Інтервю Наталії Казеннової
Наталія Казеннова: Пане Леонідасе, Литва взяла на себе роль провідника України до ЄС приблизно 7 років тому. Свого часу ваша країна пройшла великий шлях від пострадянської республіки до члена Євросоюзу. У другому півріччі 2013 Литва головує в Раді ЄС. Україну складно уявити в такій ролі, тому що ми не члени Євросоюзу, і чітко позначених перспектив членства немає. Але угода про Асоціацію - це вже великий прорив, оскільки у Литви і України в євроінтеграційних процесах зовсім різні стартові позиції. Останнім часом багато говориться про те, що ріднить наші країни. А от у чому Ви бачите відмінності?
Леонідас Донскіс: Я вважаю, що головна відмінність Литви від України в тому, що Україна є великою країною. Це велика нація. Тому важко знайти спільний знаменник для політичного класу. Литва - країна маленька. Але коли не стало Радянського Союзу, а Литва стала незалежною, у нас були свої дебати, дуже серйозні відмінності, контрасти, полярні думки про оцінку ситуації в світі і в Литві.
Але в одному політики погоджувалися завжди - те, що Литва зобов'язана стати частиною Заходу, частиною Європи. Литва після 50 років радянського минулого відчувала, що майбутнє і, напевно, відчуття захищеності може міцно пов'язуватися тільки з Заходом. У це важко повірити, але, починаючи з 1992-го по 1997-й роки, політичний клас був консолідований у відношенні позиції щодо НАТО та Євросоюзу. У цьому вони повністю погоджувалися: колишня Компартія (нинішні соціал-демократи) і їхні опоненти (литовські консерватори), християнські-демократи. Позиція була єдиною: НАТО і тільки НАТО, Євросоюз і тільки Євросоюз, Захід і тільки Захід. Для Росії не було жодного варіанту грати свою гру і намагатися поділити наших політиків у цьому питанні.
З іншого боку, ситуація для Литви була більш сприятливою, тому що це була епоха Єльцина. І, незважаючи на важкі, складні процеси в Росії, це була Росія Бориса Миколайовича Єльцина, а з Єльциним балтійські країни ладнали дуже добре.
Після початку епохи Володимира Путіна, коли він став президентом, ситуація почала змінюватися. Весь фавор, прихильне ставлення до наших країн випарувалося. І тоді литовські політики зрозуміли, наскільки безпомилковим і правильним був їхній вибір. Тільки Захід.
Так що в цьому ми, звичайно, відрізняємося, тому що для маленької країни відчуття захищеності настільки важливе, що ми не мали такої розкоші - дозволити собі в цьому сумніватися. А Україна - це справа інша. Це велика країна, в ній, звичайно, є свої контрасти, але я переконаний, що настане час, коли ваші політики теж знайдуть консенсус щодо важливих і найбільш наболілих, фундаментальних питаннь.
Майбутнє України = майбутнє Європи
Наталія Казеннова: Мабуть, найважливішим питанням сьогоднішнього дня для України і є підписання асоціації з ЄС. Це те, чого добивалася «помаранчева» влада на чолі з Ющенком і Тимошенко, а тепер цей курс нібито продовжує опозиція. На практиці багато процесів реалізовані за останні три роки Президентом Віктором Януковичем і урядом Миколи Азарова. Однак не можна сказати, що влада і опозиція сьогодні єдині. Хоча ось він - вже відомий спільний знаменник, ніяких рівнянь, здавалося б, вирішувати не потрібно...
Леонідас Донскіс: З одного боку, я вважаю, що коріння і витоки у них ( влади й опозиції, - ред.) Дуже різні. Це або люди, які були сформовані минулим, або це люди, які формувалися, коли Україна стала незалежною. Але тоді були інші процеси. Деякі стали дуже багатими людьми, невід'ємною частиною всієї економічної структури. А деякі - героями «помаранчевої» революції. Роки, які формують політика, є найголовнішими.
Як люди, політики Ющенко і Янукович сильно відрізняються. У них різні моделі минулого. Але з іншого боку, ще одна проблема в тому, що у них різний підхід до Заходу. Для деяких політиків України Захід є моделлю успіху. Потрібно співпрацювати і стати частиною Заходу, тому що тоді благополуччя країни, захищеність, визнання, престиж - все прийде. Це правда. Так воно і є.
Україна - дуже велика країна і дуже важлива. Я б сказав, метафорично висловлюючись, мовою казки: це принцеса, без якої не буде королівства. Україна настільки важлива для Східної, Центральної Європи - Польщі, балтійських країн, - що архітектура майбутньої міжнародної політики та система оборони базується на Україні. У цьому я абсолютно переконаний. Це абсолютно зрозуміло для США і Західної Європи.
Але, розумієте, проблема в тому, що на Заході теж має місце внутрішні відмінності. Для деяких Європа - це геополітичного-економічна гра, і в Україні це очевидно. Для інших - це питання цінностей, суті всієї української політики. Люди, по-справжньому ліберальні і демократичні, думають, що настане час, коли буде менше корупції, олігархії, суспільна модель стане ближчою до британської чи німецької. А для інших це справа абсолютно інша. Їх все влаштовує в Україні. Для них проблема полягає у тому - як наблизитися до Заходу, нічого внутрішньо не змінюючи.
У Литви не було вибору, тому що це маленька країна. І переговори з Литвою, Латвією, Естонією виглядали так... Був наданий пакет, і потрібно вибирати: рай, або до побачення. А з Україною все по-іншому. ЄС йде на компроміси, бо це дуже важлива країна, велика і складна. І всі розуміють, що якби Україна сприймалася, як країна, яку потрібно суворо екзаменувати, як , наприклад, Туреччину, то з Україною це не пройде. Це стосується і Юлії Тимошенко, і прав людини.
Але якщо порівнювати з Росією, то стає зрозуміло, що Україна набагато демократичніша, тут існує справжній плюралізм думок, ніхто не садить у в'язницю за статтю або книгу. Це вільна країна, тільки складна. Так що всі розуміють, що Україна - це країна, якій росіяни можуть заздрити, якщо йдеться, наприклад, про свободу думки, всі усвідомлюють, наскільки Україна важлива.
Хто виграє Україну, той виграє майбутнє Європи. Для мене це абсолютно очевидно, тому що гра з малими країнами закінчилася. Центральна Європа стала частиною Європи - це зрозуміло. А Україна - країна, в якій все величезне. Це велика Східно-європейська політика, тому що без України не буде ніякої нової політики щодо Росії. Україна стає або інструментом для відновлення Російської імперії, або союзником Заходу.
Тому, я вважаю, що настільки важливу країну нам потрібно не втратити. Але парадокс полягає у тому, що це не завжди найкращий сигнал для ваших політиків. Деякі з них вважають, що вони потрібні Заходу, і там приймуть їх такими, які вони є. У цьому сенсі між нами немає ніякої аналогії, тому що балтійські країни просто зобов'язані були виграти цей конкурс краси. Їм було необхідно дуже добре виглядати.