- Європа – не дурна. Вона бачить, що твориться, і коли над Тимошенко процес ішов, все було на перших сторінках преси. Значить, це важливо, Європа стежить за процесом демократизації. Це все в руках України: самої влади і самих людей. Якщо знову вийдуть на Майдан, з цього щось буде. Я не агітую, не маю права – це народу вирішувати, кому і куди ходити.
Про різницю між прес-секретарем та журналістом, економного литовського президента, залежність від російського газу та європейський ентузіазм литовців читайте в ексклюзивному інтерв’ю ZAXID.NET з колишнім прес-секретарем, журналістом та президентом Інституту зеленої політики Литви Лінасом Бальсісом.
«Прес-секретар – не самовираження. Для самовираження треба йти в артисти чи журналісти»
- Ви працювали прес-секретарем президента Литви. Що найважчого в такій роботі з високопосадовцем?
- Мабуть, найскладніше – це сама політика, політичний процес. Те, що говорить прес-секретар, – це вже озвучення дуже довгого політичного процесу. Прес-секретар говорить думку свого шефа як уже готове політичне рішення, а до цього треба дійти. Найцікавішим і найскладнішим була участь у справжній політиці – дискутувати, зустрічатися з різними людьми, поки шукали якесь рішення, яке приймала президент. А якихось технічних труднощів не було. У мене був багаторічний досвід тележурналіста, тому не мав якоїсь боязні стояти перед камерою, аудиторією тощо.
Складно звичайно, бо коли ти є споуксменом (spokesman), говориш від імені іншої людини, і не простої, а високого політичного діяча країни, керівника, існує пресинг щодо того, як ти говориш, що говориш, чи переконливо ти це робиш, щоб не сказав якусь дурницю, бо якщо я скажу дурницю, зроблю помилку, то це буде проектуватися і на мого керівника, і на всю президентуру. Можна, звичайно, потім сказати, що це дурний прес-секретар і перепросити. Зі мною таких випадків не було, але таке трапляється. Тоді прес-секретар має вибачатися або звільнятися.
- Чи дає робота прес-секретаря менше свободи та можливостей, ніж журналістика? Чому Ви не повернулись в журналістику, коли пішли з посади?
- Прес-секретар – це не та робота, куди йдуть для самовираження. Для самовираження треба йти в артисти чи журналісти. Я на цю роботу дивився суто інструментально. Я просто був людиною, кваліфікація якої дозволяла це робити, і я йшов на цю посаду заради політики. Я передусім ішов у політику, а крім того – організовував роботу прес-служби, був споуксменому, писав промови, редагував багато документів, які писали інші радники, спічрайтери. Це не була якась єдина робота – прес-секретаря.
В інших інституціях так буває – прес-секретар виконує тільки свою функцію – виходить і оголошує те, що сказали чи написали інші. У моєму випадку все було набагато цікавіше й успішніше.
А в журналістику я, можливо, і вернуся. В журналістику можна завжди вернутися. Залежить тільки, в яку журналістику і як туди вертатися. Приміром, у кореспонденти, репортери, ходити по анонсах, бігати по інтерв’ю – це вже мені не так цікаво. Мені цікавіші процеси, які відбуваються в Європі, в Литві, у політиці – великій чи малій. А вернутися у журналістику аналітичну – чому б і ні, я і зараз пишу статті.
Думаю, це не перешкода, коли людина була прес-секретарем, тобто з одного боку, а потім ніби повернулася в інший бік. Я думаю, можна бути коментатором, колумністом, тоді стає твоєю перевагою досвід. Наприклад, якби якийсь інший журналіст сказав, що президент утнув дурницю – ну, і сказав собі журналіст, звідки йому знати? Якби я це сказав, то це б оцінювали по-іншому.
Звичайно, після того, як я пішов (з посади прес-секретаря президента, – ред.), існує етика, я відкрито не критикую свого колишнього шефа. Бо так чи інакше я був до певного часу сам причетний до рішень, які вона приймала. Тим не менше, рік уже минув, другий пройде, прямого зв’язку уже не буде, звичайно, якщо мені щось не буде подобатися, я вільна людина і можу висловлювати своє враження.
- Цього я ще не можу вам детально розповісти. Різні були підходи до різних питань – і геополітичних, і внутрішніх. Можу тільки це зараз сказати. Просто коли відчуваєш, що уже став не однодумцем, треба іти, бо було б нечесно з мого боку працювати, говорити те, чому не віриш – п’ять років, а може і ще п’ять. Вона – популярний політик, може піти і на другий термін. Ну, поки що популярна – рейтинги, знаєте, скачуть, міняються. Але я вирішив, що треба піти, і пішов.
- Наскільки згадуваною є Україна у литовському медіа-просторі порівняно з іншими пострадянськими республіками і в якому контексті відбувається це висвітлення?
- Всі пострадянські країни якось часто не згадуються у литовських медіа. Україна, звичайно, фігурує у таких контекстах, як вибори президента, поїздки литовського президента в Україну. Були в Україні скандальні ситуації, які прогриміли в усій Європі – історії з Тимошенко і Луценком, історії, актуальні для всієї Європи – транзит газу через Україну. Україна випливає час від часу у контекстах європейського характеру. Іноді щось у культурній пресі з’являється, але так, щоб на перших сторінках рясніли тексти про ці країни, - такого нема.
«Деякі тертя з Польщею у нас відбуваються»
- Мабуть, Росія все-таки більш згадувана.
- Так, але це теж не є масово. Ну так, зараз вибори, якщо там Путін чи Медведєв, керівник «Газпрому» щось сказав, приїхав… І з Росією у нас дуже багато спільних справ. Ми повністю залежні від російського газу, повністю. Тож це актуальна тема, і політичні, і економічні, і бізнес-медіа про це пишуть. Зараз литовський прем’єр зустрічався з керівником «Газпрому», і звичайно, про це всі писали. Для нас це важливо – є можливість знизити ціну газу чи ні. Чому Литва має купувати газ за вищими цінами, ніж Німеччина? У такому контексті Росія, звичайно, згадувана. Чи, наприклад, були скандали з Ходорковським. Звичайно, всі про це писали. Але якоїсь особливої, виняткової уваги немає.
- А як із російською меншиною в Литві?
- У російської меншини ніяких проблем в Литві нема і ніколи не було. Російськомовних у нас близько 6%, вони особливо ні на що не жаліються. У них є своя преса, у них є на національному радіо передачі, є телепередачі, вони – лояльна меншина. У нас більше проблем з польською меншиною.
- Як вирішується з ними проблема?
- Вони хочуть писати свої прізвища польськими буквами. У нас, як і в поляків, латиниця, але деякі букви у них інші. У нас такий диспут іде. Великий литовський словник вказує, що при написанні іноземних слів такі букви можуть застосовувати. А деякі політики вирішили, що у паспортах не можна писати літер, яких нема у нашому паспорті. Наприклад, польське прізвище Войцеховський пишеться через «W», а в нас такої літери нема, і в паспорті його записують через «V». Ось така дурна проблема. Я думаю, що з боку поляків абсолютно правильні вимоги, тим більше, що литовська меншина у Польщі має таке право. У нас теж є літери, яких немає у польському алфавіті, і литовці у Польщі, якщо хочуть, то можуть так писати. Я тут з ними погоджуюся, це нічого не вартує і було б демократично.
А оскільки вони живуть і відповідній місцевості, і там їх більшість – 80-90%, то вони хотіли б, щоб назви вулиць чи дорожніх знаків вказували двома мовами – литовською і польською. Ну чому б їм цього не дозволити? У всій Європі, і зокрема у Польщі, це є, я сам бачив. Правда, польські націоналісти деколи їх замальовують, але закон у них такий є, а в нас нема. А вони хочуть рівноправ’я. От наші політики у парламенті якось не можуть усі разом прийняти рішення, і це тягнеться, тягнеться, переходить на міжнародні стосунки якісь трошки натягнуті.
Хоча стосунки з Польщею у нас в принципі хороші. Є великі проекти спільні, є великий проект електромосту з Литви у Польщу дуже для нас важливий.
Але тертя деякі відбуваються – націоналістично налаштовані польські політики і наші радикали трохи гіперболізують цю тему.
«Янукович більше часу приділяє внутрішнім питанням, менше – зв’язкам з ЄС»
- У складі президентських делегацій Ви мали нагоду зустрічатися з двома останніми президентами України. Як можете охарактеризувати кожного із них?
- Вони різні люди, по-різному себе подають. У них різні погляди на Євросоюз, на участь у НАТО. Президент Ющенко був відомий як прозахідно налаштований президент. При ньому більш активно йшла робота спільної НАТО-Української комісії. Нинішній президент, по-моєму, більше часу приділяє внутрішнім питанням країни, внутрішньої політики країни, менше – зв’язкам з Європейським Союзом, з НАТО. Отака десь різниця. Я справді надто мало спілкувався, щоб аналізувати більш глибоко. Та все-таки це різні керівники, і зараз їх, звісно, по-різному оцінюють в Європі.
- Я знаю, про що ви хочете запитати, так, були заяви і в Європарламенті, і від британських, польських політиків, хтось навіть із литовських членів сейму заявляв, що такі методи політичні – не європейські, і з такими методами рейтинг України в Європі падає. Можливість більш тісної співпраці, участі у всіх програмах, де можна отримати і допомогу для різноманітних проектів, зокрема соціальних, звичайно, може бути призупинено. Я не знаю, яка ситуація зараз, чи обговорюється це зараз, вже призупинена, чи ще ні.
Приклад Білорусі дуже добре показує цю динаміку, як усе відбувається. Адже Білорусь на ряду з іншими пострадянськими республіками могла бути членом партнерства між Європейським союзом і групою колишніх радянських республік, крім Росії: з Росією там інші домовленості.
У цьому партнерстві є всілякі програми, є допомога, обмін досвідом і розвиток регіонів – все є. А от Білорусь через політику одного керівника, якого Європа вважає недемократичним, була просто ізольована, суспендована у цій організації співпраці, потім були санкції щораз жорсткіші, зокрема заборона на в’їзд у Євросоюз цілому списку керівників, починаючи президентом і закінчуючи міністрами. Ці міри, якщо Лукашенко йшов на демократичні поступки, трошки облегшували, а якщо не йшов, знову посилювали.
Так от, якщо Україна піде цим шляхом, якщо тут почнуться репресії, арешти опозиціонерів, ну я зараз фантазую, я не знаю, наскільки таке може відбуватися в Україні, адже Україна все-таки демократична країна, і люди тут пам’ятають, що таке Майдан. Думаю, цей дух не дозволить такому статися, але якби такі справи відбувалися, то, звичайно, реакція ЄС була б однозначна: ізоляції, санкції…
«Якщо знову вийдуть на Майдан, з цього щось буде»
А арешти Тимошенко, Луценка хіба не такого характеру?
- Трошки такого. Але, якщо дивитися формально, і я зараз не адвокатую жодної сторони, її засудили за якісь кримінальні вчинки, фінансові прорахунки, Луценка теж не за свободу слова, не за те, що він вийшов на Майдан і сказав: «Я не люблю президента». Не за це його формально заарештували.
- Формально ні.
- Ну от, значить формально Європа не причепиться. Але Європа не дурна. Вона бачить, що твориться, і от коли над Тимошенко процес ішов, це все було на перших сторінках преси. Значить, це важливо, значить, Європа стежить за процесом демократизації. Це все в руках України, самої влади. Але і самих людей. Якщо знову вийдуть на Майдан, з цього щось буде. Я не агітую, не маю права – це народу вирішувати, кому і куди ходити.
«Наша президент літає економ-класом, сидить у цих тісних кріслах, і нічого»
- Президент України Віктор Янукович прославився тим, що має у розпорядженні вертоліт за $17 млн, два літаки. Натомість Далі Грибаускайте (президент Литви, – ред.) літає рейсовими лайнерами економ-класу. Чим викликана така скромність Вашого президента?
- Не знаю, Литва просто дуже небагата країна, у нас фізично не існує президентського літака. Є один літак, який належить воєнно-повітряним силам, це літак, який можна переобладнати при потребі у пасажирський. То президент іноді бере цей літак, бо, якщо делегація велика, це зручніше, і деколи виходить дешевше. А для воєнно-повітряних сил все одно треба відлітати певну кількість годин. Тобто вони все одно літають, тратять паливо, тому є таке погодження між інституціями – і прем’єр-міністр може його взяти, і президент, і якщо там людей 15-20 у делегації, це вже дешевше, ніж літати економ-класом. А щодо економ-класу – так, президент Литви літає. Якщо великі відстані, трансконтинентальні візити, то це вже надто складно, адже президент повинен мати належний вигляд, тоді вона літає бізнес-класом, це ні для кого не секрет. А так, справді, вона літає економ-класом, сидить у цих тісних кріслах, і нічого.
- А чи бувають у Вашій столиці корки на дорогах через президентський кортеж?
- Практично, ні. Бувають якісь, коли кортеж їде – одна вулиця закривається, інша закривається, але вони одразу відкриваються, як кортеж проїде. Ситуацій, щоб треба було закрити половину міста, коли президент їде додому зі свого офісу, такого в нас ніколи немає. Наша президент взагалі вирішила, що буде зупинятися на світлофорах, якщо вона їде з офісу у свою резиденцію за містом. Звичайно, є охорона, все, як передбачає закон. Але вони їдуть без мигалок, сирен, зупиняються на світлофорі і стоять, інші люди теж стоять, можуть помахати, якщо хочуть.
Звісно, можна зрозуміти, якщо хтось закриває вулиці, швидко їздить. Є служба безпеки, вона не дуже щаслива, коли треба довго стояти на світлофорі. Є певні вимоги, їх треба дотримуватися… Можна сказати, те, що вона зупиняється на світлофорах, це своєрідний піар. Я говорив з багатьма людьми, їм це подобається, так по-людськи подобається. Вона зупиняється, її мигалки і сирени не дратують людей, не будять в 5:00, адже вона дуже рано встає і приїжджає на роботу… Це важливо позиції піару, загальнолюдських аспектів. Для політики не важливо – швидко вона ганяє чи ні, закрили там вулицю, чи ні… Не треба змішувати це з політикою. Кожен нормальний політик, якщо в нього добре працює група піару, йому одразу скажуть – людям це не подобається. Може, в деяких країнах є така ментальність, що це керівник, він поважний, він сильний… У Скандинавії взагалі всі пішки ходять, там це було б неймовірно.
«Ми все ще, практично, найбільші євроентузіасти»
- Чи не шкодують литовці про членство в Євросоюзі? Якою бачите перспективи Єврозони?
- Ні, не шкодують. Опитування показують, що ми все ще, практично, найбільші євроентузіасти. Здається, близько 70% населення схвалює вступ. Вони бачать користь, але вона й очевидна. Половина національного бюджету – це кошти допомоги Євросоюзу… Так, криза в Єврозоні, наша валюта пов’язана з євро, певний вплив є… Після вступу в ЄС, це може і погано, масова еміграція була, люди їхали з Литви шукати кращої роботи. Для країни це погано, бо кращі уми виїжджають, але, в принципі, для людей це непогано, для них – це можливість кудись поїхати заробити, вони потім повернуться додому. І, до речі, я бачив статистику – близько 1 млрд євро щороку ці мігранти присилають в Литву. Це відчутно для економіки, це залишається в Литві…
- Ці кошти якось оподатковуються?
- Якщо онук приїжджає з грошима в кишені – які податки? Він ж заплатив їх в Ірландії, в Великобританії. Він присилає власні гроші. Можливо, є якась тіньова сторона, от, звідкись в бабці 1 тис. євро, для неї це – доходи… Та, думаю, якби хтось намагався ввести систему ловити таких людей, хто присилає гроші, адміністрування цього податку коштувало б більше, ніж надсилають.
«Не секрет, що питання енергетичне – це питання політичне»
- Повертаючись до газового питання. Яку перспективу бачите в перемовинах Литви та Росії?
- Енергетичні питання – дуже широка тема. Зараз газ ми отримуємо тільки з Росії. Це загроза для нашої енергетичної безпеки. Я навіть не кажу про якісь там саботажні речі, що нам щось відключать, закрутять... Можливі об’єктивно якісь аварії, зупинки подачі газу. І в нас тоді буде велика проблема – у нас не буде газу, тож треба шукати інші рішення.
За стандартами ЄС, кожна країна повинна мати резерви рідкого газу чи іншого палива, мазуту, щоб у разі кризи можна було перейти на інший вид палива. Є, звісно, електростанції, теплові станції. Не сталося б трагедії, якби зараз нам відключили газ: ми би перейшли на мазут. А з мазутом у нас є альтернатива. Колись зіпсувався нафтопровід «Дружба», і от уже багато років його не можуть відновити, наш завод, який переробляє нафту, вже не отримує через цей нафтопровід нафту. Ми її отримуємо через нафтотермінал, який давно збудували. Нема нафти – ми привозимо. Це ж саме, і вже є проект, хоча, як на мене, трохи запізно, але вже в процесі – будівництво газотерміналу скрапленого газу (LNG – liquefied natural gas). З появою цієї альтернативи у нас все зміниться. Зміняться передусім російські ціни, адже з’явиться конкуренція. Тоді й вийде, що Литва отримає від Росії газ за цінами, за якими газ отримує Німеччина. Що найдивніше, Литва отримує газ за цінами, які вищі за ціни для Німеччини. Я не кажу про ціну Білорусі чи Україні, ми не хочемо таких цін! Це зрозуміло, що тут якісь інші домовленості, інші причини, чому Росія може продавати за іншими цінами, чи скажімо, може, якщо хоче, дати Білорусі газ безоплатно, потім вони якось розберуться. Ми купуємо нормально, як вся Європа, але нам не дають таких цін. Так, є у «Газпрому» пояснення, воно об’єктивне і з ним треба погодитися, що наші об’єми споживання не такі великі, як для Німеччини. Тому, якщо більше купуєш, нижчу ціну отримуєш, це – загальний принцип. Але там все складніше, є формули. І ми знаємо, це ніякий не секрет, що питання енергетичне – це питання політичне. Це питання ціни газу – воно є і своєрідним політичним інструментом в руках Росії у наших відносинах, у відносинах через нас з ЄС.
З появою альтернативи – все зміниться. Принцип маркетингу «Газпрому» дуже простий – мінус 1 долар від ціни, за якою ви отримуєте газ. Якщо у нас буде альтернатива, вони нам дадуть на долар дешевше.
- У чому політичний інтерес Росії в цьому питанні?
- Звичайно, в Росії завжди є інтерес до зони, яка колись належала цій великій радянській імперії. Цей інтерес є, він зрозумілий, Росія сама, напевно, цього не приховує. Але якщо глянути з точки зору економічної, то Литва настільки мало бере в «Газпрому» цього газу, щоб це стало якоюсь політичною метою – нам цей газ дорожче чи дешевше продавати. Ми там порівняно маленька крапля – у всьому великому обороті «Газпрому». Тому не знаю, чи є там якісь економічні інтенції, але бажання мати вплив у цій часині Європи у них є.
- Уряд Литви підтримує будівництво АЕС, ви (як президент Інституту зеленої політики, – ред.) – ні? Чи вдасться Вам відстояти свою позицію?
Також ми зараз замовимо опитування, щоб точніше знати думку. Але більшість людей не дуже цього хоче, бо, по-перше, страшно. У нас багато чорнобильців ще є, здається, кілька тисяч, які постраждали при гасінні Чорнобильської АЕС. Тому в Литві розуміють, що таке Чорнобиль, що таке Фукусіма. А приклад Фукусіми показав, що не може бути безпечного реактора. Це може бути не цунамі, а що завгодно, що зупинить подачу електрики в реактор. Адже причиною були не цунамі і вода, а зупинка подачі електрики в реактор. Якщо нам терорист прийде, щось відключить чи бомбу зірве, а ми – країна НАТО, ми – потенційна мішень світового тероризму, це не жарт, це страшно.
З іншого боку, це невигідно. Адже ми входимо до енергетичного кільця Росії, Білорусі, Литви, Естонії і Латвії. Якщо ми збудуємо АЕС, то просто будемо піднімати потенціал цього російського, пострадянського енергетичного кільця. Нам з цього якоїсь особливої користі не буде, а для Росії буде більше користі, оскільки стабільність загальної мережі підвищиться, і вони зможуть більше своєї електроенергії експортувати, скажімо, у Норвегію.
Я знаю прекрасно, що норвежці підписують контракти з Росією, вони навіть приватизують маленькі російські електростанції в цьому кільці. Норвежцям потрібно багато енергії. У них є своя гідроенергія, але її мало – у них дуже велика промисловість. Тому Росії нова генераційна точка в цьому регіоні буде дуже вигідна.
Коли закрили Ігналінську АЕС, я читав рапорт цієї єдиної енергетичної системи, то у них там 2009 року було дві великі проблеми: одна – зіпсувалась якась високовольтна лінія передач, а друга – закриття Ігналінської АЕС. Їм довелося все організувати знову. Якщо ми збудуємо нову точку, то знову включимось у цю систему, з якої нам тоді взагалі буде важко вийти. Ми тоді стаємо й енергетично не незалежні. Якщо наша АЕС працює, то для неї потрібен так званий моментний резерв. Його може гарантувати лише це велике енергетичне кільце… Щоправда, є теоретичні плани, що ми переключимось нібито в систему Західної Європи, в її кільце, але конкретних проектів немає, лише слова. Мережі до Польщі якось не будуються. Якісь інші проекти є, є інші електромости, але вони не будуть придатні для синхронізації…
У цих технічних деталях весь чорт і сидить.
Стару станцію нам збудували совіти, не за наші гроші. Тепер нам її закриває ЄС – не за наші гроші… Ми зараз прекрасно живемо без неї. В нас діє електрична біржа, ринок. Якісь дилери купують російську енергію, продають на нашому ринку… З електрикою в нас не буде жодних проблем. Це не газ, ми не залежні від одного джерела. Для чого нам АЕС? Вона буде коштувати 5 млрд євро, теоретично. Практично – ми знаємо фінський приклад – час будівництва зріс вдвічі, ціна зросла вдвічі. Закрити коштує стільки ж, як і відкрити. Це комерційний проект, нам тут японці будуть будувати і хочуть гроші за свій реактор… Відтак, отримаємо ціну на електроенергію втричі більшу, ніж маємо сьогодні на біржі…
Довідка ZAXID.NET
Лінас Бальсіс – тележурналіст; викладач Вільнюського та Каунаського університетів (журналістика та PR); президент Інституту зеленої політики; у 2002-2009 рр. – спеціальний кореспондент Литовського національного каналу (LRT) у Брюсселі; у 2009-2011 рр. – головний радник – прес-секретар президента Литви Далі Грибаускайте. Зараз президент Інституту зеленої політики.