Ірина Ериківна, відомий соціолог та експерт, поставила мені запитання, ставлячи під сумнів Паризькі рішення Норманської четвірки: "Вибори на окупованій російськими військовими території? З озброєними бойовиками? Вони це серйозно?"
Так поставлене питання звучить патріотично: або все, або нічого. Тому його не можна пропустити: його ставить відомий соціолог, чия популярність базується на дійсному таланті бачити та аналізувати найсуттєвіші суспільні процеси, а також вмінні просто й дохідливо розповідати нам про них.
У випадку даного запитання -- простота здатна перетворитися у легковажність, затьмарюючи суть питання: А які можуть бути інші вибори на тимчасово окупованій території?
Отже як виглядає простий -- патріотичний -- сценарій виборів на сепаратистських територіях?
Приблизно так: виводяться російські війська, її техніка і озброєння, залишки колись українських озброєнь віддаються під контроль ВСУ; кордон з Росією контролюється нашими прикордонниками.
А що щодо встановлення влади -- якої саме політичної та виконавчої влади? Адже місцева сепаратистська влада вже встановлена, контролює і керує у тісному зв'язку с авторитарним режимом Росії. Отже йдеться про протилежність -- демократичну легітимацію влади -- заміну теперішньої або їі підтвердження -- на основі чесних і вільних виборів під егідою, тобто контролем, ОБСЄ та, можливо, інших міжнародних спостерігачів. А також внаслідок цього заміни (повної або часткової) функцій інституцій місцевої влади.
Все це на основі та внаслідок місцевих виборів згідно українському законодавству.
Втім, а що саме за цим стоїть? Тобто що у реальності мається на увазі? -- Нічого меншого, як захід українських військових на сепаратистську територію та встановлення повного силового контролю України над нею. Включаючи і контроль за громадською безпекою та порядком -- тобто міліцейській чи поліцейський контроль.
Ага, зараз і негайно, вам віддадуть легко міняти вже існуючу владу та правила так чи так діючих мілітаризованих інститутів цієї влади. Отже, ви гадаєте, що зараз і негайно, вам віддадуть військовий контроль над кордоном, тобто над всією територією, про яку йдеться. Ви вірите, що зможете навести громадський порядок та забезпечити цивільну безпеку.
І все це через демократичні процедури контрольованих ззовні достатньо "чесних" та "вільних" виборів. Отже йдеться, якщо коротко, про прихід демократії.
А тепер два слова про цей демократичний прихід демократії. -- це має бути волевиявлення людей, які мають своє власне уявлення й про війну, й про владу, й про влаштування власного життя. Й таке уявлення на загал не дуже, а, можливо, й зовсім не співпадає з уявленнями жителя Києва, або -- очевидно -- Львова. Воно може бути ближче до уявлень жителя Ростова чи Курська, або, навіть, пересічного російського глядача телепрограм. Незважаючи на всі пережиті страхіття та негаразди війни.
І все це у суміші з тим, що сьогодні якісно озброєні, навчені російською воєнщиною бойовики, які також є невід'ємною частиною цього ж населення, такого народу, мають добровільно скласти (чи віддати для виведення) зброю: танки, важку артилерію, гранатомети, калаші тощо. Підпасти під амністію чи полишити край, залишаючи майно, родинні чи побутові зв'язки.
Згадаємо неуникненне повернення біженців та необхідне повернення майна, квартир, приміщень, будинків. Відновлення бізнесу замість нео-радянських гасел про рівність та справедливість. Відшкодування знищеного і розграбованого. Згадаймо пам'ять про жертви. Не забудьмо про російську телепропаганду, яка не припиниться легко.
Отже -- всі вони, все живе населення, вітає прихід українських військ, встановлення нового силового контролю та переустановлення влади? Авжеж!
Ось чому вибори як початок трансформації від сепаратизму до інтеграції можуть відбуватися РАЗОМ з вирішенням питань встановлення силового, отже центральної влади, контролю України над цими територіями. РАЗОМ, а НЕ ПЕРЕД. Тому вони -- Меркель і Олланд, і Порошенко -- "це серйозно" відповідають на запитання Ірини.
А це саме і означає, що ВСЕ БУДЕ ВІДБУВАТИСЯ, якщо буде відбуватися У СУМІЩЕННІ: вибори під контролем ОБСЄ, паралельний чи, скоріше, запізнілий вивід російської техніки та місцеве роззброєння вже під контролем у тому числі новообраної влади, взяття кордонів під контроль українських прикордонних військ та таможні.
Це є ніщо інше, як практична, надзвичайно важка та така, яка потребує величезних вмінь керування та надважкої праці від політичного класу, політика. Політика, яка залежить і від розуміння, що питання, яка легко ставить наша відома соціологиня, Ірина Бекешкіна, -- має право на існування. Втім, відповідь на нього -- це сама щоденна, багатовимірна і така що вимагатиме надзвичайних зусиль практика перетворення відгризеної завдяки путінській Росії частини України у наше ціле.
Для роздертого конфліктами егоїстичного політичного класу України, а також для громадських лідерів -- це запитання про необхідність досягнення політичної єдності континентальної частини нації перед викликом надзвичайно важкої роботи такого з'єднання.
Тому ще раз: запитання Ірини Бекешкіної -- й легковажне, й попадає у суть справи.