Творчість Леоніда Глібова увійшла до шкільної програми з української літератури, а його байки відомі багатьом поколінням українців. В умовах жорсткої цензури Російської імперії в такий алегоричний спосіб йому вдавалося писати про гострі соціальні проблеми XIX ст. Франко назвав Глібова «найкращим українським байкописом», а його байки вважав «головним титулом заслуги цього талановитого поета». Однак, окрім байок, Леонід Глібов є автором одного з найпопулярніших українських романсів – «Стоїть гора високая». Його біографію розповіли на сайті Бібліотеки української літератури.
Похресник поміщика
Майбутній байкар народився 5 березня 1827 року на Полтавщині в селі Веселий Поділ. Мабуть, ця назва певною мірою вплинула на вибір літературного жанру. Його батько Іван Гліба працював управителем маєтку поміщика Родзянка, мама Орина походила зі збіднілих дворян, була родичкою Миколи Гоголя. Син поміщика був хрещеним Леоніда. Однак довкола хлопець все ж часто бачив соціальну несправедливість, тож одним із перших його творів була сатира на поміщика.
Спочатку Льолик, як його називали, вчився вдома: мама вчила читати, писати – пан Родзянко, а місцевий священник навчав арифметики, латинської і грецької мов. Згодом юнака віддали у Полтавську гімназію. Там він сумував за родиною, тож його туга вилилася у лірику. Віршувати він почав російською і навіть видав збірку. Тоді Леонід навчався у шостому класі. Такі самовільні імпровізації без дозволу гімназійного інспектора йому не пробачили. Гімназію через цей інцидент він не закінчив.
Традиційні методи навчання не виправдовують ваших очікувань? Альтернатива є! Дистанційна школа «Оптіма» пропонує інноваційний підхід. Комбіновані уроки, інтерактивні завдання, авторські матеріали – усе це не просто забезпечує високу ефективність навчання, але й формує в учнів цікавість до нового. Дізнайтеся, як вступити до дистанційної школи, та розпочніть захопливу подорож до знань!
Любовний трикутник з Паньком Кулішем
Далі Леонід вчився в Ніжинському ліцеї вищих наук. Там Глібов закохався у дочку протоієрея Параскеву Бордонос. Пара дуже швидко побралася і народила дочку Ліду. Втім, дружина все життя його зраджувала, а поет знав про це, але мирився. Найвідомішим її коханцем був Пантелеймон Куліш. Коли Глібов поставив питання руба, Параска обрала Панька. Втім, після того, як у них не склалося, знову повернулася до чоловіка. І він пробачив.
Леонід познайомився з етнографом Олександром Афанасьєвим-Чужбинським, який відкрив для молодого поета світ української літератури. Після прочитання «Кобзаря» Тараса Шевченка та «Приказок» Євгена Гребінки Глібов почав писати українською.
Леонід викладав історію і географію спершу на Поділлі, а потім у Чернігівській чоловічій гімназії. Там його учнем був Петро Косач, батько Лесі Українки. За підтримки місцевої інтелігенції у 1861 році Глібов почав видавати газету «Черниговский листок». Як автор і редактор тижневика він публікував у ньому соціально гострі матеріали проти місцевих урядовців, поміщиків, зловживань влади, писав про соціальні проблеми, закликав до навчання рідною мовою.
У 1863 році його звільнили з гімназії і заборонили вчителювати – за зв’язки з Іваном Андрущенком, членом організації «Земля і воля». Відтоді освітянин 15 років перебував під поліційним наглядом. Стреси через кар’єру і смерть доньки призвели до майже повної втрати зору. Наприкінці життя він писав під лінійку з лупою.
Ліричний романс з трагічним бекграундом
Свій відомий вірш «Журба» («Стоїть гора високая») Леонід Глібов написав за дуже трагічних обставин. «У переддень нового 1859 року семирічна доня проковтнула риб’ячу кістку й померла. Розпач душив Леоніда, життя втратило будь-який сенс. Лизогуб, щоб розважити невтішного й згорьованого Глібова, запросив його на гостини до Седнева. У садибі було тихо і спокійно, там народилася лірична поезія “Журба”, яку невдовзі Микола Лисенко поклав на музику», – розповіли на сайті «Український інтерес».
Паркова альтанка біля садиби Лизогубів була найулюбленішим місцем Глібова, вона розташована там, де «стоїть гора високая» над річкою Снов.
Після звільнення Леоніда примирене подружжя два роки прожило у батьків Параски у Ніжині. А після її смерті Глібов повернувся до Чернігова. Працював чиновником канцелярії, управителем земської друкарні, друкувався та найголовніше – став душею літературно-мистецького життя міста. І навіть брав активну участь в аматорському театрі.
Леонід Глібов вдруге одружився – зі своєю економкою, яку звали теж Параскева. Він всиновив її дитину, але спільний син теж помер малим.
100 байок Глібова
Глібов писав твори для дітей, фейлетони, театральні огляди, публіцистику, віршував російською, видавав книги-«метелики». Та найбільший внесок Леоніда Глібова в українську культуру – його байки, яких створив понад 100. У цих алегоричних творах він зміг обходити цензуру і засуджував кріпацтво та інші вади суспільства.
Майже весь наклад першої збірки 36 байок Леоніда Глібова (1863) знищили за Валуєвським циркуляром як «вредное издание, которому не должно иметь места в народном училище». 500 примірників спалили ще на книжковому складі. За життя письменника йому вдалося видати ще дві збірки байок (1872, 1882), інші не пропустила цензура.
1890 року, не маючи можливості друкуватися у підросійській Україні, Глібов передає свої вірші у львівські видання – «Зоря» і дитячий «Дзвінок». Свої віршики для дітей підписував псевдонімом «Дідусь Кенир».
Критика
Літературознавець Михайло Назаренко критично оцінює байки Глібова, зазначаючи, що спочатку він перекладав і адаптовував твори російського байкаря Івана Крилова.
«Байка – найпростіший жанр, водночас народний і найпопулярніший. Байка – жанр найбезпечніший, а Глібов найбільше у житті цінував спокій. Тож байки були засобом, з одного боку, служити рідній літературі, а, з другого, робити це якнайневиннішим чином», – пише він у своїй книзі «Крім “Кобзаря”».
Однак літературознавець зараховує його вірш «Журба» («Стоїть гора високая») до найкращих українських романсів, поряд із «Ніч яка місячна» Михайла Старицького. А вірш «Nocturno» (1890) називає одним з перших модерністичних проявів в українській літературі.
Михайло Назаренко розповідає, що, попри особисті драми, Пантелеймон Куліш хвалив вірші Глібова. Але після виходу Кулішевої «Истории воссоединения Руси» Глібов обіцяв написати власну «Историю разъединения г. Кулиша с здравым смыслом».
Леонід Глібов помер 1893-го, його поховали на території Троїцького монастиря в Чернігові. Що дивно, музею Леоніда Глібова у Чернігові, де він прожив більшість свого життя, немає. Натомість такий існує у селищі Чорний Острів на Хмельниччині, де поет вчителював три роки.