У театрі імені Марії Заньковецької вийшла вистава «Леополіс». Театр присвятив прем’єру 770-річчю Львова. Харківський драматург Олег Михайлов створив історію, де поєдналися детектив, львівські легенди та історичні постаті. І, звичайно, стереотипи, як же без них. Львівські батяри, Франко, Грушевський, Крушельницька, Шептицький, інші герої Львова та його околиць творять на сцені масштабне видовище з піснями, танцями та ґеґами.
Лише важливі новини – підписуйся на наш WhatsApp-канал
Олег Михайлов не вперше співпрацює з театром імені Заньковецької. На камерній сцені йде вистава за його п’єсою «Птах на горищі», де в основі – реальні болісна історія викрадення українських дітей росіянами.
У «Леополісі», попри присутність історичних постатей, немає нічого реального. Це атракціон, який, без сумніву, знайде своїх шанувальників.
Оперативні, достовірні і найважливіші новини тут Додайте ZAXID.NET у вибрані в GoogleПостановником вистави є Максим Голенко, історичний консультант – Ілько Лемко, сценографія – Олександра Білозуба, художниця з костюмів – Юлія Заулична, балетмейстер – Олексій Бусько. У виставі задіяна практично уся трупа театру, тож на сцені багатолюдно. «Леополіс» став однією з наймасштабніших постановок театру.
Про хороше: у виставі є вдалі жарти. Спроба спустити з п’єдесталів відомих львів’ян, спробувати показати їх із гумором та без пафосу – є вдалою ідеєю.
Проте спосіб подачі, натужні та неприродні інтонації, «багато галасу даремно» змушує згадати той театр Заньковецької, який, здавалось, відійшов у вічність.
Водночас очевидно, що у вистави буде свій глядач. І той, що не встиг насолодитись «Кулями над Бродвеєм», і той, хто плекає львівські історії початку ХХ століття, і той, хто прагне у театрі відпочити, а не мордуватись складними темами.
Партнер проєкту Культура – компанія blago – прагне допомагати мешканцям відчувати себе людиною, яка живе в сучасному місті, де все під руками та миттєво доступне. Компанія існує, щоб розвивати технології, які будуть покращувати майбутнє міського життя. Компанія blago – будує міста третього покоління!
«Трагедія міста: камені залишилися – люди зникли. Згадується цинічний радянський анекдот про нейтронну бомбу, яка, знищуючи людей, залишає незруйнованими камені та стіни. Це справді історія Львова, історія наскрізь нейтронна, бо Друга світова війна і московська окупація знищили чи розсіяли по світах понад 90% тих львів’ян, які тут колись жили. Чи залишили ці люди тут, посеред майже повністю вцілілого урбаністичного каміння свій духовний слід? Можливо, до нього не так вже й важко доторкнутися? Ці люди ходили цими вулицями, жили, кохали… Як хочеться їх відчути, пізнати їхні думки, прагнення, мрії. Мені пощастило народитися на стику епох, коли стара епоха ще не відійшла, а нова лише починалася. І тому я зі свого дитинства пам’ятаю тих легендарних львівських батярів початку XX століття, про яких розповідає ця чудова вистава. У кінці 1950-х – на початку 1960-х років то були старенькі немічні дідугани у старомодних, проте досконало вишуканих анцугах (костюмах), капелюхах і з незмінними лясками (ціпками) в руках», ‒ розповідає історичний консультант Ілько Лемко.
Чи вдалось авторам вистави відшукати тих зниклих людей, а глядачам побачити їх на сцені, питання непросте. Скоріше, ні. Адже для спогадів та ностальгії герої виглядають надто схематичними. Проте наспівувати «Тілько ві Львові», «Панна Францішка», «Гуцулка Ксеня», «Знаєш, знаєш, знаєш…» завжди приємно.
Найближчим часом це можна зробити 25 та 26 червня.
Фото Світлани Благітко