Поліція (та що в Миколаєві, біля Львова) дружно з прокуратурою моєму 80-річному дідусю намагалася «пришити» кримінальну справу по ст.125 КК України, щоб залякати мене. Дідусю, який переніс два інсульти та інфаркт. У нього погано працює права частина тіла. Буквально за два тижні розіграли сценарій, допитали свідків, скоренько зняли побої та зробили судово - медичну експертизу. Два тижні.
Чому це відбувається?
Нічні залякування
Останній рік я погано сплю. Не відчуваю себе в безпеці. Мені постійно здається, що це може повторитися. Я здригаюся від звуків та світла серед ночі.
Рік тому троє людей серед ночі проникли у мій двір та на веранду будинку і агресивно, дико гамселили у скляні двері дому.
Я була з донькою сама вдома, так як чоловік – військовий.
Тієї ночі вони минули запарковане авто, дитячі гойдалки та хатку на дереві. Спрацював датчик руху та засвітилося світло у дворі. Та це не завадило їм зайти далі, на мою терасу.
7 місяців тому я прокинулася від того, що за кілька метрів від мого ліжка, у скляні двері щосили хтось гамселить. Раз. Другий. Третій. Я бачила тіні людей. Бачила низ їх ніг, так як того вечора не до кінця опустила гардини. Вони світили у вікна ліхтарями.
Вони гамселили кулаком знову і знову. Донька поруч тихесенько спала. Знаєте, так солодко, коли дві долоньки під щічкою.
В ці секунди у мене не було часу на рішення та самозахист. Все, що я могла – прикинутися, що вдома нікого немає. Все, що я могла – натиснути «запис відео» на моєму телефоні. І тихенько чекати, коли вони підуть.
Іншою рукою я закрила вушко доні. Щоб не почула…
Я почула «Он машина, вона точно вдома». Троє розлючених людей. На моїй веранді. Гупають в скляні двері.
Те відео я опублікувала тієї ж ночі. Викликала поліцію. Написала заяву. Не спала до ранку. Боялася, що прийдуть знову.
Чому вони приходили? В сусідній бані, в яку гостей привозять на китайському лімузині, до ночі гучно грала музика і я звернулася в поліцію, адже не могла вкласти доньку спати.
Через кілька годин, в комендантський час, троє п’яних людей, заходять у мій двір, на мою терасу, та 31 раз о 01:40 гамселять у мої двері. Знаючи, що я вдома сама з донькою.
Минув рік. Місцева поліція розіграла усі можливі сценарії, щоб все це «замнути» на користь винних. Минув рік. Винні досі не покарані. Судово-медична експертиза зафіксувала значну шкоду на моє психічне здоров’я. Я боюся спати одна. Я не можу спати в цьому будинку.
Винні досі не покарані. І я не можу зрозуміти: чому правоохоронна система не здатна мене захистити? Чому вона толерує і лояльно ставиться до негідників і правопорушників?
Які «мєнтовські» прийоми тільки не використовувалися. Але останній – побив рекорди гнилості, гидкості та свавілля. Так як я тримаюся стійко, і у мене чудові адвокати від офісу підтримки родин військовослужбовців, вони вирішили …
Сфабрикований кримінал на дідуся
Я мала б уже зрозуміти всі натяки. Забрати заяву. І закрити рота. Не зробила цього досі? Тримай, дорогенька, сфабрикований кримінал на дідуся.
Одного дня до дідуся прийшов поліцейський і вручив запрошення на допит. Каже, ви кинули каменя у сусіда вашого. Заподіяли йому ушкодження і це кваліфікується як кримінальний проступок.
А дідусь мій, на жаль, за станом здоров’я, каменем і в калабаню не поцілить, не те що в дебелого чоловіка призовного віку.
Лише за два тижні розігрують та стараються «пришити» моєму старенькому дідусю «легкі тілесні ушкодження». Ще раз. Дідусь пережив 2 інсульти та інфаркт. Йому, щоб зігнутися та кинути каменя – треба прикласти значних зусиль. Права частина його тіла слабко працює.
Дільничний офіцер поліції гордо заявляє дідусю – «та то точно підозра! Є свідки, все є, поїхали на допит!».
На допит дідусь поїхав з адвокатами Ярославом Жукровським та Андрієм Федчишиним, які допомагають і мені.
Дізнавач теж гордо заявляє дідусю та адвокатам, що підозра з прокурором вже погоджена і почекайте півгодинки, я зараз принесу. Що значить погоджена підозра з прокурором? Так можна було? Каже – у нас все є. Судово - медична експертиза, яка підтверджує легкі тілесні ушкодження. Свідки. Все є.
Свою судово-медичну експертизу я робила 4 місяці.
Спеціально для вісімдесятирічного дідуся – склеїли за кілька днів.
Свідків у моїй справі допитували більше 10 місяців.
Спеціально для дідуся – кілька днів.
Адвокати розбили кримінальну справу. Її таки закрили.
Але поліція не здалася та передали матеріали у суд як дрібне хуліганство за статтею 173 КУпАП . Судове засідання було дуже коротким. Дуже. Дідусь – НЕ винен.
Але коли ми ознайомилися із матеріалами справи, які пішли у суд – це пролило світло на багато цікавих моментів. Ні допитів свідків, ні доказів. ЖОДНОГО ДОКАЗУ.
Це – поліцейське дно. Ні. Днище. Безодня.
- Жодного свідка не було допитано і жодного свідка не встановлено.
Звичайна огидна брехня від дільничного офіцера та дізнавача. Психологічний тиск на 80-річного дідуся.
- Судово-медична експертиза встановила «синець» у начебто-потерпілого актора. Але ні самого каменя, ні достатніх доказів упс… не знайшлось.
Допит «потерпілого» можна читати, заїдаючи поп-корном. Якщо коротко, то мій дідусь мало не переслідував його, двічі провокував, аж поки після двох інсультів та інфаркту не кинув каменя з 5 (!) метрової відстані.
Не можна говорити в час війни про правоохоронні органи погано, так?
В час, коли мій чоловік військовий і не поруч – я мала надію, що мене з донькою зможуть захистити правоохоронці.
Чому ж поліція не розшукує і проводить розслідування щодо справжніх злончинців, а займається дешевими замовними справами місцевих авторитетів?
В час війни я мала надію, що скінчилися часи, коли правоохоронці фабрикують справи, аби залякати.
А тут – джекпот.
Ми будемо йти до кінця. Винні будуть покарані.
P.S. Дякую щиро за супровід та підтримку офісу підтримки родин військовослужбовців та особисто адвокатам Ярославу Жукровському та Андрію Федчишину.
Дідусь важко переживав цей процес та тиск і дуже переживав за мене, бо розумів, чому це відбувається. Але зараз радіє, що справедливість – є. Хай буде здоровим!