- В Україні поглиблюється соціальна нерівність. Соціальне розшарування провідні держави вирівнюють, надаючи всім соціальним групам доступ до якісної освіти, необхідної для успішного життя. Однак в Україні функцію соціального ліфта освіта не виконує.
В ексклюзивному інтерв’ю ZAXID.NET голова Комітету Верховної Ради з питань науки й освіти Лілія Гриневич (ВО «Батьківщина») розповіла про значення освіти у подоланні соціальної нерівності, чому не можна закривати початкових шкіл на селі, чим викликані недоліки вступної кампанії, навіщо потрібне нове законодавство про освіту, чому фракції Верховної Ради мають підтримати новий закон про вищу освіту та інші питання.
«Учителі та викладачі недоотримують від 300 до 2,5 тис. грн на місяць»
- Дуже часто працівники вишів кажуть, що абітурієнти приходять не підготовленими, і говорять про те, що шкільна система освіти занепала. На Вашу думку, чи відповідає це дійсності? Якщо так, то як можна виправити ситуацію?
- В Україні поглиблюється соціальна нерівність. Соціальне розшарування провідні держави вирівнюють, надаючи всім соціальним групам доступ до якісної освіти, необхідної для успішного життя. Однак в Україні функцію соціального ліфта освіта не виконує. Держава не фінансує освіту в достатньому обсязі. Обладнання, наявність сучасних навчальних методик, матеріалів у школах дедалі більше залежить від формальних і неформальних доплат із кишені батьків. Так формується велика різниця між умовами навчання у школах маленьких містечок, сіл, околиць великих міст, та умовами навчання у школах, які відвідують діти більш заможних батьків. Якщо батьки не можуть допомогати школі, в якій вчиться їхня дитина, якість освіти для їхніх дітей погіршується. Таким чином бідність передається у спадок.
- Чи завжди виправданим є закриття чи призупинення шкіл?
- Не може бути метою зменшення кількості шкіл і скорочення видатків на них. Будь-які зміни мають приводити до покращення умов навчання для дітей. Іноді можна виправдати закриття старшої школи. Якщо дітей довозять нормальною дорогою у справному автобусі до школи з кращими умовами: кабінетами фізики і хімії, підключеням до Інтернету і т.д. Але абсолютно не виправдано закривати у селі початкову школу, якщо маленьких дітей треба возити кудись далеко у школу по наших дорогах. У нас півроку – це сезон поганої погоди! Я переконана, що початкова школа має бути у кожному населеному пункті, де є діти відповідного віку.
Не можна закривати сільські школи, на їх базі треба створювати соціально-освітні центри, які надаватимуть дітям і дорослим освітні, культурні, інформаційні послуги. На їх базі можуть функціонувати гуртки, клуби, спортивні товариства.
- Нещодавно оприлюднено рейтинг, де вчитель увійшов до четвірки найнепрестижніших професій…
- Соціальний статус вчителя треба піднімати. Секрет Фінляндії, де вдалося створити найуспішнішу систему середньої освіти, – це саме високий соціальний статус вчителя, на рівні з юристами та лікарями. Там це надзвичайно престижна професія, до якої дуже складно потрапити: надто великі конкурси, щоб навчатися, а потім – працювати у цій галузі. Маємо повернути державні гарантії оплати праці. На сьогодні вилучено зі ст. 57 Закону України «Про освіту» норму, згідно з якою посадовий оклад вчителя має бути на рівні середньої заробітної плати у промисловості, а в науково-педагогічних працівників – вдвічі більшим. Це відповідає середньостатистичній ситуації у Європейському Союзі, коли вчитель належить до середнього класу. Я зареєструвала законопроект, щоб повернути у статтю 57 Закону “Про освіту” норму про рівень заробітної плати. Законодавча невизначеність дозволяє Кабміну маніпулювати єдиною тарифною сіткою, за якою нараховується заробітна плата. Внаслідок цього вчителі та науково-педагогічні працівники, залежно від категорії, недоотримують щомісяця від 300 до 2,5 тис. грн.
- У нас професія вчителя має здебільшого жіноче обличчя. На Вашу думку, це пов’язано з низькою зарплатою? Чи так само є в інших країнах?
- Ми згадували фінську школу, там працює багато чоловіків. А в Україні через низьку зарплату і соціальний статус талановиті чоловіки не йдуть працювати у школу. Родина, яка складається із двох вчителів – це родина на межі виживання. Тим більше, якщо є ще двоє дітей. У селі ці люди вимушені працювати на присадибній ділянці, у місті рятуються тим, що займаються репетиторством чи додатковою працею. Це – замість самовдосконалення, підвищення кваліфікації. Поки ми ставимо вчителя в таке становище, ми приречені на провал будь-яких змін. Коли вчитель заходить до класу і закриває за собою двері, ось тут і вирішується: буде реформа чи ні.
- Останнім часом багато розмов про профільну дворічну школу. Як швидко можна її у нас реалізувати?
- Це світовий досвід, коли у старшій школі дитина визначається зі своїми прагненнями і обирає для поглибленого вивчення професійно орієнтовані предмети. Натомість українське МОН спотворює цю ідею. В Європі профільна школа – це 3-4 роки. За цей час дитина встигає і отримати загальноосвітній рівень, потрібний для цілісного світогляду, і розвинути свої індивідуальні нахили. МОН хоче все втиснути у два роки. Відповідно, доведеться щось скоротити. Наприклад, є пропозиція фізику, хімію та біологію скоротити до одного курсу “природознавства”. Але якщо людина буде замість цих предметів вивчати один курс, то в неї буде обмежений світогляд у цій сфері. Крім того, вона вже ніколи не зможе надолужити оці фізику, хімію, біологію... Уявіть собі дитину у сільській школі. Який у неї буде вибір профілю? Яка школа буде найближчою – туди і поїде, а там може бути профіль, який не відповідатиме її нахилам. Концепція профільної освіти у виконанні Міносвіти – шкідлива і лише поглибить нерівність доступу до якісної освіти.
У партії влади є люди, які підтримують нову модель освіти
- Цього року було кілька вишів, куди ніхто не подав заяви. Міністр Табачник сказав, що їх треба закрити. А що ж тоді робити студентам 4-5 курсів?
- Чому відверто слабкі виші продовжують функціонувати? Бо немає об’єктивної інформації про якість освіти, яку надають ВНЗ. Потрібно створити систему зовнішнього забезпечення якості освіти. Оцінювати якість навчання у вищих навчальних закладах і оприлюднювати інформацію мають незалежні агенції. Без цього абітурієнти та їхні батьки під час прийняття рішення, куди вступати, будуть керуватися не реальною інформацією, а міфами.
До речі, норма зовнішнього оцінювання якості вищої освіти прописана у законопроекті «Про вищу освіту» №1187-2, який розроблений групою під керівництвом академіка Згуровського. Якщо його підтримає парламент, відкриються нові можливості розвитку вищої освіти.
А щодо студентів безперспективних навчальних закладів – можливо, їм треба перевестись у кращі навчальні заклади.
- Що зробити, щоб роль українських вишів не звелася до «запасного варіанту», якщо не вдалося виїхати на навчання за кордон?
- Треба приймати новий закон «Про вищу освіту» №1187-2, розроблений під керівництвом академіка Згуровського. Він забезпечить створення більш конкурентоспроможної моделі вищої освіти в Україні за рахунок двох механізмів: перше – автономія вишів та академічна свобода і друге – система забезпечення якості вищої освіти. Автономія дасть вишам більше можливостей для залучення коштів, найкращих викладачів, впровадження новітніх технологій; а система внутрішнього і зовнішнього контролю забезпечить відповідальність вишів за якість освіти. Головний результат – більш якісна освіта, яка відповідає очікуванням і потребам студентів.
- Загалом у Раді зареєстровано три законопроекти «Про вищу освіту». Як ви вважаєте, чи законопроект, розроблений під керівництвом Згуровського, таки буде проголосований?
- Я переконана, що цей законопроект справді відкриє нові перспективи для вищої освіти в Україні. Він дуже схожий до нашого (опозиційного №1187-1 – ред.) законопроекту і має ті ж основні ідеї. Опозиційні фракції відмовилися від свого законопроекту на користь законопроекту Згуровського, розуміючи, що він має більше шансів бути проголосованим у парламенті . У провладній партії також багато депутатів відкрито підтримують цей законопроект, бо він більше відповідає потребам економіки. Законопроект Згуровського був рекомендований парламентським Комітетом з питань науки та освіти. Сподіваюся, його підтримають усі фракції.
- Що саме потрібно буде змінити в українському законодавстві, якщо Україна підпише Угоду про асоціацію з ЄС?
- Зараз створена робоча група, яка опрацьовує новий базовий закон про освіту. Нове законодавство про освіту покликане вирішити три основні завдання. По-перше, система освіти має забезпечити високу якість навчання і доступність освіти, незалежно від місця проживання та статків батьків дитини. Ми розуміємо, що кількість населення на селі зменшується, але ті, хто там залишається жити, не повинні втрачати шанс на повноцінну освіту. Це досить складне завдання, яке, втім, має рішення. По-друге, маємо наблизити систему освіти до ринку праці, дати українським випускникам такі знання і компетенції, які зроблять їх більш конкурентоспорможними порівняно з їхніми європейськими однолітками. По-третє, маємо врахувати всі останні тенденції європейської та світової освіти.
- Як наблизити освіту і ринок праці, адже тут треба змінити щось у головах абітурієнтів, та й батьків…
- Недостатньо нафарширувати людину великою кількістю фактів і знань. Освіта ще має виявляти таланти людини, а також формувати компетентності, необхідні у сучасному житті. Одна з таких компентентностей – вміти формулювати мету. Якщо сформована мета, тоді немає проблеми визначитися, куди вступати. У європейських країнах середню освіту здобувають 12-13 років. За цей додатковий рік-два життя вони стають дорослішими і вчаться робити усвідомлений вибір. Сьогодні декларується, що програму успішної 12-13-річної європейської школи можна втиснути в українську 11-річку. Це неправда. Діти й вчителі перевантажуються, втрачають здоров’я, але при цьому не отримують реальної «доданої вартості» – навіть не отримують гарного володіння хоча б однією іноземною мовою.
- Чи були готові всі школи до навчального року?
- У цьому навчальному році були випадки, коли батьки не пустили дітей в школу, боячись за їхнє здоров’я та безпеку. Це ненормально у 21 столітті! Бюджетні кошти, виділені на підготовку до навчального року, досі не освоєні, а 1 вересня вже минуло. Держказначейство не оплачує платіжні доручення для ремонтів освітніх установ, бо за рахунок цього латають дірки у державному бюджеті, зокрема в частині соціальних виплат – пенсій і заробітних плат бюджетникам.
- І вічне питання про корупцію. Чи трапляються вам скарги, а чи люди вже просто змирилися з цим явищем в освіті?
- Корупція зростає щороку. Причина в тому, що у храм знань, яким є освіта, зайшли торговці. Система освіти працює на окремих чиновників, а не на суспільство. Сьогодні з п’яти державних програм, які оголосив цей уряд, виконують тільки дві – закупівлі автобусів і комп’ютерів, на яких можна централізовано заробити. Інші – Програма профтехосвіти, Програма дошкільної освіти, Програма позашкільної освіти – взагалі не фінансуються. Я спілкуюся з освітянами, батьками на місцях. Вони кажуть, що отримують комп’ютери не в тій комплектації, яка потрібна. Автобуси отримують не з такими ходовими характеристиками, які потрібні для їхньої сільської місцевості, хоча ліпший аналог можна купити за ті ж гроші. Це стосується і підручників. Підручники закуповують теж централізовано. Половину державних коштів отримують два видавництва, наближені до керівництва Міністерства освіти. Унаслідок монополізації збільшується ціна, а зменшується якість. Щоб зменшити корупцію, гроші на закупівлі треба віддавати найближче до споживача, до навчальних закладів, наприклад, а не централізовано розподіляти міністерством.
- А як би ви оцінили рівень ЗНО цього року, чи потрібні зміни?
- Коли ми створювали систему зовнішнього незалежного оцінювання, ставили перед собою мету знищити вступне хабарництво. ЗНО працює, але в розвиток цієї системи не вкладаються потрібні кошти. До прикладу, обладнання в Українському центрі оцінювання якості освіти не оновлювалося з 2007 року. Щороку виникають питання з оплатою праці вчителів, задіяних в системі. ЗНО потрібно постійно вдосконалювати, так відбувається в усьому світі. Варто закладати в нього завдання, які б передбачали не лише запам’ятовування величезної кількості фактів, а порівняння, аналіз, формування власних висновків. Звичайно, для цього треба навчати фахівців, потрібні великі інвестиції, потрібна політична воля.
Крім того, сама вступна кампанія залишається не цілком об’єктивною. Основна причина – непрозорість під час зарахування абітурієнтів на місця державного замовлення. Цьогоріч ми бачили, як відкриваються нові шпарини для зловживань у вступній кампанії. Це пов’язано із умовами прийому, з безвідповідальністю міністерства щодо вчасного і правильного оприлюднення рейтингу випускників через систему ЄДЕБО (єдина державна електронна база обліку, – ред.) в системі «Конкурс». Відбувались маніпуляції: абітурієнти отримували застарілу інформацію, думали, що не проходять, йшли в інший навчальний заклад. Потім на це місце державного замовлення потрапляв хтось із значно нижчим балом.
У світі таке завдання вирішують по-різному. Це може бути автоматизована централізована система вступу, що повністю виключає людський чинник під час зарахування, як, наприклад, у Литві. Інший варіант – здійснювати зарахування можуть окремі університети, але при цьому вони мають нести визначену відповідальність за вчасне надання повної коректної інформації.
Довідка
Лілія Гриневич народилася 13 травня 1965 року у Львові. Народний депутат України, очолює парламентський комітет з питань освіти і науки. Закінчила Львівський державний університет ім. І.Франка у 1989 році (біохімік-викладач) та Міжгалузевий інститут підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів при Львівському політехнічному інституті у 1993 році (економіст-менеджер). З проблем реформування освіти стажувалась у Варшавському та Колумбійському університетах. У 2005 році захистила кандидатську дисертацію «Тенденції децентралізації управління освітою в сучасній Польщі».