки в Європі цей середньовічний ландшафт оцінюють негативно.
Це був по-справжньому багатополярний світ. Тоді керували обидва кінці Євразії і потуги, які були між ними, – так само, як нині це все активніше роблять Китай, Індія і арабська/ісламська спільнота.
Є й інша причина, чому ця метафора пасує сучасному світу. У середньовічні часи хрестоносці й Шовковий шлях поєднали Євразію в першу глобальну торговельну систему – так само як сьогодні це роблять глобалізовані торговельні маршрути.
Щоб відкрити джерела прянощів і інші багатства, торговельні доми Брюгге і Венеції фінансували трансконтинентальні подорожі. Марко Поло дістався до двору хана Хубілая в Китаї, але тільки після того, як пережив захоплення виноградниками Кашгара і благоговіння матеріальним достатком Сіаня. Араб-прочанин Ібн Батута здійснив навіть більшу паралельну подорож – з Марокко на Далекий Схід, відвідуючи дорогою успішні цивілізації південної Індії і Суматри.
Сьогодні глобалізація знову ж робить те саме, особливо розсіюючи силу Заходу, але й також розсіюючи її від держав до міст, компаній, релігійних груп, гуманітарних неурядових організацій і наділених особливою владою окремих людей, від терористів до філантропів. Цю силу ентропії не зупинити протягом десятиліть – якщо не століть. Як і тисячу років тому, тепер дипломатія відбувається між будь-ким, хто є кимсь; її необхідна передумова – не суверенітет, а авторитет.
У світлі фінансової кризи дехто бачить зовсім протилежні тенденції. Але зважаючи на сили, які наближають Нове Середньовіччя, надто просто говорити про очевидне "повернення держави" в разі порятунку Вол-стрит і урядових планів стимулювання економіки. Значно більше про майбутнє говорить розпад більшості держав постколоніального світу, від Африки до Близького Сходу і Південної Азії, де перенаселення, корумповані уряди, міжетнічні образи та колапс інфраструктури штовхають чимало країн до краху.
Від Конго й Судану до Пакистану багато "держав", радше за все, стануть учасниками руху до гібридної публічно-приватної системи управління. Візьмімо Афганістан, де постмодерна угода між міжнародними видобувними компаніями, урядом у Кабулі, місцевими польовими командирами і закордонними миротворцями видається таким самим імовірним результатом, як і будь-що інше – неосередньовічну модель також часто використовують в Африці й деінде.
У сфері економіки більшість держав – багатих чи бідних, західних чи східних – стали фільтрами, намагаючись керувати спрямованими всередину і зовні потоками товарів, грошей і людей, які нав’язала їм глобалізація. У часи Cередньовіччя ваш добробут залежав від статусу сім’ї, членства в цеху і власності. Населення міст було стратифіковане відповідно до соціально-економічних ознак. Лояльність була не до "держави" як такої, а до будь-кого, хто міг забезпечити необхідним.
Сьогодні населення світу навіть ще активніше звертається в компанії, щоб отримати життєво необхідні послуги: чи то у сфері безпеки, чи у сфері охорони здоров’я. Навіть в Індії значну частину "державних" соціальних послуг забезпечують такі промисловці, як Тата й Амбані, чиї сімейні бізнеси також керують цілими містами-фабриками. Вони все більше стають еквівалентом дому Медичі – сім’ї, яка починаючи з ХІV століття, домінувала у Флоренції. Сьогодні світ ісламу з Мусульманським братством у Єгипті і "Хезболлою" в Лівані, які функціонують як політичні партії, а також як соціальні інституції, які надають медичні послуги і шкільну освіту, переповнений такою політичною філантропією.
Звичайно, жодна аналогія не є досконалою. Але паралель із середніми віками є принаймні застереженням від надмірно спрощених посилань на чистий "Європейський концерт" ХІХ століття, у якому грали європейські держави і який настав після Наполеонівських воєн. Ця система прагнула досягнути тимчасової згоди між жменькою націй-держав. Але наш світ є складнішим.
Звичайно, єдиним відсутнім фрагментом є Америка. Середні віки були доатлантичною епохою. Утім, сьогодні ми маємо розташовану в Новому світі спадкову надпотугу США. Якщо сьогодні ЄУ відіграє роль Священної Римської імперії, то США є новою Візантією у стані відносного занепаду, яка дивиться і на Схід, і на Захід. Візантія існувала століттями, попри відсутність матеріальних ресурсів, – завдяки кмітливій дипломатії й обману.
Цей новий світ означатиме величезні виклики, особливо для Заходу. Але якщо США застосують справжню візантійську стратегію, вони матимуть хороші шанси зупинити сповзання в конфлікт. І пам’ятайте, що, незважаючи на свою похмуру репутацію, фактично Середньовіччя було епохою великих винаходів і відкриттів – а також епохою, яка, врешті-решт, поступилася великому Відродженню. Сьогодні ми можемо бачити, як наростають образи великих потуг і страх нової світової війни, так само повинні пам’ятати, що сьогодні можливе те саме.
Автор: Параґ Ханна [Parag Khanna] – старший науковий співробітник фундації "Нова Америка" [New America Foundation] і автор очікуваної книжки "Як керувати світом: окреслюючи курс до наступного Ренесансу" [How to Run the World: Charting a Course to the Next Renaissance]
Назва оригіналу: Future shock? Welcome to the new Middle Ages
Джерело: The Financial Times, 29.12.2010
Зреферував: Михайло Мишкало