31 березня у Клубі шанувальників Галичини відбулась лекція про видатного українського графіка Леопольда Левицького. Розповіла про художника Людмила Співак, виконуюча обов’язки завідуючого відділом Музею Леопольда Левицького, створеного у 1989 році завдяки дружині майстра Євгенії Надлер-Левицькій.
Людмила Співак
Леопольд Левицький – один з найбільш виразних представників українського мистецтва ХХ століття й авангарду зокрема. Його творчість багатогранна - як митець він намагався випробувати себе в різних техніках, прагнучи у кожній досягти вершини майстерності. Передусім Леопольда Левицького знаємо як художника – графіка та живописця, але водночас він ще й скульптор та ілюстратор, співавтор гербу Львова 1967 року, серед інших – основоположник українського промислового дизайну і львівської реклами.
Сучасники митця згадують його непересічну харизматичність - цікавий оратор і співрозмовник, дуже комунікабельний, він як магнітом притягував до себе молодь. Завдяки згаданим рисам у його квартирі, де зараз працює Музей, сформувався і жваво пульсував осередок львівської творчої та інтелектуальної еліти.
Леопольд Левицький, фото з серії Олега Введенського
Народився Леопольд Левицький 7 серпня 1906 року у селі Бурдяківцях на Тернопільщині. Батько Ян Левицький, поляк, працював спершу ковалем, а після переїзду до Чорткова - залізничником. Мати Ольга Блюс, українка, була донькою дяка і традиційно займалась домашнім господарством. Леопольд Левицький - єдина дитина у сім’ї, де його любили, усіляко опікувались та вважали найважливішим пріоритетом дати добру освіту. Проте стосунки не були простими. Ян Левицький мав дуже сувору вдачу й інколи грішив певною деспотичністю щодо дружини, що дуже ранило Леопольда, який водночас завдячував багатьом здобуткам батькові. Ольга Блюс мала м’який характер, і син дуже її любив. Мама Леопольда Левицького, хоч і не мала доброї освіти, була привітною та інтелігентною особистістю. Від неї Леопольд успадкував любов до малювання і співу, тому згодом зустрічі з друзями й однодумцями завжди супроводжувались піснями. Ольга Левицька вміла дуже добре вишивати і витинати. У період життя в Чорткові, куди вони переїхали з початком Першої світової війни, відбулись кілька її виставок.
В експозиції Музею зберігається єдина картина, намальована не Леопольдом Левицьким, а його матір’ю. Коли Левицький приїхав додому з Краківської академії, захоплюючись абстрактним живописом, мало хто із земляків розумів його. Щоб підтримати сина, мама намалювала йому картину в цьому стилі. Леопольду Левицькому подарунок був дуже дорогим, все життя полотно провисіло у його спальні.
Леопольд Левицький з мамою
У 1925 році, після закінчення Чортківської польської гімназії, Леопольд Левицький втілив прагнення батька, який бачив його адвокатом, і подав документи для вступу в Ягеллонський університет на факультет права. Тоді й туди ж подаються його гімназійні друзі Олександр Блондер і Роберт Штерн. На превелике розчарування Яна Левицького, вже через місяць Леопольд забрав документи і склав іспити для навчання в Краківській Академії Красних Мистецтв. Довгий час батько не міг змиритись з розбитою мрією, але все ж любов до сина і повага до його наміру стати художником взяли гору.
Батьки Леопольда Левицького. Фото з експозиції Музею, а портрет намальований вже після смерті обох у 1960рр.
Розпочав науку Леопольд Левицький на кафедрі скульптури, яку очолював Ксаверій Дуніковський – людина з дуже непростим характером, що разом із молодечим запалом і впертістю студента склали вибухову суміш. Врешті непорозуміння спровокували перехід Левицького на відділ живопису, а на третьому курсі розпочалось його захоплення графікою.
Зразки ранньої творчості Леопольда Левицького
Графіка Леопольда Левицького, зокрема станкова, є цілою епохою в історії українського мистецтва. Рання – найбільш цінна, в Музеї представлена цілим розділом. Багато робіт цього періоду позначені виразною експресіоністичністю, частина створена у реалістичній, навіть романтичній манері, навіяній українськими сільськими мотивами. Першою графічною станковою технікою, освоєною Левицьким, були офорти.
Особливий вплив на Леопольда Левицького справила поїздка у Париж разом із Олександром Блондером. Там він провчився один семестр, захоплюючись легендарними Пабло Пікассо, Фернаном Леже та іншими. Звідти помітні впливи кубізму в роботах Левицького.
У ранній творчості 1930-х років Леопольд Левицький часто звертається до політичних тем. Ще студентом він захопився лівими ідеями, вступив до Товариства «Живі», що підготувало ґрунт для створення мистецького об’єднання «Краківська група». У 1932 році Левицький виставив значну частину політично заангажованих творів на підсумковій студентській виставці в Академії. За порушення академічного регламенту деяких студентів, у тому числі й Левицького, арештували. Ув’язнення потривало три тижні без права здобуття диплому впродовж найближчого року. Диплом Леопольд Левицький отримав лише через тридцять років, відвідуючи колегу в Академії.
Окрім графіки, в якій художник практикувався в ранній період, варто згадати і його живописні полотна, яких у Музеї збереглося лише сім. Решта в часи Другої світової війни були вивезені з будинку у Чорткові та спалені. З чортківського періоду, куди художник повернувся у 1935 році, також збереглись дві картини зі зображенням дому дружини Левицького Ґєні Надлер, де вони й познайомились. Сім’я Надлерів розводила кіз, а Леопольд Левицький мав хворі легені, для оздоровлення яких лікарі радили козяче молоко. У Чорткові Леопольда Левицького також арештували через політичні погляди, але ненадовго. Він користувався неабиякою повагою в місцевої громади, яка у 1939 році обрала його мером, хоч перебування на посаді й потривало лише день, бо наступного у місто ввійшли радянські війська.
У 1937 році Леопольд Левицький одружився з Євгенією Надлер. Їхню історію кохання мешканці Чорткова згадували як своєрідну версію «Ромео та Джульєтти» з щасливою кінцівкою. Пара дуже любилася, але Ольга Левицька не хотіла мати за невістку дівчину з єврейської родини. Батько Ґєні теж не хотів мати зятем ґоя, тож відіслав доньку в Коломию. Леопольд Левицький протестував – відмовився їсти та спати до часу, поки Ґєня не повернеться. Врешті, вони таки одружились. Льольо і Ґєня прожили щасливе сімейне життя, їх рідко можна було побачити окремо. Дружина стала для Леопольда Левицького музою, моделлю, вірною подругою і першим критиком усіх творів.
Портрети дружини
Льольо і Ґєня
Другу світову війну Льольо і Ґєня перебули в Узбекистані, куди втекли після розстрілу нацистами її батька. Разом із братом Ґєні чотири роки вони прожили на еміграції. Навіть у цей тяжкий час Леопольд Левицький не покинув творчості. Малюючи найдоступнішими засобами, він створив серію графічних полотен на азійські мотиви, що стали не лише засобом заробітку, а й підставою для вступу в Спілку художників УРСР.
Роботи еміграційного періоду
В 1946 році Левицькі оселяються у Львові в квартирі на вулиці Устияновича, 10. Тут художник прожив до смерті у 1973 році. Ґєня Левицька прожила до 1988 року, і згідно її заповіту в помешканні було створено Музей, якому передано роботи, меблі, особисті речі художника. В сусідньому помешканні жив рідний брат Ґєні, який перебрався у США, і свою квартиру теж подарував Музею, де зараз розташована майстерня. Уся експозиція розгорнена у трьох залах. Предметів інтер’єру досить мало, але їхня особливість у тому, що вони розміщенні на тих же ж місцях, де були за життя Леопольда Левицького.
Льольо і Ґєня на тлі свого львівського помешкання. Справа на фото Аріадна Труш, найстарша донька Івана Труша і найкраща подруга Ґєні Левицької
Леопольд Левицький своєї школи не мав, але було дуже багато художників, які вважали себе його учнями. Найбільше про Леопольда Левицького міг розповісти Євген Безніско, із родиною якого Льольо і Ґєня відпочивали в улюбленому Гурзуфі. Також серед близьких друзів і однодумців була скульпторка Теодозія Бриж, яка стала авторкою модерного пам’ятника на могилі художника на Личаківському кладовищі. Ще одним скульптором, якого дуже цінував Леопольд Левицький, був Еммануїл Мисько, автор портрету митця, що зараз зберігається в експозиції Музею. Більшість спогадів про Леопольда Левицького зібрано у виданні 2006 року до 100-ліття художника, яке досі можна знайти у книгарнях.
Львівський період у творчості Леопольда Левицького – найбільш яскравий та різноманітний. Тут він багато експериментує, звертається до живопису і нових графічних технік. У фондах Національного музею ім. Андрея Шептицького зберігається до 7000 робіт Леопольда Левицького, у тому числі 300 живописних полотен, створених у Львові. В олійному живописі 1960-х років найчастішими темами є портрети, у тому числі дитячі, моделлю для яких був небіж Ґєні Борис, що мешкав у сусідній квартирі.
На стику 1950-60-х років Леопольд Левицький досконало освоїв техніку монотипії, в якій виконав чимало портретів, урбаністичних краєвидів, анімалістичних мотивів.
Портрети 1960-х років
Не менш цікавою, але малознаною сторінкою творчої біографії Леопольда Левицького є книжкова ілюстрація. У 1950-60-х роках він співпрацював з різноманітними видавництвами, створюючи обкладинки, суперобкладинки, ілюструючи твори світових і українських класиків, казки та дитячі оповідання. В експозиції Музею зберігається до півсотні книжок, художнім оформленням якого займався Леопольд Левицький.
Книжкові обкладинки Леопольда Левицького
В останні три роки життя Леопольд Левицький захопився літографією. У цій техніці було створені чи не найкращі полотна з автобіографічними мотивами. Наприклад, «Годинникар» є історією майстра, що довго не повертав художнику його годинника, у «Бабі Парасці» виразно проступає хвилювання з приводу самотньої старості.
Літографії Леопольда Левицького
Без сумніву, найбільш численною групою робіт Леопольда Левицького є твори, виконані у станковій техніці лінориту. Теми, яких торкається художник, тут мають найширший діапазон – це і портрети, і сільські пейзажі, і урбаністичні краєвиди, і анімалістичні мотиви, і жартівливі життєві сюжети. У цій техніці Леопольд Левицький часто створював листівки, які надсилав друзям, щоб поінформувати про важливі події їхньої сім’ї чи просто привітати з нагоди свята.
У Музеї зберігся та працює друкарський прес художника, яким він за життя щедро ділився з молодими графіками. Щоб не переривати добру традицію, усі відвідувачі Музею досі мають можливість зробити власну листівку з кліше-копій Леопольда Левицького. Це справді приємне заняття, що підтвердять усі гості лекції Людмили Співак, яким теж випала нагода поекспериментувати та забрати додому відбитки гравюр майстра.
Майстер-клас Людмили Співак з виготовлення листівок за допомогою кліше-копій Леопольда Левицького на друкарському пресі
Музей радий гостям щодня, крім п’ятниці та суботи, з 10:00 до 18:00, а за його новинами слідкуйте на сторінці у Фейсбуці - https://bit.ly/1NnbCDE.
Джерела:
- Леопольд Левицький: Альбом / Л37 Автор вступної статті:Мар’ян Бесага, керівник проекту: Лідія Лихач. – К.: Родовід, 2006. – 288с.;
- матеріали зустрічі.
Підготувала Юлія Корицька-Голуб