Українське суспільство вчергове здригається від скандалів. Скандалів багато, не встигаєш за всіма встежити. І майже непоміченим пройшло дослідження VoxUkraine, яке показало абсолютне домінування в Україні лівих поглядів. Якщо точніше,73% українців дотримуються ліво-авторитарних поглядів і ще 17% – ліво-демократичних.
Хтось може здивуватися: а як же націоналізм? Адже в нас стільки палких патріотів, які хизуються ненавистю до лівацтва. Але насправді це тільки в тому випадку, якщо лівацтво зводити до захисту прав сексуальних меншин або, скажімо, викладання російською мовою у школах. З економічним аспектом лівацтва боротися ніхто не хоче. Ба більше, програми націоналістичних політичних сил рясніють лівою постановкою питання, як-от державна власність на крупну промисловість. Щоправда, на відміну від класичних лівих, націоналісти захищають не пригноблених загалом, а саме пригноблених етнічних українців.
Якщо придивитися до популярного підходу до національної історії, то з’ясується, що вона цілком ліва. Українці за останні кількасот років – це бідні знедолені селяни, які змагаються проти поміщиків-чужинців. І це не почалося за часів радянської влади, адже культ Кармелюка, який насправді зовсім не ділився награбованим майном зі селянами з-поза своєї ватаги, був розроблений ще наприкінці ХІХ століття. ОУН і УПА також декларували суто лівий підхід до економічної політики, не сумніваюся, що Бандера і Чавес з легкістю знайшли б спільну мову, якби їм пощастило зустрітися. От тільки Бандера не отримав історичного шансу втілити свої економічні програми в життя, а плоди діяльності Чавеса ми можемо побачити на власні очі.
Звісно, молода незалежна Україна на початку 1990-х років мала всі шанси стати нормальною європейською державою з потужним середнім класом, осередком здорового правого світогляду. Але не так сталося, як гадалося: до влади прийшов Леонід Данилович Кучма, «міцний господарник», який зробив ставку на створення «сильної національної буржуазії», тобто олігархату. Він навіть мав нахабство протиставляти «промислову» Україну «дрібно-крамарській» Польщі.
Приклад, який я люблю наводити: надвисокий акциз на вживані автомобілі з Європи – задля «підтримки вітчизняного автопрому». Влада пожертвувала мобільністю громадян, економічним розвитком української провінції задля надприбутків власників автоскладальних підприємств. І це лише один приклад. Українців свідомо підсаджували на голку державної підтримки, позбавляли можливості ефективно проявляти свої економічні здібності, давили податками і контролем ініціативи середнього класу. Що на виході? – На виході маємо ліве суспільство.
Найгірше те, що владі вигідно паразитувати на лівій риториці. Нікому насправді не вигідно створити адекватний правий дискурс. Лишається сподіватися, що він почне творитися сам, з ґрунту, з прагнення підприємливих українців до менших податків та меншої регуляції. І що швидше цей процес почнеться – то краще для України. Не варто забувати про нашого східного сусіда, який може стати на шлях ефективних трансформацій раніше за нас – і тоді про Крим можна буде забути.
Головне – не запізнитися.