Це теж був її день народження. 11 років тому. Юлія Володимирівна була в парламенті вся в білому й красивому.
А ще того ж дня відзначала день народження Варвара Тимофіївна Ющенко, мама Віктора Ющенка. Я вийшов у кулуари. Вони були практично пусті. Тільки в куточку розмовляв по мобілці Ющенко, а біля колон терся хтось із його почту. Я став дивитись на Ющенка - не підслуховувати, а саме дивитись.
Тут в кулуарах з'явилась Юлія Володимирівна. Вона підійшла до Віктора Андрійовича, щось йому сказала і, не чекаючи відповіді, майже вихопила в нього "трубу". Не буду перебільшувати: не вихопила буквально. Але видно було, що він не дуже хоче її передавати. Юлія Володимирівна активно заговорила - і це вже добре було чутно навіть здалеку: - Варваро Тимофіївно! Я вас вітаю! Сил, здоров'я! Ми боремось! Ми з вашим сином боремось! Знов-таки, за давністю літ, це - не 100 % дослівні цитати. Але десь на 90 %, присягаюсь. Причому це був практично монолог.
От що мітинги з людьми роблять, пригадую, подумав я. Пожаліли б стареньку. Віктор Андрійович, мабуть, теж так думав. Він несміливо намагався відібрати телефон, один раз я розчув його розгублене "Юля, ну що ти, Юля..." Монолог, утім, був короткий. Телефон повернувся до власника, і той негайно пішов убік, продовжуючи щось говорити, а Юлія Володимирівна так само негайно зникла в протилежному від мене напрямку - не перехопиш.
Що випливає з цієї історії? Та нічого особливого. Варвара Тимофіївна упокоїлась у поважному віці 87 років, за кілька тижнів після приходу її сина до влади (Віктор Андрійович тоді кілька разів заявляв, що переживання за нього вкоротили їй віку). Сам Ющенко помер у політичному сенсі. Юлія Володимирівна лишилась Юлією Володимирівною. Можливо, мені це запам'яталося тому, що тоді я вперше яскраво відчув те, що в теорії знав і так: усі вони - такі ж люди, як ми. В масі своїй - не кращі й не гірші. "Квартирный вопрос только испортил их"