У подільському селищі Летичів від оборонного замку зараз залишилась лише частину муру і кругла вежа. Зараз вона обороняє хіба що відновлений костел. А перед вежею стоїть пам’ятник Устиму Кармелюку. На гербі міста зображений вовк і сонце. Що пов’язує усі ці факти, розповідає ZAXID.NET.
Датою заснування Летичева, як пишуть на сторінці громади, прийнято вважати 1210 рік, а перші письмові згадки датують 1265 роком, коли регіон розорили монголо-татарами. Проте електронна Енциклопедія України зазначає 1404 рік як першу зафіксовану письмову згадку про Летичів. Десь в той самий період литовські феодали будують там дерев’яну фортецю, яка з 1411 року згадується в різних документах. Вовк на гербі міста відображає назву місцевої річки, що впадає у Південний Буг. Сонце з цього ж герба символізує Поділля.
Перший дерев’яний замок належав князям Коріатовичам. Впродовж XV-XVI століть замок неодноразово горів. Тому у кінці XVI ст. Ян Потоцький почав перебудову замку у кам’яну фортецю. Довкола нього був рів з водою, що робило фортецю неприступною. Вона складалася із замкових мурів по периметру, чотирьох круглих веж по кутах та чотирикутної в’їзної. Від міста замок захищав земляний вал з частоколом та глибокий рів з водою. Додатково Летичівський замок оточений ставками з греблею.
Згодом на території замку збудували домініканський монастир. За переказами, під монастирем були підземні ходи. Костел був відомий завдяки чудотворному образу Пресвятої Діви Марії Божої Летичівської, покровительки Волині і Поділля. Образ домініканці привезли у 1606 році з Ватикану. Це була копія ікони з базиліки Святого Петра, її подарував папа Климент VII. Під час нападів на фортецю домініканці встигли перевезти ікону до Львова. Чудотворна ікона тепер зберігається у Любліні.
У Другу світову в монастирі влаштували концтабір, там загинуло багато людей. Нині святиню відреставрували, тепер це санктуарій Летичівської Богородиці.
У Летичеві похований Устим Кармелюк, який у 1814 році очолив селянські повстання проти панів. Вони тривали понад 20 років і охопили близько 20 тисяч учасників.
«Кармелюка неодноразово арештовували, але кожного разу він втікав то з-під конвою, за допомогою соратника, то з неприступної тюремної вежі Кам’янець-Подільської фортеці, що стоїть на обриві, прямо над бурхливою рікою Смотричем. Чотири рази його засилали на каторгу в Сибір. Існує переказ про втечу Кармелюка з Нерчинських рудників. Коли в 1818 р. його заслали в Забайкалля, він втікав з етапу ще у Вятській губернії. Настільки ж неймовірною видається й оповідь, що під час однієї з утеч він, через відсутність човна, переправився через ріку Урал на воротах», – пише краєзнавець Тарас Палков у путівнику «Замки Поділля».
10 жовтня 1835 року шляхтич Рутковський застрелив Кармелюка із засідки у хаті Оляни Процикової неподалік Летичева. Стріляли, за переказами, не кулею, а ґудзиком – щоб убити «характерника», яким вважали Кармелюка. Після того сплюндроване тіло ватажка возили селами, щоб застерегти інших людей від повстань. Поховали Кармелюка в Летичеві, а біля стін фортеці згодом йому встановили пам’ятник.
Більше пам’яток – у рубриці «Краєзнавство»