Стан нашої державної медицини – деморалізація і часто непрофесіоналізм з одиничними яскравими просвітами на тлі економічної нестабільності і «заробітчанства».
«Точка неповернення», коли всі будуть готові до реальних, рішучих змін, ще не пройдена. Поки що маємо тихий опір змінам переважаючої більшості медичного середовища і пасивне прийняття існуючих неписаних правил гри споживами послуг в медицині. Триває величезний тіньовий оборот грошових коштів в охороні здоров'я. Тут мріють нажитися на приватизації держмайна, і «тихі» вимагачі грошей у хворих і ті, що приймають рішення як і на що витрачати наявні бюджетні кошти на усіх рівнях, в тому числі в закладах охорони здоров’я.
Відсутня адекватна система контролю за якістю наданих послуг. Наявні процедури акредитації, ліцензування та атестацій – переважно фейкові. Практично відсутні механізми покарання за лікарську помилку. Прозорий та компетентний аудит закладів охорони здоров’я не впроваджується. Не здійснюються заходи щодо формування політики громадського здоров’я.
Все це – формована роками система взаємовідносин, яка призвела до того, що в Україні сьогодні найкоротша тривалість життя в Європі. Багато українців – в стані хронічної депресії, яка місцями переходить у (поки!) контрольовану агресію. Як результат, маємо найвищу смертність від серцево-судинних захворювань (майже півмільйона людей щорічно) та онкології, оскільки ці захворювання тісно пов'язані зі станом хронічної депресії. Зростає дитячий, жіночий і дорослий алкоголізм – картина доволі сумна.
У листопаді минув рік із моменту підписання Коаліційної угоди, де у XVI розділі прописано завдання щодо реформи охорони здоров’я. Освіжу в пам’яті шановного читача лише декілька із них:
2.6. Утвердження самоврядування та автономності медичних закладів шляхом надання статусу неприбуткових організацій закладам охорони здоров'я за рішенням відповідних органів місцевого самоврядування, затверджених нових статутів, укладення договорів на медичне обслуговування.
2.8. Поетапне запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування (єдиний канал постачання медичних послуг) та розвиток добровільного страхування.
3.2. Запровадження системи контролю якості надання медичної допомоги для закладів охорони здоров'я. Залучення громадських організацій (об'єднань споживачів, пацієнтів професійних (фахових) медичних організацій, медичних працівників) до оцінки якості надання медичної допомоги. Утворення Асоціації для контролю за впровадженням та дотриманням клінічних протоколів та захисту прав пацієнтів.
4.1. Внесення змін до законодавства з метою забезпечення фізичної та економічної доступності основних лікарських засобів.
5.5. Розроблення та впровадження системи громадського здоров'я «Україна 80+» з метою збільшення тривалості життя громадян України.
На превеликий жаль наш грузинський «топ-остарбайтер» не забезпечив очікуваного результату для української медицини.
Під час вступу на посаду плани були великі і амбіційні. Навіть разом з купою експертів написав стратегію медичної реформи. До речі, команда експертів, куди входив і сам Квіташвілі, розробила цю стратегію за 1,6 млн грн за курсом 14. Кожен її рядок коштував понад 100 доларів США.
Тим не менше хочу віддати належне цій стратегії хоч би в тій частині, що вперше більш-менш правдиво описано реальний стан української медицини, як і те, що вона практично наполовину в тіні. Невдовзі почали з'являтися чутки про його звільнення, а на початку вересня міністр вже сам попросився у відставку. Рада зробила три спроби задовольнити прохання, але голосів так і не вистачило, тож він залишився у міністерському кріслі, в якому й досі перебуває , хоча звільнення в даній політичній ситуації виглядає таки неминучим.
Хоча в світлі постановок «Лебединого озера» у законотворчому органі країни видається, що без консолідованої ініціативи і тиску від надавачів та споживачів медичних послуг руки до XVI розділу Коаліційної угоди найближчим часом не дійдуть.