Як і сто років тому, літературне життя Львова нині просто не мислиме без львівських кав’ярень та богемних літературно-мистецьких угруповань і тусівок, цікавих творчих вечорів добре знаних українських літераторів, презентацій книжкових новинок у книгарнях-кав’ярнях, музеях, філармонії і театрах. Все це надає надзвичайно привабливого шарму сучасному літературному обличчю Львова.
А останнє десятиліття значно пожвавлює літературне життя не тільки Львова, а й всієї України щорічний Форум видавців. Ця львівська книжкова мекка, яка притягує до себе і читачів, і авторів, надзвичайно багата на зустрічі та літературно-мистецькі акції. Форум, який додає стимулу всім українським письменникам і видавцям, але львівським - найбільше. Вони щороку намагаються здивувати (і часто таки приємно дивують!) своїх шанувальників цікавими новинками.
Коли ж минає свято Форуму - настають будні, літературне життя Львова дещо стихає, лише час від часу відбуваються літературні вечори чи презентації, і видається, що літературне обличчя Львова стає невиразним, непомітним. Але лише до тих пір, поки не зустрінеш на вулиці тих письменників, які є справжніми символами літературного Львова.
Однак тут на хвильку зупинюся і з'ясую читальникові одну важливу для мене річ: вважаю Львів яскравою моделлю міста, у якому література розвивається, якщо так можна сказати, у безперервній єдності поколінь - кожне нове покоління, засвоюючи здобутки попереднього, постійно намагається витворити щось особисте, своє. Тому не можу уявити літературного Львова без декількох ґенерацій львівських літераторів, перекладачів та літературознавців, які, на моє переконання, давно вже створили львівську прозову й поетичну школу та львівські школи перекладу й літературознавства, але воліють про це зовсім не говорити, або ж говорити з іронією.
Отож, я завжди з великою внутрішньою радістю зустрічаю на львівських вулицях письменників старшої ґенерації: воістину великого поета Ігоря Калинця та патріарха історичної прози Романа Іваничука, «безсумнівну королеву жіночої прози 60-х років» (визначення Валерія Шевчука) Ніну Бічую та неперевершеного перекладача й чутливого прозаїка Андрія Содомору, глибокого літературознавця Миколу Ільницького та інших.
Кожен з них по-своєму оригінальний, неповторний: Ігор Калинець - поет купальського вогню і символ незламності українського духу; Роман Іваничук - автор справжнього шедевра про середньовічний Львів - роману «Манускрипт з вулиці Руської», який в українському літературному дискурсі ніколи не втратить свого притягаючого чару; Ніна Бічуя - унікальна письменниця, якій характерний глибокий психологізм й інтелектуальна напруга; її художні писання відзначаються елегантністю й приворожують артистичністю та стрімкістю польоту авторської уяви; її новелістичне слово дихає й прискорено б'ється, його можна відчути на доторк, воно звучить і має барву і запах - такою вона є у своїх кращих урбаністичних, психологічних та історичних новелах, які увійшли до книги вибраних творів «Землі роменські»; Андрій Содомора як письменник - цікавий вишуканими настроєвими новелами та глибокими філософськими есеями, а Микола Ільницький-літературознавець - проникливий дослідник творчості Богдана-Ігоря Антонича, поетів «Молодої музи» та поетів Празької школи.
Саме ці люди, на моє переконання, й витворюють справжнє обличчя літературного Львова. Щоправда, для мене постійно присутні у нашому місті не тільки ті письменники, які живуть у ньому, але й ті, які давно залишили світ, добрі духи яких ширяють над львівськими вулицями і нагадують про себе то поетичними, то прозовими рядками. Тому літературна палітра міста була б неповна без добрих духів - поета біосу й незнищенності матерії та «Ротацій» Богдана-Ігоря Антонича, Ірини Вільде, кожна «окрушина» якої дихала настроями міста, Грицька Чубая - однієї, за словами Івана Дзюби, «з найзвабливіших і найзворушливіших леґенд українського безчасся 70-80-х років», ініціатора літературно-мистецького самвидавного журналу «Скриня» (1971), прозаїків Богдана Нижанківського та Зенона Тарнавського - співців львівської вулиці 30-х років ХХ ст., які були осердям літературної групи «Дванадцятка» і в своїх творах відобразили живу стихію й захоплюючу музику львівських вулиць 30-40-х років, опоетизували улюблене місто до містичного апофеозу.
Нових рис додала сучасному літературному обличчю Львова літературна ґенерація 80-х років: такі ориґінальні й талановиті письменники як Галина Пагутяк і Юрій Винничук, Віктор Неборак і Ярослав Павлюк. З молодших стала відомою ціла плеяда поетів і перекладачів. Назву бодай декілька імен: Мар'яна Савка й Маріанна Кіяновська, Наталка Сняданко й Галина Крук, Тимофій Гаврилів й Остап Сливинський, з наймолодших - кумира молоді, доброго й симпатичного прозаїка Любка Дереша.
Що нового внесло в літературу покоління вісімдесятих? Для мене Галина Пагутяк - безсумнівний майстер сучасної української літератури, глибока й різноманітна літераторка, яка витворила міфо-поетичну прозу і успішно використала у своїй творчості жанр японської літератури дзуйхіцу; Галина приваблює читачів символічно-фантастичною манерою письма, поривом до «вигаданого світу» й потягом до містики та безнастанними пошуками спасіння людської душі у жорстокому світі, тому багато її творів сповнені тугою за Садом; Юрій Винничук - вигадливий оповідач і неперевершений творець нових літературних леґенд, який сміливо й активно вводить у літературу галицьку мовну стихію, автор таких чудових книг, як «Спалах», «Вікна застиглого часу», «Легенди Львова»; Віктор Неборак - поет-бубабіст, прозаїк, літературознавець, одна з найколоритніших постатей культурно-мистецького життя Львова, автор цікавих літературних інтерпретацій, а в есеїстичних писаннях - джазових варіацій про Львів; Ярослав Павлюк - письменник, який блискуче показав у романі «Сад п'яних вишень», що стиль життя - це воістину стиль письма; його роман є сагою про безнадію і відчай покоління, що не відбулося, бо спалахнуло за часів застою («Йому добре пилося цієї осені і добре думалося»). Кожен з цих письменників (наймолодших літераторів нехай оцінюють молодші критики) вніс у прозу й поезію не тільки новий досвід, а й витворив нову міфологему міста, зробив ще потужнішою магію Львова.
Повний образ сучасного літературного Львова для мене немислимий також і без заснованих у місті літгруп «Бу-Ба-Бу» (Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Віктор Неборак) і «ЛуГоСад» (Іван Лучук, Назар Гончар, Роман Садловський) та їхніх літературно-мистецьких акцій, які поновилися цього року у зв'язку з виходом вибраних творів. Група «Бу-Ба-Бу» стала для української літератури випущеним з закоркованої пляшки тоталітаризму джином сміху, іронії, карнавалу, справжнього свята; бубабісти, сміливо руйнуючи літературні стереотипи, чи не першими повертали українську поезію та прозу до європейської норми, до пошуків Грааля людяності (за словами Вадима Скуратівського).
Неможливо оминути увагою у Львові й таких першокласних перекладачів, як вже згадуваний Андрій Содомора (перекладач моря античної літератури), Марія Габлевич (перекладач і коментатор Шекспіра), Мар'яна Прокопович (перекладач Джеймса Джойса та Умберто Еко), Наталя Іваничук (перекладач Леопольда фон Захер-Мазоха), Алла Татаренко (перекладач Данила Кіша) та перекладачів з латини і давньогрецької мови - Дзвениславу Коваль і Тараса Лучука.
Усі ці згадані і незгадані львівські літератори, перекладачі, літературознавці (а разом з ними і львівські видавці) намагаються своєю творчістю та активною діяльністю наповнювати Львів енергетикою сенсовності, щоб і самим, і довколишнім людям було цікаво жити у рідному місті. У їхній творчості домінує передовсім Дух Львова. А це завжди буде притягувати й робити сучасне літературне обличчя Львова привабливим.
Довідка ZAXID.NET
Василь Ґабор - львівський письменник, журналіст, видавець.
Фото з сайту www.citylife.com.ua