Легко стати гурманом акапельної музики, якщо з року в рік слухати усе її різноманіття. Легко прогресувати як виконавець, якщо можеш здибати стільки талановитих колег на одній сцені.
Уже 12 рік поспіль до Мюнхена з'їжджаються вокальні колективи з Європи, Америки та кількох екзотичних країн, щоби продемонструвати свою та повчитися чужої майстерності. Упродовж місяця фестиваль Vokal total стає своєрідним клубом: по вікендах у невеликому залі слухачам «подають» до пива акапельну музику на-живо. Досвідчені завсідники можуть як проаналізувати творчий поступ відомих колективів, так і напророкувати долю початківцям. Ці роздуми вони не тримають при собі, а ґрунтовно дискутують із неофітами-студентами, такими ж слухачами чи самими вокалістами.
Вибирати матеріал для критики справді є з чого: від авторських творів та класичних кабаретів 30-50-60 років минулого століття до найнесподіваніших новаторських каверів. Те ж стосується і складу колективів: найменша кількість учасників - тріо, найбільша - двадцятиголосий хор із Африки.
Vokal total - такий собі неформальний тест на справжність та життєздатність музики. Скласти його та водночас оцінити результати своїх колег вважають за честь акапельні виконавці з цілої Європи. Там вокалісти не лише дають, а й слухають чужі концерти. «Піккардійська терція» тричі побувала на цьому фестивалі. І щоразу хтось нас дивував. Скажімо, юний квартет Maybebop зумів акапельно відтворити частину легендарної Богемської рапсодії гурту Queen. Необхідно володіти не лише тонким відчуттям музики, а й доброю професійною клепкою, аби лише чотирма голосами максимально наблизитися до оригіналу. Однією з кращих була й білоруська «Камерата» - цікава авторськими сучасними аранжуваннями класики. Це та музика, яка, відверто кажучи, доступна не всім. Послухали на-живо й одного з найвидатніших грандів (за моєю класифікацією:) від європейської акапели бельгійський колектив - «Voice mail», добротну попсу (не в українському, а в європейському розумінні) гурту з Англії Flying Pickets.
Сенс назви Vokal total і полягає в тому, аби представити всі можливі іпостасі вокалу: андеґраунд, рок, поп, класику, джаз etc. Тому щороку відбувається цілковита ротація колективів - доволі рідко когось вдруге чи втретє запрошують виступити.
Позитивна тотальність стосується не виключно вокалу, а й самої атмосфери в залі - драйвовості вистачає. Особливо, коли за дверима скупчується не менше людей, аніж у залі. Цьогоріч ми відчули себе майже рок-музикантами: з Андрієм Капралем дуетом співали усі присутні. І за дверима теж. Впустити їх (це ж Німеччина!) було неможливо: забороняють правила протипожежної безпеки. Виконавців та глядачів розділяє хіба дуже умовна межа сцени. Люди не бояться скрипнути стільцями, бо прийшли відпочивати, вокалісти ж вільно релаксують на сцені, бо не беруть участь у конкурсі. Після виступу не виходиш назовні через службових вхід, а спускаєшся в зал, до клубу. Можливо, це формат «Ляльки» у часи її розквіту, коли проводився фестиваль «Слухай Українське». Єдина відмінність - у львівський клуб тоді немислимо як набивалися до двох сотень слухачів!
На фестивалях в Україні переважає офіціоз та дистанція виконавець-аудиторія, бракує безпосереднього спілкування. З іншого боку, open-air акції - суцільні «гуляй, душа!». Якщо ж залишити інтелігентність закритих фестивалів, додати безпосередність концертів під відкритим небом, матимемо український клуб Vokal total.