Ще у 2014 війна кардинально змінила життя священника Василя Вирозуба. Та на початку повномасштабного вторгнення отець Василь прийняв наступний виклик: зголосився вирушити на острів Зміїний по тіла як тоді вважалося загиблих українських військових. В результаті Василь Вирозуб разом з іншими учасниками місії потрапив у полон, пережив катування — та не втратив гідності і віри. Історія отця Василя – це історія відданості та сили людини під час випробувань. У День боротьби за свободу та демократію, 17 листопада 2023 року у Національному театрі Праги Василь Вирозуб разом з чеськими та словацькими лауреатами отримає важливу громадянську відзнаку – Нагороду Пам’яті народів.
Нагорода Пам’яті народів
Починаючи з 2010 року громадська організація Post Bellum, заснована чеськими журналістами та істориками, вшановує виняткових особистостей, які своїм життям підтверджують, що честь, свобода та людська гідність – це не порожні слова. Ці нагороди призначені для визнання та відзначення живих свідків історичних подій, які зголосилися поділитися своїми спогадами з широкою громадськістю, і надали усноісторичні свідчення для міжнародного архіву memoryofnations.eu. Лауреатами премії у попередні роки були ветерани війни, політичні в'язні, борці опору, ті, хто пережили Голокост, переслідувані письменники, учасники підпільних груп, які виступали проти нацистських і комуністичних тоталітарних режимів, скаути, священнослужителі та інші визначні особистості.
Цього року разом з Василем Вирозубом Нагороди Пам’яті народів отримають Марія Шидова, Ева Карвашова, Ян Літоміський та Марія Клангова. Історії усіх героїв та героїнь можна буде побачити у коротких кінопортретах, створених спеціально для телецеремонії. Минулого року пряма трансляція Нагороди Пам’яті народів вперше відбулася в Україні. Тоді міжнародну відзнаку отримав дисидент, правозахисник, член-засновник Української Гельсінської групи та віце-ректор Українського Католицького Університету Мирослав Маринович.
Співорганізатори події — суспільний мовник Чехії – телеканал ČT24. Трансляція в Україні відбудеться на телеканалі «Суспільне Культура» 17 листопада о 21:00 за київським часом.
Василь Вирозуб: історія гартування духу
Василь Вирозуб народився 25 травня 1970 року в місті Борщів Тернопільської області. Його батько працював у колгоспі та селекційному інституті, а мати була кравчинею. Дитинство отця Василя було наповнене звичними радощами: канікули в селі, футбол, риболовля та суперечки зі сестрою. Бабуся і дідусь теж мали вплив на формування маленького Василя. Його часто відправляли до них на літні канікули в село Олексинці. Бабуся співала в церковному хорі, дідусь грав на фісгармонії під час літургій. Онука вони водили до церкви, навіть у той час, коли це було заборонено.
Навчання в школі пройшло легко. Василь проявляв особливий хист до музики, навчаючись в музичній школі та закінчив Тернопільське музичне училище. Юнаком він вимушено вступив у комсомол; тим часом вдома родина Вирозубів часто обговорювала табуйовані теми тогочасного суспільства та ділилася пережитим досвідом війни, концтаборів та Голодомору.
Служба в армії привела Василя Вирозуба до Ленінграду (тепер Санкт-Петербург), де він служив у військовому оркестрі. Під час служби юнак відвідував свого двоюрідного брата, який навчався в духовній семінарії. Згодом і сам вирішив піти у священники. Вступив у семінарію, а після здобуття незалежності України, у 1992 році, Василь продовжив навчання в духовній семінарії в Теребовлі. 13 років був священнком на Тернопільщині.
Після тривалого служіння на одному місці отцеві Василю захотілося змін, йому запропонували місце в Криму. Плани раптово змінилися під час зупинки в придорожньому кафе під Одесою. Машину пограбували, тож можливості продовжити подорож до Криму не було. Він звернувся за допомогою до одеського єпископа, а той запропонував служіння в місцевому Свято-Троїцькому храмі. Так і розпочалася одеська сторінка життя.
Під час Революції Гідності отець Василь став активним учасником подій. З початком бойових дій на сході України він вирушив на фронт як волонтер. Пізніше почав приїжджати та служити літургії, сповідувати, причащати на передову. Кількамісячні ротації на передову стали для нього можливістю бути «другом, товаришем і побратимом» для захисників і захисниць.
24 лютого 2022 року для отця Василя Вирозуба став днем, який кардинально змінив його життя. Вміння швидко діяти та відданість боротьбі за свою країну привело отця Василя до штабу Територіальної оборони в Приморському районі Одеси. Під час підготовки до захисту Одеси отець виготовляв «коктейлі Молотова».
З власної ініціативи отець Василь Вирозуб став частиною групи, яка вирушила на острів Зміїний для евакуації тіл 13 українських воїнів, яких вважали загиблими під час ракетного обстрілу російськими військами. (Напередодні, ввечері 24 лютого, українські прикордонники з острова Зміїний отримали від російських військових наказ скласти зброю. Ті відповіли на відмовою. Після цього росіяни завдали ракетно-артилерійського удару по гарнізону на острові. Майже всі будівлі було пошкоджено. Острів був окупований. Проте пізніше з'ясувалося, що військові вижили).
Разом з іншими капеланами, лікарем і добровольцями отець Василь приєднався до пошуково-рятувальної групи на судні «Сапфір». На острів так і не потрапив – разом з іншими членами екіпажу його захопили в російський полон, в якому він перебував 70 днів.
70-денний полон випробовував дух та віру отця Василя. У Криму, куди їх відправили, фізичну силу до священника та інших бранців не застосовували, тільки залякували, був сильний психологічний тиск. Пізніше літаком із Сімферополя полонених перевезли у фільтраційний наметовий табір у Шебекіно Бєлгородської області (Росія). Тут уже почалися допити з катуваннями. Коли полонених змушували співати російський гімн, капелани разом з Василем Вирозубом читали молитви.
Потім отця Василя з іншими українцями перевезли в СІЗО №2 в м. Старий Оскол Бєлгородської області. Там він перебував в жахливих умовах, катували не для здобуття інформації, а заради самого катування. З «резинки» (спеціальна кімната оббита гумою) водили на допити, де знущалися, били струмом, забивали цвяхи під нігті. На четверту добу в «резинці» в отця Василя почалися галюцинації. У момент, коли здавалося, що не вийде звідти, підтримувала молитва.
5 травня отцю Василю наказали виходити з камери, дали переодягнутися в його одяг і привезли в аеропорт. Куди саме їдуть, не бачив. На голові була шапка, замотана скотчем. Він думав, що його та інших в’язнів везуть у Крим на парад, який росіяни нібито планували провести в Маріуполі 9 травня. До останнього отець Василь не знав, що його разом з іншими полоненими везуть на обмін. Бранці почали про це здогадуватися, лише коли один з військових крізь дірку в брезенті вантажівки впізнав місцевість і зрозумів, що вони вже не в Криму, а на материковій Україні.
Далі була реабілітація та зустріч з рідними.
Повну історію героя та відеофрагменти інтерв’ю можна переглянути у архіві.