Літо – не найкращий час для кіно, народ воліє ніжитися на пісочку біля морської піни, аніж сидіти у темному залі кінотеатру.
Роднянський свого часу звинуватив хорошу погоду у провалі другої частини «Залюдненого острову», що ж, принаймні на деякий відсоток він мав рацію. Проте це літо подарувало поціновувачам кіно два фільми, які неможливо було пропустити, незважаючи на всі принади сонячних днів. Ці дві нетрадиційні стрічки - певна мандрівка у свідоме та підсвідоме, минуле і майбутнє, можливе і одночасно не можливе, що дає глядачеві змогу не тільки розважитись але й розширити горизонти свідомості.
Мандрівка перша. «Пан Ніхто»
Людина повинна розуміти, що повністю відповідає за свій вибір, якщо вона, одного разу, зробила його, то в неї немає більше часу для жалю чи нарікання на себе. Дон Хуан
Враження від цього фільму нагадало мені позитивний шок після перегляду, а потім і прочитання «Бойні №5» Курта Воннегута. Герой цієї історії – Біллі Пілігрим, постійно засинав в одному часі й прокидався в іншому – ось він засинає полоненим солдатом підчас Другої світової, а прокидається дантистом в 60-х роках в Америці, чи навіть в полоні тралфамадорців на борту космічного корабля. Біллі настільки звик до переміщення у часі, що вже знав усе своє життя напам'ять (включно зі смертю) і зовсім не намагався його змінити повіривши у безсенсовність людського вибору перед долею.
118-річний пан Ніхто, який є останнім смертним на Землі 2092 року, теж переживає мандрівки свідомості, проте, на відміну від Пілігрима для якого доля є непорушною, мандрує не тільки в часі, а в реальностях створених своїм вибором. Режисер фільму Жако Ван Дормель роздумує зі своїм героєм над теорією ймовірності і паралельними світами, викликаними життєвим вибором окремої людини, яка вже не є жертвою долі, але її творцем.
Пан Ніхто (Джаред Лєто) справді таким і є, бо перебуває в усіх можливих світах і одночасно – в жодному з них до кінця. Ось він лежить, старий і немічний у палаті, раптом опиняється на зорельоті, в наступний момент мчить 15-річний на мопеді з дівчиною, а далі прощається зі своїми дітьми і йде на роботу.
Якщо Пілігрим знав своє життя напам'ять і спокійно переміщався в ньому, то Ніхто абсолютно загублений і не призвичаєний до таких мандрівок паралельними світами. Його «паралелі», звичайно ж, пов’язані із жінками, а точніше їх вибором, що тягне за собою те чи інше майбутнє. Лето напевно мав багато мороки і втіхи грати того самого героя, але в різних життєвих обставинах відкриваючи свою акторську багатогранність.
Щодо режисерських прийомів, то Дормель використав усе що тільки міг – 3D графіку, макрозйомку, таймлепси, непомітні монтажні переходи, а також ненав’язливо запозичав сцени з інших фільмів. У його роботі «Пан Ніхто» можна побачити і «Космічну одіссею» Кубрика, «Реквієм за мрією» і «Фонтан» Арановського, дещо з Ґондрі та Жана П’єра Жане. Проте стрічка «Пан ніхто», хоча і зліплена з багатьох клаптиків і стилів, є дуже складною режисерською роботою, з якою Дормель вправно впорався.
Кожен з нас колись думав у житті – «Якби я зробив тоді те то, було б все набагато краще», проте, дивлячись на приклад пана Ніхто, починаєш сумніватися в таких твердженнях, бо кожен вибір несе за собою відповідні наслідки, має свої радощі і печалі. Хтозна, можливо фільм Дормеля вилікує когось від жалю і картання за щось, що він зробив, або не зробив, а ми зануримося в інші виміри свідомості.
Пан Ніхто (Mr. Nobody) 2009
Режисер: Жако Ван Дормель
У ролях: Джаред Літо, Діана Крюгер, Сара Поллі, Риз Айфенс, Джуно Темпл
Мандрівка друга. Початок
Воїн, що навчився бачити, пізнає, що непізнаним світам немає кінця і що всі вони – тут, перед нам. Карлос Кастанеда
Герої нового фільму Кріса Нолана, режисера останнього «Бетмена», є викрадачами, проте крадуть вони не гроші, коштовності чи флешки з цінною інформацією, а ідеї і спогади, які криються глибоко в надрах свідомості. Але як витягти інформацію з людини, не використовуючи грубих тортур? – просто увійти в її сон і знайти те, що потрібно! Саме цим займається Кобб (ДіКапріо) – професійний викрадач інформації, який проникає у чужу свідомість за допомогою апаратури для групових сновидінь.
Проте проникнути в чужий сон – це ще квіточки: є набагато складніша робота, яка полягає на вкоріненні певної ідеї в мозок «клієнта», саме таку операцію пропонує здійснити Коббу впливовий бізнесмен Саіто (Кен Ватанабе), і той береться за небезпечну операцію заради своєї сім’ї.
У снах (як усі ми знаємо) у нас є нескінченні можливості, ми можемо швидко рухатись, літати або створювати цілі світи, проте в снах на нас також чигають марева підсвідомості. Попри усі принади сновидінь, Коббу доведеться зустрітись зі своїми страхами віч-на-віч або ніколи не прокинутись.
«Початок» - це не перша маніпуляція Нолана зі свідомістю, його фільм «Мементо» розповідав про Леонарда Шелбі який шукає вбивцю своєї дружини, проте в нього є величезна проблема – він хворіє на антероградну амнезію, тобто він неспроможний пригадати, що було 15 хвилин назад, хоча з довготривалою пам’яттю усе гаразд. Ось так мучився бідний Леонард цілий фільм. Спостерігати і думати, як він, було дуже незвично і цікаво. Не менш інтригуюче було дивитися як Кобб і його команда будують сни, в них занурюються, потім потрапляють на інші рівні сну, змагаються з підсвідомим, повертаються зі сну в сон і знову в реальність. Хоча чи справді це реальність? У цей вінегрет з рівнями сновидінь Нолан ще вкидає саспенс, екшн (чого тільки варті бійки в невагомості!) і мелодраматичну лав сторі. Отака вибухова суміш не дозволяє відірватися від екрану понад дві години.
ДіКапріо, який останнім часом полюбив експериментувати зі свідомістю, як в «Острові проклятих», дуже органічно виглядав у головній ролі, тим більше, що він був єдиною кандидатурою, яку розглядав Нолан. Його пасію у фільмі зіграла Маріон Котіяр, яка запам’яталася всім за фільмом «Життя в рожевому світлі» про Едіт Піаф. Цікаво, що пісня Піаф «Non, Je Ne Regrette Rien» (Ні, я ні про що не жалкую) була сигналом для героїв для виходу зі сну. До речі, музику до фільму писав славетний Ганс Циммер, тому задоволення від аудіовізуального ряду гарантовано.
Початок (Inception), 2010
Режисер: Крістофер Нолан
В ролях: Леонардо ДіКапріо, Маріон Котійяр, Еллен Пейдж, Джозеф Гордон-Левітт, Майкл Кейн
Отож, цього літа з’явилася цікава альтернатива – застрягти у сумнівній реальності, лежачи на гальці і слухаючи шум прибою, чи хоч на кілька годин розширити рівні своєї свідомості, але не за допомогою галюциногенних субстанцій, а просто зайшовши у темний зал кінотеатру.