Одного разу, у далекому 2016 році, під модним соусом «облаштування громадських просторів», «інклюзії» та «залучення місцевих спільнот» на дитячий майданчик у Личаківському районі Львова прийшло покращення. Народ, якому, в принципі, байдуже до модних трендів, йшов голосувати за «виділення грошей» через конкурс проектів громадського бюджету. І таки наголосував собі модернізацію. Далі процес пішов уже легше, кошти почала виділяти районна адміністрація. Дивлячись на сам проект, можна було подумати, що йдеться про якийсь Копенгаген, а не про вулицю Новознесенську в районі Рогатки у Львові. Все продумали, аж до привізної води, генераторів, цілком європейських тарифів на демонтаж старих конструкцій і так далі. По факту, звичайно, все не так цивілізовано, просто щось здали на брухт, щось поставили, щось пересунули. Набрали води і під’єднали переноски. Але то таке.
Поки будували майданчик (а суми там списані немаленькі, загалом 800 тис. грн за два роки), я постійно згадував анекдот про два підшипники і майстрів у закритій кімнаті. Де один підшипник зламався, а інший – загубився.
Проектант чомусь вирішив, що висота огорожі футбольного поля має бути три метри. Не вгадав. Підрядник прийняв вольове рішення, що подвійна металева сітка – це перебір. Дав дешевшу, одинарну. Тому змушений був замінити її на рабицю ще до здачі в експлуатацію, бо одинарна не витримала і двох тижнів. Виявилося, що ніхто не подумав про смітники, як і про табличку з віковими обмеженнями для «юних футболістів». Одні майстри поставили замки, але не залишили ключів. Прийшли інші майстри і розрізали замок. Повернулися перші, поставили новий замок. Ще повторно монтували дерев’яну перекладину, яка впала разом з дитиною.
Коли в мороз заливали бетон, розкопуючи сніг, а потім уже інші працівники шукали у свіжому снігу ці закладні, я зрозумів, що вони мали на увазі під словом «інклюзивність». Але не будемо нікого ображати. До речі, при монтажі інклюзивної карусельки виявилося, що заважає свіжозбудована доріжка з бруківки. Тому бруківку трошки порізали.
Особливо приємно, що емоційні розмови населення з кращими умами району поширили по Фейсбуку як «збори мешканців». Не приколупаєшся. Гордість така проймає, ніби по телевізору показали.
Заради справедливості слід зауважити, що ті дві трудові одиниці, які фізично були присутні на об’єкті більшість часу, є людьми позитивними. Вони цілком усвідомлювали всю маразматичність ситуації, згадуючи проектанта-теоретика, «ефективних» менеджерів з адміністрації і побажання «урбаністів» щодо «наповнення громадського простору».
Теоретично я здогадуюся, навіщо взагалі робили детальний проект. Там багато написано про дотримання різних вимог, про безпеку і якість. Теоретично. І якби цього всього дотримувалися, то проектування не було б просто додатковою рентою, через яку освоюються кошти, а справді корисним документом, за який не шкода заплатити.
Логічно, що в «акторів» різні цілі, і їх можна зрозуміти. Депутат, наприклад, мобілізує електорат і має халявний ефект «боротьби» чи «вирішення проблеми». Райдержадміністрація сприймає таку діяльність як додаткове навантаження, відповідно намагається спекатися малою кров’ю. Виконавець та проектант прагнуть зробити, заробити і забути. У цьому немає нічого дивного, це логічно і зрозуміло. У підсумку головні завдання такі: здати на баланс, прийняти на баланс, освоїти кошти до кінця року, щоб не пропало. І повна відсутність особистої відповідальності.
Так само логічно, що такий «актор» як мешканці взагалі є об’єктом, а не суб’єктом. І не в силу «роз’єднаності» (це універсальна відмазка «міцних господарників»). Просто людям не властиво займатися технаглядом замість того, щоб ходити на роботу. Не раз доводилося чути, що «мешканці так хотіли» чи «вам зробили добро», тому не смійте скаржитися. Але це нонсенс, ніхто ж не виступав за те, щоб змайструвати порнографію вартістю однокімнатної квартири.
Важливо, що відсутній так званий «менеджер проекту». Жодна людина не є відповідальною за загальний стан речей. Зате є багато тих, які «здобули», і жодного, хто «помилився». Відповідальність старанно розмазали по всіх зацікавлених ланках.
Що ж ми маємо на виході? Політики старанно копіюють модні тренди на «залучення громад», «інклюзію», «планування громадських просторів». Адміністративна реформа дозволяє втілювати багато сміливих ідей «молодих урбаністів». Але виконання цих, без сумніву, корисних і подеколи правильних ініціатив чомусь вирішили залишити на рівні «ЖЕК передав на Водоканал, але там був вихідний день». Так не можна, громадяни. Це не західний досвід, це піонери з «Пепсі».